ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2022 року
м. Київ
справа № 120/3875/20-а
адміністративне провадження № К/9901/17858/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л., суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Сокілець» на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року (головуючий суддя - Вільчинський О.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 13 квітня 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мацький Є.М., судді - Залімський І.Г., Сушко О.О.) у справі за позовом Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Сокілець» до Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
установив:
У серпні 2020 року Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Сокілець» (далі за текстом - СОК «Сокілець», Підприємство) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області (далі за текстом - ГУ ДПС у Вінницькій області), в якому просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення контролюючого органу від 27 березня 2020 року №000299501, №0002980501, №000300050 та №0009963306. Обґрунтовуючи неправомірність оскаржуваних рішень позивач вказував на невідповідність дійсності висновку контролюючого органу щодо відсутності факту реального здійснення господарських операцій із контрагентами, оскільки такі операції підтверджені усіма необхідними первинними документами та відповідають реальним даним бухгалтерського обліку. Позивач вважав безпідставними доводи відповідача про відсутність належної обачності при виборі Підприємством контрагентів, оскільки приписами податкового законодавства такого обов`язку на нього не покладено, й, більш того, він не може відповідати за дії ймовірно недобросовісних постачальників.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду 13 квітня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з правомірності спірних рішень контролюючого органу та відсутності у позивача права на отримання податкової вигоди за господарськими операціями з контрагентами на поставку сільськогосподарської продукції, оскільки позивачем, з огляду на встановлені перевіркою факти, не спростовано обґрунтованих сумнівів податкового органу й, відповідно, не підтверджено реальності здійснення таких операцій.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення як такі, що прийняті із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. У доводах касаційної скарги позивач вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності факту реальності господарських операцій з контрагентами, оскільки надані позивачем первинні та інші документи повною мірою підтверджують, що такі операції відбулись.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України).
У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач звертає увагу на застосування судами норми права без урахування висновків, висловлених Верховним Судом у постанові від 10 грудня 2019 року у справі №П/811/1512/14, де касаційний суд дійшов висновку, що «на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку», та у постанові від 22 січня 2020 року у справі №824/1042/18-а, де касаційний суд зазначив, що «під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), і недобросовісна поведінка останніх не може слугувати підставою до позбавлення позивача податкової вигоди».
Наполягаючи на порушенні судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України) відповідач вказує на порушення судами норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, суди не дослідили надані позивачем докази, які повною мірою спростовували висновки податкового органу в акті перевірки, натомість, суди зосередили увагу на відсутності у позивача документів, які жодним чином не пов`язані з нарахуванням податків, а також на податковій інформації щодо контрагентів.
У відзиві на касаційну скаргу податковий орган заперечує проти доводів Підприємства, просить залишити без змін оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позову. Наголошує на тому, що обставини, про які повідомляє позивач у своїй касаційній скарзі, були повною мірою досліджені судами попередніх інстанцій й отримали відповідну правову оцінку.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди встановили, що посадовими особами ГУ ДПС у Вінницькій області проведено планову виїзну перевірку СОК «Сокілець», за результатами якої 26 лютого 2020 року складено акт.
Проведеною перевіркою зафіксовано порушення позивачем:
підпунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», 11 «Зобов`язання», 3 «Звіт про фінансові результати», 7 «Основні засоби», 16 «Витрати», в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 2616776 грн;
пунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 6501087 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21Декларації), всього в сумі 35913 грн (за вересень 2019 року).
пункту 176.2 «б» статті 176 ПК України, а саме: податкові розрахунки форми №1ДФ за 2-4 квартал 2017 року, 2-4 квартали 2018 року, 2-3 квартали 2019 року подані до податкового органу з недостовірними відомостями та помилками, зокрема, код податкової соціальної пільги зазначено не тому платнику податків, а також несвоєчасно поданий звіт по 1ДФ за 4 квартал 2018 року №9311363931, дата реєстрації 19 березня 2019 року, граничний строк подання 11 лютого 2019 року;
пункту 1 частини другої статті 6, пункту 1 частини першої статті 7, статті 8, пункту 2 статті 9 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме: у період з 1 січня 2011 року по 30 вересня 2019 року СОК «Сокілець» занижено базу нарахування єдиного внеску на суму 13996 грн за рахунок невключення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати найманих працівників, внаслідок чого занижено суму нарахованого єдиного внеску на суму 3711,62 грн та занижено суму утриманого єдиного внеску із сум заробітної плати, нарахованої особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), в сумі 148,82 грн.
На підставі встановлених перевіркою порушень 27 березня 2020 року контролюючим органом прийняло податкові повідомлення-рішення: №0002990501, яким збільшено суму грошового зобов`язання та застосовані штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) на 8160613 грн, з них 6493320 грн - сума грошового зобов`язання та 1623323 грн - штрафні (фінансові) санкції; №0002980501, яким збільшено суму грошового зобов`язання та застосовані штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на прибуток на 3270970 грн, з них 2616776 грн - сума грошового зобов`язання та 654194 грн - штрафні (фінансові) санкції; №0003000501, яким визначено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду - 35913 грн; №0009963306, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, в розмірі 510 грн.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Відповідно до пунктів 44.1, 44.2 статті 44 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування (податком на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України (пункту «а»).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За даними аналізу наведених вище положень у сукупному взаємозв`язку з дотичними приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, суди попередніх інстанцій дійшли наступних висновків:
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентами на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.