Постанова
Іменем України
08 червня 2022 року
м. Київ
справа № 202/6069/17
провадження № 61-7669св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство «Кредобанк»,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк»на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада
2018 року у складі судді Бєльченко Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк»), який надалі змінив назву на Акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - АТ «Кредобанк»), про захист прав споживача.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 13 березня 2007 року між ним та банком укладено договір банківського вкладу «Рантьє» № 2630/01/27164, за умовами якого він розмістив на депозитному рахунку 80 000,00 дол. США
з визначеною договором процентною ставкою. Через неналежне виконання банком своїх зобов`язань він вимушений був звернутися до суду з позовом про стягнення суми за договором банківського вкладу.
Вказував, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2014 року, яке набрало законної сили 24 січня 2017 року, з банку стягнуто на його користь суму вкладу, основні та додаткові відсотки за ним. Рішення суду було виконане у повному обсязі лише 21 липня 2017 року, чим порушено його право як споживача на своєчасне отримання депозиту.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просив стягнути з АТ «Кредобанк» на його користь:
основні та додаткові відсотки за користування банківським вкладом «Рантьє» від 13 березня 2007 року № 2630/01/27164 у розмірі 17 337,66 дол. США, що станом на 12 вересня 2017 року за офіційним курсом Національного банку України становило 450 929,99 грн;
три відсотки річних за користування грошовими коштами за період з 01 січня 2015 року до 21 липня 2017 року у розмірі 269 995,05 грн;
інфляційні збитки у розмірі 1 500 728,31 грн;
пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 568 519,86 грн.
У жовтні 2017 року ПАТ «Кредобанк» звернулось до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору банківського вкладу недійсним, встановлення нікчемності договору банківського вкладу.
Позов мотивований тим, що спірний договір банківського вкладу «Рантьє» від 13 березня 2007 року № 2630/01/27164 як правочин було вчинено внаслідок зловмисної домовленості. Також не було дотримано письмової форми спірного договору, оскільки він не підписаний сторонами. ОСОБА_1 взагалі не вносив жодних грошових коштів на депозитний рахунок.
Враховуючи викладене, ПАТ «Кредобанк» просило:
визнати недійсним договір банківського вкладу «Рантьє» від 13 березня 2007 року №2630/01/27164;
встановити його нікчемність договору банківського вкладу «Рантьє» від
13 березня 2007 року №2630/01/27164.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від
20 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ПАТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 основні та додаткові відсотки за користування банківським вкладом «Рантьє» від 13 березня 2007 року № 2630/01/27164 у розмірі 17 337,66 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 12 вересня 2017 року становить 450 929,99 грн, три відсотки річних за користування грошовими коштами за період з 01 січня 2015 року до 27 липня 2017 року у розмірі 269 995,05 грн, інфляційні збитки у розмірі 1 500 728,31 грн, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 568 519,86 грн.
У задоволенні зустрічного позову ПАТ «Кредобанк» відмовлено.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що права позивача порушені. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2014 року про стягнення грошових коштів було виконане лише 21 липня 2017 року, а тому на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню відсотки, передбачені договором, три відсотки річних за користування грошовими коштами, інфляційні збитки та пеня. При цьому суд вважав, що позовна давність за вимогами первісного позову не пропущена.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив із того, що рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що спірний договір було укладено, крім того банк виконав вказане рішення, а тому правових підстави для визнання його недійсним та встановлення його нікчемності немає.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада
2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 три відсотки річних за користування грошовими коштами за період з 01 січня 2015 року до 21 липня 2017 року у розмірі 154 995,15 грн та 892 268,00 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за період з 01 січня 2015 року до 21 липня 2017 року,
а усього стягнуто 1 047 263,15 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В іншій частині рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 щодо сум, які підлягають до стягнення на його користь. При цьому суд вважав безпідставним стягнення інфляційних втрат у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, оскільки ці втрати не виникають у випадку визначення грошового зобов`язання
в іноземній валюті.
Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Кредобанк» про стягнення трьох відсотків річних та відмови у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, залишено без змін.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення відсотків за договором банківського вкладу та пені за несвоєчасне виконання вимоги щодо повернення банківського вкладу скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційний суд вказав, що, визначаючи розмір пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань за договором банківського вкладу, апеляційний суд, правильно застосувавши положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо стягнення пені в розмірі три відсотки за кожен день прострочення повернення суми вкладу, помилково виходив з того, що ця неустойка нараховується від суми відсотків, які суд вважав вартістю послуги,
а не від усієї суми вкладу і нарахованих на нього відсотків.
Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню норма частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі
трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Крім того, касаційний суд зазначив, що при вирішенні цієї частини вимог апеляційний суд, порушивши вимоги частини першої статті 13 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог (їхнього розміру), стягнувши на користь ОСОБА_1 892 268,00 грн пені, в той час як сам позивач просив стягнути 568 519,86 грн.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада
2018 року в частині стягнення з ПАТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_2 основних та додаткових відсотків за користування банківським вкладом «Рантьє» від 13 березня 2007 року № 2630/01/27164 в розмірі 450 929,99 грн залишено без змін.
Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року в частині стягнення з ПАТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_2 пені за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 568 519,86 грн змінено в частині правового обґрунтування підстав задоволення позовних вимог. У іншій частині рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ПАТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_2 відсотків за користування коштами банківського вкладу у сумі 80 000,00 дол. США за період
з 01 грудня 2014 року до 01 липня 2017 року у розмірі 17 337,66 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 12 вересня 2017 року становить 450 929,99 грн,виходив з того, що фактично суму вкладу позивачеві було повернуто лише 21 липня 2017 року, а відповідні розрахунки здійснено правильно.
Суд апеляційної інстанції також вказав, що спірні правовідносини регулюються нормою частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», на підставі якої у зв`язку з відмовою банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум, підлягає стягненню пеня в розмірі трьох відсотківвід суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, що становить 22 155 824,41 грн (2 023 362,96 х 3 % х 365 днів). Враховуючи, що позивач у своєму позові просив суд стягнути пеню в розмірі 568 519,86 грн, суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України.
Оскільки банк не виконав належним чином своїх зобов`язань, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з банку на користь вкладника пені у розмірі 568 519,86 грн. Разом з тим, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів». Тому апеляційний суд вважав, що рішення суду підлягає зміні в частині правового обґрунтування підстав стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язань.
Аргументи учасників справи
У травні 2021 року АТ «Кредобанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій банк просить скасувати постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення неустойки у вигляді пені, ухвалити у цій частині позовних вимог нове судове рішення про відмову у їх задоволенні.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому факту, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебувала справа № 320/5115/17про стягнення відсотків, трьох відсотківрічних та неустойки (пені) за договорами банківських вкладів з тих підстав, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), оскільки наведений у вказаній постанові висновок не ґрунтується на положеннях частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та не відповідає нормам Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». При цьому як оскаржене рішення суду першої інстанції, так і позовна заява ОСОБА_1 не містили належних правових аргументів та посилань на норму закону, на підставі якої суд стягнув з банку пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 568 519,86 грн. Зміст наданого ОСОБА_1 договору банківського вкладу також не містить права позивача вимагати стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України;
суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не просив стягнути з банку пеню у розмірі три відсоткирічних на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а зазначав про наявність підстав для стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в сумі 568 519,86 грн. Більш того, нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності як складовим елементам принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника як неустойку надмірні грошові суми спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливе джерело отримання кредитором невиправданих додаткових прибутків. Змінюючи правове обґрунтуванню підстав стягнення з відповідача пені в розмірі трьох відсотків вартості послуги на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», але з урахуванням заявленого розміру позовних вимог, суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, що є підставою для скасування незаконного рішення;
законних підстав для задоволення судом позову та стягнення з банку пені
у розмірі трьох відсотків від суми вкладу, навіть у межах заявленого позивачем розміру позовних вимог, немає;
апеляційний суд під час розгляду справи безпідставно не застосував частину третю статті 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки у вигляді пені;