Окрема думка суддів К. М. Пількова, Л. Й. Катеринчук, В. М. Сімоненко
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 9901/484/21, провадження № 11-9заі22
Велика Палата Верховного Суду постановою від 18.05.2022 залишила апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.12.2021 у цій справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) про визнання протиправним та скасування рішення - без змін.
Мотивуючи прийняте рішення, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позивач пропустив встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. При цьому, звернувшись на виконання ухвали суду першої інстанції із заявою про поновлення цього строку, позивач не навів поважних причин його пропуску, оскільки зазначені ним мотиви не підтверджують об`єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню ним спірної частини рішення ВККС, що, за висновком Великої Палати, свідчить про наявність у суду першої інстанції передбачених частиною другою статті 123 КАС України підстав для повернення позовної заяви.
З наведеними висновками не погоджуємось з таких мотивів.
Предметом оскарження за цим позовом є пункт 3 резолютивної частини рішення ВККС про результати кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді від 18.03.2019 № 18/ко-19 (далі - Рішення), який стосується порядку набрання чинності зазначеним рішенням.
Положеннями частини першої статті 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон) передбачено, що з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями ВККС проводить кваліфікаційне оцінювання, за результатами якого ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом, зокрема мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (частина друга статті 84, частина перша статті 88 Закону).
Відповідно до частини п`ятої статті 101 Закону рішення ВККС, її палат та колегій викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення.
Також відповідно до частини третьої статті 88 Закону рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Кожна з наведених вище підстав для скасування рішення ВККС кореспондує відповідному можливому дефекту рішення ВККС, як воно описане у частині п`ятій статті 101 Закону.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово наголошувала, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За частиною першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, шляхом, зокрема, визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії або окремих його положень.
За змістом пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальним актом є акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.