Постанова
Іменем України
08 червня 2022 року
м. Київ
справа № 751/8408/20
провадження № 61-17401св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, що діє як орган опіки та піклування,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шолох Ольга Володимирівна, на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 травня 2021 року у складі судді Коверзнєва В. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Скрипки А. А., Харечко Л. К., у справі за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, що діє як орган опіки та піклування, про визнання грошових коштів спільною сумісною власністю подружжя та визнання в порядку поділу цього майна права особистої приватної власності на половину цих коштів, зобов`язання банку видати грошові кошти,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Державний експортно-імпортний банк України»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, що діє як орган опіки та піклування, про визнання грошових коштів спільною сумісною власністю подружжя та визнання в порядку поділу цього майна права особистої приватної власності на половину цих коштів, зобов`язання банку видати грошові кошти.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6
19 листопада 2019 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Борисовою Т. А. заведено спадкову справу № 67/2019 щодо майна належного при житті ОСОБА_6 .
Спадкодавець ОСОБА_6 за життя склав декілька заповітів на різних спадкоємців та спадкове майно.
До складу спадщини також входить вміст індивідуального банківського сейфу, який спадкодавець за життя орендував в філії АТ «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Чернігові та на який він склав заповіт на ім`я його дочки ОСОБА_2 , яка своєчасно прийняла спадщину.
Після відкриття банківського сейфа філією АТ «Державний експортно-імпортний банк України», 14 жовтня 2020 року складений опис майна, з якого вбачається про знаходження у банківському сейфі грошових коштів в розмірі 150 000 дол. США.
Крім спадкоємців за заповітом на вищезазначене спадкове майно мають право на обов`язкову частку у спадщині неповнолітні діти спадкодавця: доньки ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) по 1/12 частки у спадщині.
Маючи намір отримати половину грошових коштів, які зберігались у банківському сейфі, як спільного майна подружжя, позивач звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на Ѕ частку в спільному майні подружжя, а саме на грошові кошти в сумі 75 000 дол. США, які зберігались в індивідуальному банківському сейфі.
Однак приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Борисова Т. А. постановою від 27 жовтня 2020 року відмовила у видачі свідоцтва про право власності на вказану грошову суму, посилаючись на заперечення ОСОБА_2 , в яких вказувала, що грошові кошти є особистою власністю спадкодавця відповідно до пункту 1.7 шлюбного договору, посвідченого приватним нотаріусом Борисовою Т. А. 18 вересня 2014 року.
Вказувала, що грошові кошти, які знаходились у банківському індивідуальному сейфі не підпадають під дію шлюбного договору, оскільки не були оформлені на ім`я спадкодавця, а перебували у банківському сейфі виключно на зберіганні, а тому такі грошові кошти є спільним майном подружжя та підлягають поділу.
За викладених обставин просила позовні вимоги задовольнити.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 травня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку грошової суми, що зберігалася в індивідуальному банківському сейфі, який орендував ОСОБА_6 на підставі укладеного ним з АТ «Державний експортно-імпортний банк України» договору оренди від 17 жовтня 2016 року № 00000394-02, в сумі 75 000 дол. США.
У задоволенні вимог, заявлених до АТ «Державний експортно-імпортний банк України», відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 травня 2021 року залишено без змін.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що складений ОСОБА_6 на користь відповідача заповіт від 19 березня 2019 року не впливає на вирішення цього спору, оскільки вказаний односторонній правочин не може змінювати правовий режим спільного майна подружжя, що визначений Сімейним кодексом, а також умови укладеного ними шлюбного договору.
На грошові кошти в сумі 150 000 дол. США, що зберігалися в індивідуальному банківському сейфі, який орендував ОСОБА_6 у АТ «Державний експортно-імпортний банк України», поширюються загальні положення статей 60, 70 Кодексу, а не положення пункту 1.7 шлюбного договору, в зв`язку з цим вказана грошова сума належала подружжю на праві спільної сумісної власності. Тому через смерть чоловіка та виникнення з відповідачем спору щодо спадкового майна, за позивачем слід визнати право особистої власності на Ѕ частку цих коштів в сумі 75 000 дол. США. Позивач не є стороною договору оренди індивідуального банківського сейфу та особою, допущеною ОСОБА_6 до користування цим сейфом. Отже, заявлені нею до співвідповідача вимоги про зобов`язання видати половину грошових коштів у сумі 75 000 дол. США є передчасними, оскільки ґрунтуються на позиції про право власності на Ѕ частку в спільному сумісному майні подружжя, яке визнано цим рішенням.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шолох О. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій, з урахуванням уточнень, просить скасувати в частині задоволення позову вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шолох О. В., посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми статей 60, 70, 97 СК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини третьої статті 389 ЦПК України), зокрема у постановах Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 752/17100/17, від 02 червня 2021 року у справі № 367/3276/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 201/4255/16-ц.
Апеляційний суд не застосував вищезазначені висновки в контексті того, що у цих правовідносинах, з шлюбного договору від 18 вересня 2014 року вбачається, що ОСОБА_6 за життя мав нерухоме та рухоме майно в кількості 24 найменування (житлові та не житлові приміщення, земельну ділянку, транспортні засоби), а ОСОБА_1 мала лише 1/3 частину квартири та гараж в місті Чернігові (пункт 1.2 шлюбного договору), та з урахуванням встановленої домовленості між сторонами викладеної у пункті 1.7 шлюбного договору ОСОБА_1 , подавши даний позов, діяла недобросовісно, оскільки взагалі не знала про наявність коштів в банківському сейфі, їх розміру, не мала до нього жодного доступу та він ніколи не був оформлений на її ім`я.
В постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 756/1013/14-ц зроблено висновок про те, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд обґрунтовано виходив із того, що спір про поділ майна подружжя підлягає вирішенню з урахуванням умов шлюбного договору, який сторони уклали за взаємним погодженням і презумпція правомірності якого на час розгляду справи судами попередніх інстанцій спростована не була.
Однак апеляційний суд не застосував вищезазначений висновок Верховного Суду та фактично проігнорував укладений між сторонами шлюбний договір, формально пославшись на той факт, що дані правовідносини не охоплюються шлюбним договором.
Відповідач у касаційній скарзі вказувала, що суди на вільний розсуд буквально витлумачили пункт 1.7 шлюбного договору на користь позивача, всупереч обставинам справи, з порушенням норм процесуального та матеріального права та проігнорували те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 в законний спосіб врегулювали майнові відносини між подружжям, уклавши шлюбний договір, в якому чітко визначено, що майно набуте в шлюбі є особистою власністю того із подружжя, на чиє ім`я воно буде оформлено.
Посилаючись на статтю 2, частину сьому статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 93, 97 СК України, статті 3, 6, 627, 629 ЦК України, умови пункту 1.7 шлюбного договору вказувала, що ОСОБА_6 був клієнтом банку, на відміну від ОСОБА_1 , і саме на ОСОБА_6 було оформлено договір, тому грошові кошти, які знаходились в банківському сейфі, відповідно до пункту 1.7 шлюбного договору, належать особисто ОСОБА_6 і входять до спадкового майна, на яке за заповітом має право ОСОБА_2 .
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, на які посилається скаржник, стосуються інших правовідносин. Якщо суд не знайде підстав для закриття касаційного провадження, то відмовити у задоволенні касаційної скарги. Також просила стягнути з ОСОБА_2 понесені ОСОБА_1 судові витрати
У відзиві на касаційну скаргу АТ «Державний експортно-імпортний банк України» вказувало, що правові підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні, тому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Третя особа ОСОБА_3 у відзиві підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити зазначивши, що за пунктом 1.7 шлюбного договору сторони домовилися про непоширення положень статті 60 СК України на їх правовідносини, однак суд апеляційної інстанції повністю проігнорував висновок Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 752/17100/17, тому слід відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Деснянського районного суду міста Чернігова.
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідач ОСОБА_2 - дочкою від першого шлюбу (т. 1 а. с. 7, 8 зв.).
Шлюб ОСОБА_1 з ОСОБА_6 було зареєстровано 19 вересня 2014 року.
Напередодні реєстрації шлюбу, 18 вересня 2014 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали шлюбний договір, в пункті 1.7 якого вказано, що майно, набуте в шлюбі, є особистою власністю того із подружжя, на чиє ім`я воно буде оформлено в період шлюбу, включаючи грошові кошти (банківські) вклади, нерухоме майно та транспортні засоби (т. 1 а. с. 10-12).
Крім того, пунктом 1.1 шлюбного договору передбачено, що сторони мають намір укласти між собою шлюб 19 вересня 2014 року та даним договором визначили їх майнові права та обов`язки у шлюбі і на випадок його розірвання.
19 березня 2019 року ОСОБА_6 склав заповіт, в якому заповів ОСОБА_2 вміст індивідуального банківського сейфу, який він орендував у АТ «Державний експортно-імпортний банк України» (т. 1 а. с. 13).
Після смерті ОСОБА_6 з`ясувалося, що в банківському сейфі зберігалися грошові кошти в сумі 150 000 дол. США, що є об`єктом спору сторін через невизнання відповідачем права власності позивача на їх частку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.