Постанова
іменем України
22 червня 2022 року
м. Київ
справа № 442/6245/20
провадження № 61-11646св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць Андрій Андрійович,
заінтересована особа (стягувач) - Товариство з обмеженою відповідальністю « ОТП Факторинг Україна»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М., на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. (далі -виконавець).
Скаргу мотивувала тим, що постановою виконавця від 19 серпня 2020 року відкрито ВП №62860023 з примусового виконання виконавчого листа № 2-578/2010, виданого 04 квітня 2012 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з неї на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТзОВ «ОТП Факторинг Україна») заборгованості у сумі 1 859 367,48 грн.
Заявник вказувала, що 19 серпня 2020 року виконавець отримав інформаційну довідку із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої встановив, що за нею зареєстровано нежитлове приміщення магазину площею 113,2 кв. м та квартира площею 114,8 кв. м.
У межах вказаного виконавчого провадження виконавцем вчинено наступні виконавчі дії: 26 серпня 2020 року винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника у межах суми звернення стягнення; 26 серпня 2020 року винесено постанову про опис та арешт майна боржника, якою накладено арешт на належне боржнику майно (нежитлове приміщення - приміщення магазину загальною площею 113,2 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 , та квартиру АДРЕСА_2 ; 22 вересня 2020 року винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання (далі - суб`єкт оціночної діяльності) для участі у виконавчому провадженні для визначення в процесі примусового виконання рішення суду вартості нежитлового приміщення та квартири.
Заявник вказувала, що 23 вересня 2020 року отримала вимогу виконавця від 22 вересня 2020 року за № 8863, якою її повідомлено про те, що 25 вересня 2020 року виконавець здійснить виїзд із суб`єктом оціночної діяльності для огляду майна боржника та виявлення іншого майна, на яке можна звернути стягнення, а також вимагав надати доступ для огляду нерухомого майна - приміщення магазину та квартири.
25 вересня 2020 року виконавець склав акт, в якому вказав, що разом із суб`єктом оціночної діяльності проведено огляд приміщення магазину, зі слів ОСОБА_1 зазначив, що доступ для огляду квартири боржник не надала.
28 вересня 2020 року виконавець повторно виніс вимогу за № 9009 та вимагав надати доступ до квартири для огляду разом із суб`єктом оціночної діяльності.
Заявник вважала таку вимогу неправомірною. Звертала увагу, що 29 серпня 2020 року на ім`я виконавця надіслала декларацію про її доходи та майно. У декларації вона вказала, що згадана квартира, яка належить їй на праві власності, виступає як забезпечення зобов`язань за споживчим кредитним договором в іноземній валюті від 11 червня 2008 року та договором іпотеки від 11 червня 2008 року, укладеними між нею та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ТзОВ «ОТП Факторинг Україна». Ця квартира не перевищує 140 кв. м, використовується як місце постійного проживання, іншого нерухомого майна (житла) у власності не має, тому квартира підпадає під дію мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів. На підтвердження цього вона додала до декларації відповідні документи та просила врахувати це при провадженні виконавчих дій.
Вважала, що, призначивши у виконавчому провадженні суб`єкта оцінки, виконавець розпочав реалізацію нерухомого майна боржника, а саме: приміщення магазину та квартири, що їй належать. Вважала, що виконавець вчиняє виконавчі та процесуальні дії, пов`язані з примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення зобов`язань за споживчим кредитом, чим порушує вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Крім цього, вважала дії виконавця такими, що порушують порядок черговості звернення стягнення на майно боржника та вчинені без дотримання ним засад справедливості, неупередженості та об`єктивності, а також співмірності заходів примусового виконання рішення та обсягу вимог за рішенням при провадженні виконавчих дій.
ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірною та скасувати вимогу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця Андрія Андрійовича у виконавчому провадженні ВП №62860023, видану 28 вересня 2020 року за № 9009.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 жовтня 2020 року, постановленою у складі судді Грицай М. М., скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірною та скасовано вимогу від 28 вересня 2020 року за № 9009, видану виконавцем у ВП № 62860023.
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що маючи категоричну відмову боржника від надання доступу до житла у зв`язку з тим, що таке підпадає під дію мораторію, виконавець не мав законних підстав повторно вимагати у боржника надання йому доступу до квартири разом із суб`єктом оціночної діяльності з метою огляду приміщення, при цьому оскаржувана вимога виконавця не була спрямована на перевірку майнового стану боржника за місцем проживання.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу виконавця задоволено частково.
Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 жовтня 2020 року скасовано.
У задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування вимоги від 28 вересня 2020 року № 9009 виконавця у ВП № 62860023 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь виконавця судові витрати зі сплати за надану правову допомогу у розмірі 4 000, 00 грн.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні скарги, суд апеляційної інстанції встановив, що виконавцем вчинено ряд виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду, в тому числі скеровано вимогу на адресу боржника надати йому доступ до квартири з метою огляду майна боржника, виявлення майна, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що виконавець не мав законних підстав повторно вимагати у боржника надання йому доступу до квартири разом із суб`єктом оціночної діяльності з метою огляду приміщення, оскільки така вимога не порушує вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а також не є відчуженням майна боржника без його згоди.
Частково задовольняючи клопотання представника виконавця про стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції врахував клопотання заявника про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, та вказав, що ці витрати у розмірі 10 000,00 грн є неспівмірними зі складністю цієї справи, її тривалістю та з наданими адвокатом послугами у суді першої інстанції, із затраченим часом на надання таких послуг, розмір таких витрат не відповідає критерію реальності, розумності їхнього розміру, тому апеляційний суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь виконавця, у зв`язку з задоволенням його апеляційної скарги та скасуванням ухвали суду першої інстанції, до 4 000 грн.
Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року заяву представника виконавця задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь виконавця витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000,00 грн.
Задовольняючи заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, при визначенні розміру цих витрат суд апеляційної інстанції виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд апеляційної інстанції врахував клопотання заявника ОСОБА_1 про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, та вказав, що витрати на правничу допомогу у розмірі 10 500 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, її тривалістю та з наданими адвокатом послугами у суді апеляційної інстанції, із затраченим часом на надання таких послуг, розмір таких витрат не відповідає критерію реальності, співмірності, а також розумності їхнього розміру, відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, понесених виконавцем у суді апеляційної інстанції, до 4 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, залишити в силі ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 жовтня 2020 року.
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
15 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, витребувано справу із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
08 вересня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року.
26 травня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційна скарга на постанову апеляційного суду від 08 червня 2021 року мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого скасував законну ухвалу суду першої інстанції.
Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до наступного.
Заявник стверджує, що поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання, тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
Посилаючись на положення Закону України «Про виконавче провадження», заявник стверджує, що виконавець повинен вчиняти не будь-які дії, що передбачені цим Законом, а лише ті, що спрямовані на реальне виконання рішень. При цьому повноваження виконавця щодо прийняття відповідних рішень у виконавчому провадженні за своєю правовою природою є дискреційним, однак такі повноваження не є необмеженими. У цьому реалізується «правомірна поведінка» виконавця. Саме відсутність у виконавця під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» можливості передачі на реалізацію майна, яке підпадає під дію мораторію і виключає можливість виконання відповідного рішення. Отже, дія вказаного Закону встановлює тимчасові обмеження не лише щодо процедури відчуження без згоди власника іпотечного майна, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, оскільки відсутні правові підстави реалізації зазначеного майна.
Заявник стверджує, що з урахуванням розміру заборгованості за виконавчим документом - 1 859 367,48 грн, виконавець не мав об`єктивної необхідності для огляду квартири разом із суб`єктом оціночної діяльності, з метою визначення вартості квартири, оскільки на момент прийняття спірної вимоги приміщення магазину не було реалізовано.
Отже, скерувавши боржнику спірну вимогу, виконавець керувався лише своїми припущеннями, що коштів від реалізації зазначеної нерухомості не буде достатньо для задоволення вимог стягувана.
Квартиру, у разі визначення її вартості, не можна реалізувати на прилюдних торгах без згоди власника, чого повинен був дотриматись виконавець при проведенні виконавчих дій (оцінки квартири).
Виконавцем не доведено необхідності проведення огляду квартири боржника разом з суб`єктом оціночної діяльності, з метою визначення вартості нерухомого майна, за умови, що зазначена квартира підпадає під дію мораторію, а Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на час винесення спірної вимоги не втратив чинність.
Крім того, заявник вказує, що такі дії виконавця порушують вимоги статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права боржника мирно володіти своїм майном, право очікувати, що виконання рішення суду за рахунок єдиного житла повинно бути відстрочено протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» при тому, що виконання рішення суду було забезпечено виконавцем прийнятою постановою від 26 серпня 2020 року про опис та арешт належної боржнику квартири (у разі недостатньої кількості коштів від реалізації приміщення магазину).
Оскільки необхідності вжиття таких заходів як огляд квартири виконавцем не доведено, заявник вказує, що слід виходити з того, що захист від порушеного права (ймовірне виконання рішення суду не в повному обсязі після реалізації нежитлового приміщення) не може здійснюватися порушенням іншого права (права на недоторканість житла, більше того, на час дії мораторію).
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19) та у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 712/9223/15-ц (провадження № 61-21585св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 645/984/18 (провадження № 61-16336св19), від 18 червня 2020 року у справі № 796/165/18 (провадження № 61-2247ав20), від 18 липня 2018 року у справі № 569/1005/17 (провадження № 61-11748св18).
Касаційна скарга на додаткову постанову апеляційного суду від 06 липня 2021 року мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19) та у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 712/9223/15-ц (провадження № 61-21585св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 645/984/18 (провадження № 61-16336св19), від 18 червня 2020 року у справі № 796/165/18 (провадження № 61-2247ав20), від 18 липня 2018 року у справі № 569/1005/17 (провадження № 61-11748св18).
Крім того, посилаючись на порушення норм процесуального права, заявник вказує, що виконавець не довів розмір понесених витрат на правничу допомогу, оскільки не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року виконавець подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року - без змін, як таку, що постановлена з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Крім того, долучив до відзиву заяву про компенсацію витрат на правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, у розмірі 10 000, 00 грн.
Відзив на касаційну скаргу на додаткову постанову апеляційного суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 серпня 2020 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. відкрито виконавче провадження ВП № 62860033 про примусове виконання виконавчого листа №2-578/2010, виданого 04 квітня 2012 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 11 червня 2008 року № СМ-SME603/016/2008 у розмірі 1 742 626,14 грн та 116 741,34 грн - пені, а всього 1 859 367,48 грн.
19 серпня 2020 року виконавцем копію постанови направлено боржнику.
У рамках виконавчого провадження виконавцем встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності: нежиле приміщення загальною площею 113,2 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1 та квартира 114,8 кв. м, розташована по АДРЕСА_2 .
Приватним виконавцем вчинено ряд виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання вищевказаного рішення суду, зокрема скеровано вимогу боржнику надати йому доступ до квартири та нежитлового приміщенням з метою огляду майна боржника, виявлення майна, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення.
26 серпня 2020 року виконавець наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_1
26 серпня 2020 року виконавець описав та наклав арешт на майно, що належить ОСОБА_1 : нежитлове приміщення загальною площею 113,2 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1 , та квартиру АДРЕСА_2 .
22 вересня 2020 року виконавець виніс дві постанови, якими у ВП № 62860033 призначив суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання ОСОБА_3 , з метою визначення вартості майна боржника: нежитлового приміщення та квартири, а також визначити в процесі примусового виконання рішення суду визначити вартість майна боржника - квартира АДРЕСА_2 .
22 вересня 2020 року виконавець направив ОСОБА_1 вимогу № 8863, якою повідомлено про здійснення ним та суб`єктом оціночної діяльності виїзду для огляду майна боржника та виявлення іншого майна, на яке можна звернути стягнення, у зв`язку з чим вимагав 25 вересня 2020 року надати доступ для огляду до вищезгаданих нежитлового приміщення та квартири. Водночас, виконавець повідомив боржника, що першочергово відбуватиметься огляд нежитлового приміщення, після огляду приміщення - відбуватиметься огляд квартири.
25 вересня 2020 року виконавець склав акт про те, що на виконання вимоги № 8863 проведено огляд нежитлового приміщення; зі слів боржника ОСОБА_1 , доступу до квартири АДРЕСА_2 , нею надано не буде.
28 вересня 2020 року виконавець на адресу боржника ОСОБА_1 направив вимогу № 9009 про надання доступу 02 жовтня 2020 року о 13:00 год виконавцю та суб`єкту оціночної діяльності до майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
02 жовтня 2020 року виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності, з метою проведення оцінки майна боржника, здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_2 , однак доступ для огляду внутрішніх приміщень об`єкта оцінки боржницею не надано, про що складено акт приватного виконавця від 02 жовтня 2020 року.
04 листопада 2020 року виконавець звернувся до суду першої інстанції із заявою про розмір судових витрат, понесених під час розгляду справи у суді першої інстанції, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, до якої долучив: договір про надання правової допомоги від 14 травня 2020 року № 25, укладений із адвокатом Репаком В. В., у розділі 4 якого йдеться про гонорар, порядок його визначення, а також вартість правової допомоги з розрахунку за одну годину; рахунок № 6, складений 26 жовтня 2020 року, який містить перелік наданих послуг та копію платіжного доручення від 29 жовтня 2020 року № 2763 на суму 10 000 грн.