Постанова
Іменем України
21 червня 2022 року
м. Київ
справа № 757/27707/17-ц
провадження № 61-16435св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року у складі судді Писанець В. А. та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2017 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 6 Ігнатенко В. Ю. звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради, про витребування майна.
В обґрунтування позову зазначив, що в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42014100060000134 від 22 квітня 2014 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України) встановлено, що нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , які належать територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, вибули з її володіння без волі власника. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 лютого 2017 року № 79437051 первинно право власності на нежилі приміщення № 70, загальною площею 123,80 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , посвідченого 14 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О. М. Після чого, ОСОБА_3 спірні приміщення відчужено ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за № 12550 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. На момент звернення з позовом право власності на спірні приміщення зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2013 року № 12563, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. Враховуючи, що нежитлові приміщення № 70 загальною площею 123,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , Київською міською радою не відчужувалися, право власності територіальної громади на вказане майно не припинялося. У зв`язку з встановленням фактичного неправомірного вибуття вищевказаного приміщення з комунальної власності, останнє було відчужено особою, яка не мала права на його відчуження, без відома та згоди дійсного власника майна. Разом із тим, згідно листа Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 березня 2017 року № 060-2324 охоронний договір на приміщення № 70 загальною площею 123,8 кв. м не укладався, передачу у користування чи управління Департамент не погоджував, інформація про власників відсутня. Отже, ОСОБА_1 зареєструвала право власності на вищезазначені нежитлові приміщення, що розташовані в будинку - об`єкті культурної спадщини без отримання погодження відповідного органу охорони культурної спадщини та не укладала попередніх договорів, а також охоронного договору на пам`ятку, чим порушила норми Закону України «Про охорону культурної спадщини». Також, у зв`язку з незаконною реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на вищезазначені нежитлові приміщення, існує можливість його пошкодження з боку юридичних власників.
Крім того, позивач вказував на те, що у зв`язку із тим, що Київською міською радою не вжито жодних заходів щодо повернення спірного майна у судовому порядку, вказане свідчить про їх бездіяльність, а тому саме Київською місцевою прокуратурою № 6 пред`являється позов в інтересах держави.
У зв`язку з викладеним, прокурор звернувся з цим позовом до суду та просив витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення № 70 загальною площею 123,80 кв. м, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача на користь прокуратури міста Києва судовий збір, сплачений за подання позовної заяви.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року на підставі статті 53 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) до участі у справі в якості третьої особи залучено - Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року позов задоволено. Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення № 70 загальною площею 123,80 кв. м, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2 250,00 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірне нежитлове приміщення вибуло з власності територіальної громади міста Києва поза волею Київської міської ради, тому воно підлягає витребуванню у добросовісного набувача за правилами статті 388 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
Постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду по суті спору, зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника щодо їх оцінки та містять посилання на факти, які були предметом дослідження суду.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року,в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, а у разі необхідності дослідження всіх доказів направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не звернули увагу на те, що у прокуратури були відсутні законні підстави для представництва інтересів Київської міської ради в суді, що свідчить про подання позову особою, яка не має процесуальної дієздатності;
- не надали належної оцінки тому, що Київська міська рада дізналась про порушення свого права на спірне майно ще 30 жовтня 2013 року, під час розгляду справ № 757/8099/14-ц та № 757/11989/15-ц, та безпідставно не застосували позовну давність;
- не звернули увагу на те, що позивач не надав належних доказів того, що нежитлове приміщення № 70, загальною площею 123,80 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є власністю територіальної громади м. Києва;
- проігнорували те, що розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» не містить інформації про перебування на балансі Київської міської ради будинку АДРЕСА_1 ;
- безпідставно прийняли до уваги посилання заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 6 на відповіді, отримані під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42014100060000134, а також посилання на допит ОСОБА_5 , оскільки вони є неналежними доказами факту незаконності відчуження спірного майна;
- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 29 серпня 2021 року у справі № 911/3681/17; постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 186/599/17, від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 27 березня 2018 року у справі № 916/723/15-г, від 27 березня 2018 року у справі № 916/1979/15, від 23 травня 2018 року у справі № 916/1166/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18, від 23 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18.
У касаційній скарзі заявник виклав клопотання про розгляд справи з викликом учасників справи з метою надання пояснень.
Разом із касаційною скаргою заявник подав до Верховного Суду заяву про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, яку обґрунтував тим, що існують ймовірні ризики, що право власності на спірне майно може бути перереєстровано на позивача, що у подальшому, у разі задоволення касаційної скарги, ускладнить поворот виконання судового рішення. Також просив врахувати, що позивачем у справі виступає суб`єкт владних повноважень, а тому для забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, просить задовольнити заяву.
У листопаді 2021 року прокурор Київської місцевої прокуратури із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якому зазначив про її необґрунтованість та безпідставність доводів, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Печерського районного суду міста Києва матеріали справи № 757/27707/17-ц; у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року відмовлено; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У листопаді 2021 року матеріали справи № 757/27707/17-ц надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Києва та відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» переданий до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.
Цей будинок має складну форму забудови, стіни дворового фасаду щільно прибудовані до дворової стіни будинку АДРЕСА_2 . В місці межування будинків, з боку будинку АДРЕСА_1 утворений «колодязь», який розмежований на дві частини цегляним муруванням контрфорсу товщиною 640,00 мм, який виконаний у вигляді трикутника на висоту третього поверху, для підсилення несучої здатності зовнішньої стіни будинку АДРЕСА_1 , вхід до зазначеного «колодязя» можливий лише через технічне приміщення, яке вбудоване між першим та другим поверхами житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказані приміщення до загальної площі будинку не включаються, проте відносяться до його конструктивних елементів.
Відповідно до інформації Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 березня 2017 року № 060-2324, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом пам`ятки архітектури, охоронний № 995-Кв та взятий під охорону рішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 04 серпня 1980 року № 1102.
За ініціативи Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерськжитло» як балансоутримувача будинку у 2006 році вказані технічні приміщення були проінвентаризовані та позначені під № 70.
Відповідно до листа комунального підприємства Київської міської ради Київського міського бюро технічної інвентаризації від 31 січня 2017 року № 062/14-963 (И-2017) нежилі приміщення № 70 загальною площею 123,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності не зареєстровані.
Згідно з листом Департаменту комунальної власності міста Києва від 31 січня 2017 року № 062/11/10-1021, Департамент не здійснював приватизацію нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1 .
Таким чином, спірні приміщення перебували у комунальній власності і приватизація нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1 не здійснювалася.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 лютого 2017 року № 79437051, право власності на нежилі приміщення № 70, загальною площею 123, 80 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 посвідченого 14 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О. М.
У свідоцтві про право власності № 786 зазначено, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 123,80 кв. м раніше належало ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 26 вересня 1995 року державним нотаріусом Двадцятої державної Київської нотаріальної контори Голубинською Л. А. за реєстровим № 7821-у.
Згідно з листом Головного територіального управління юстиції у м. Києві, за даними архівного фонду № 25 Двадцятої київської державної нотаріальної контори у справах 1995 року не знайдено договору купівлі-продажу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 ; у справах Двадцятої київської державної нотаріальної контори відсутні відомості щодо держаного нотаріуса Голубинської О. М. (за даними наявними в КДНА нотаріус з таким прізвищем в 20 КДНК не працював) та за час існування (1994-2002 роки) Двадцятої київської нотаріальної контори реєстри з індексом "у" не заводились.
Разом із тим, свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 видано ОСОБА_3 на підставі акта про реалізацію майна, належного ОСОБА_6 , виданого державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківького районного управління юстиції у м. Києві Сливкою А. І., при примусовому виконанні виконавчого провадження № 38493816 по виконанню виконавчого листа № 2604/6087/12 виданого 28 вересня 2012 року Дніпровським районним судом міста Києва.
Однак, згідно з листом Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2017 року № 684 за період 2011-2017 цивільні справи за участю ОСОБА_6 , як сторони у справі, у провадженні Дніпровського районного суду міста Києва не перебували, а за виконавчим листом № 2604/6087 значиться інша цивільна справа, з іншими сторонами та з іншими позовними вимогами.
Також, відповідно до листа Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 01 лютого 2017 року встановлено, що виконавчий лист № 2604/6087/12 виданий 28 вересня 2012 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_6 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» суми у розмірі 1 128 204,57 грн до відділу не надходив та на примусовому виконанні у відділі не перебував, а також державним виконавцем відділу не проводився опис та арешт боржника, у зв`язку із чим майно не передавалося на прилюдні торги та державним виконавцем не видавався акт про реалізацію майна.
Отже, враховуючи, що предметом продажу з прилюдних торгів, були нежитлові приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 123,80 кв. м, які є власністю територіальної громади м. Києва, та відсутність у Відділі державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві виконавчого провадження № 38493816, то протокол від 10 вересня 2013 року № 22279/1 проведення прилюдних торгів з реалізації майна, яке належить ОСОБА_6 , є нікчемним.
Також судами встановлено, що на момент розгляду справи, право власності на спірні приміщення було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 12563 від 23 жовтня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. Реєстрація права власності на вищезазначені нежитлові приміщення, що розташовані в будинку - об`єкті культурної спадщини, здійснена за ОСОБА_1 без отримання погодження відповідного органу охорони культурної спадщини та без укладення охоронного договору на пам`ятку.
Нормативно-правове обґрунтування
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.