Постанова
Іменем України
20 червня 2022 року
м. Київ
справа № 203/908/16
провадження № 61-11771св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 в особі її законного представника ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Арсентьєва Анастасія Анатоліївна, Перша Дніпровська державна нотаріальна контора,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 в особі її законного представника
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Арсентьєва А. А. (далі - приватний нотаріус Дніпровського МНО), Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої увійшла двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 44,8 кв. м, житловою площею 31,0 кв. м, яка належала останньому на підставі рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 17 лютого 2015 року.
Оскільки у ОСОБА_4 були відсутні спадкоємці першої черги, тому ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем брата за законом, яка 15 грудня
2015 року звернулась до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Однак, нотаріус їй повідомила, що 18 листопада 2015 року відповідну заяву вже подала ОСОБА_3 ,
у зв`язку із наявністю складеного на її ім`я заповіту від 04 вересня
2015 року.
Також позивачка зазначала, що вона є особою з інвалідністю, ІІ групи за загальним захворюванням, непрацездатна та потребує постійного нагляду та лікування, отримує пенсію по інвалідності та інших доходів не має. За життя брат постійно дбав про неї, допомагав матеріально. Після того, як у 2015 році ОСОБА_4 дізнався, що тяжко хворий, він постійно хвилювався про те, хто буде дбати про неї та за які кошти вона буде жити, коли залишиться одна. Він неодноразово висловлював свою думку про те, що належна йому квартира за законом перейде до неї, оскільки інших спадкоємців в нього не має. Разом з тим, у зв`язку із різким погіршенням стану та швидким прогресуванням хвороби, останні два місяці свого життя ОСОБА_4 постійно лікувався, робив різні дослідження та обстеження, знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні онкології, проходив курс лікування (спеціальні процедури та медичні препарати), що впливало на його психічний стан, на можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 в особі її законного представника ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , посвідчений 04 вересня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Арсеньєвою А. А. та визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 в особі її законного представника ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 26 серпня 2016 року № 18 не є належним, достатнім та допустимим доказом, а інші докази не містять беззаперечних даних про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 на момент складання та посвідчення заповіту від 04 вересня 2015 року розуміти значення своїх дій та керувати ними. Тому правових підстав для задоволення позовних вимог немає.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов
ОСОБА_1 в особі її законного представника ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь
ОСОБА_3 , посвідчений 04 вересня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Арсентьєвою А. А.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування
за законом на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею
44,8 кв. м, житловою площею 31,0 кв. м.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_4 при складанні заповіту 04 вересня 2015 року на ім`я ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО
Арсентьєвою А. А., виявляв ознаки хронічного психічного захворювання та не міг усвідомлювати значення своїх дій й керувати ними, що встановлено висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 26 серпня
2016 року № 18, тому наявні підстави для визнання недійсним заповіту
від 04 вересня 2015 року. Разом з тим, оскільки ОСОБА_5 є єдиним спадкоємцем за законом другої черги після смерті ОСОБА_4 , а заповіт на ім`я відповідачки є недійсним, тому право власності на двокімнатну квартиру
АДРЕСА_1 підлягає визнанню за позивачкою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року, ОСОБА_3 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16, а також в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року у справі № 343/1571/14-ц (провадження № 6-16521св16).
Також заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах).
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок посмертної
судово-психіатричної експертизи від 26 серпня 2016 року № 18 не є належним та допустимим доказом у даній справі, оскільки вказаний висновок не містить чітких, обґрунтованих та однозначних висновків про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 на момент складання та посвідчення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними; він складений без врахування та оцінки всіх даних щодо особи ОСОБА_4 , без врахування показів свідків, не узгоджується з їх показами та іншими доказами у справі.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2021 року ОСОБА_1 в особі її законного представника
ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були рідними братом та сестрою.
04 вересня 2015 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Арсентьєвою А. А. та зареєстрований у реєстрі за № 1316, яким заповів усе належне йому майно ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції
06 жовтня 2015 року.
Згідно з копією спадкової справи № 829-2015, заведеної 18 листопада
2015 року Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_4 , із заявами про прийняття спадщини звернулись 18 листопада 2015 року ОСОБА_3 та 15 грудня 2015 року ОСОБА_1
ОСОБА_4 проживав та був зареєстрований у двокімнатній квартирі
АДРЕСА_1 , загальною площею 44,8 кв. м, житловою площею
31,0 кв. м, яка належала останньому на підставі рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 17 лютого 2015 року.
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська з клопотанням про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року у справі № 201/18206/15-ц заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа - Орган опіки та піклування виконкому Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради, про визнання особи недієздатною, встановлення над нею опіки задоволено. Визнано недієздатною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .Встановлено опіку над ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено опікуном її брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 26 серпня
2016 року № 18, складеного Комунальним закладом «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради
(далі - КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради), ОСОБА_4 за життя на момент підписання заповіту (04 вересня 2015 року) страждав хронічним психічним захворюванням у формі «шизофренія», що підтверджується матеріалами цивільної справи та медичною документацією. Ступінь вираженості наявного у ОСОБА_4 психічного захворювання позбавляла його можливості в період часу (04 вересня 2015 року) розуміти значення своїх дій та керувати ними.
У березні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська з клопотанням про призначення повторної посмертної комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи.
Висновком повторної посмертної комісійної комплексної судової
психолого-психіатричної експертизи від 08 жовтня 2020 року № 14, складеним Державною установою «Науково-дослідний інститут психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» (далі - ДУ «НДІ психіатрії МОЗ України»), визначено, що експертний аналіз представлених матеріалів не підтверджує наявність у ОСОБА_4 ознак такого тяжкого психічного захворювання як шизофренія. Таким чином, результати вищенаведеного аналізу матеріалів цивільної справи, медичної документації, співставлення отриманих даних з діагностичними стандартами та діючою в Україні Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (далі - МКХ-10), свідчать про те, що ОСОБА_4 на момент укладання заповіту 04 вересня 2015 року не виявляв ознак психічних розладів, які могли б вплинути на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладання даного правочину. Отже, ОСОБА_4 за своїм психічним станом міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання заповіту.
При розгляді справи були допитані свідки.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.