ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2022 року
м. Київ
справа № 808/409/18
адміністративне провадження № К/9901/3232/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шарапи В.М.,
суддів: Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року у складі судді Стрельнікової Н.В. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у складі колегії суддів: - Семененка Я.В. (головуючий), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП АСА» (далі - Товариство) до Міністерства інфраструктури України про зобов`язання вчинити певні дії,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій, встановлені судами попередніх інстанцій обставини:
1. Товариство звернулося з позовом до суду, у якому просило зобов`язати Міністерство інфраструктури України надіслати повідомлення та копії документів товариства до Головного сервісного центру МВС для внесення даних про пункт технічного контролю Товариства до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю.
2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року, позов задоволено.
Зобов`язано Міністерство інфраструктури України надіслати повідомлення та копії документів Товариства до Головного сервісного центру МВС для внесення даних про пункт технічного контролю Товариства до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю.
2.1 Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач у своєму листі повідомив про порушення вимог пункту 5 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137 (далі - Порядок №137), а саме щодо необхідності надати атестат про акредитацію органу з оцінки відповідності на відповідність ДСТУ ISO/IEC 17025:2006 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій». У той же час, як зазначив суд першої інстанції, вказаний відповідачем пункт Порядку №137 не містить жодних посилань на ДСТУ ISO/IEC 17025:2006.
2.2 Також суд апеляційної інстанції вказав, що позивач надав до Мінінфраструктури, разом з іншими документами, Атестат про акредитацію, який виданий Національним Агентством з Акредитації України. Цим атестатом засвідчено компетентність органу інспектування -Товариства відповідно до вимог ДСТУ EN ISO/IEC 17020:2014: перевірка технічного стану колісних транспортних засобів. Сфера акредитації визначена додатком до цього атестата. Згідно Додатку акредитованою сферою інспектування є інспектування транспортних засобів (згідно переліку), зокрема, за процедурою, яка визначена Порядком №137, Наказом Міністерства інфраструктури від 26 листопада 2012 року №710 «Про затвердження вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки» (далі - Вимога №710.
Тому, згідно позиції цього суду, наданий позивачем атестат підтверджує акредитацію позивача саме у сфері інспектування - перевірка технічного стану колісних транспортних засобів за процедурою, передбаченою Порядком №137 та Вимогою №710.
При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що чинним законодавством, зокрема, Порядком №137, Вимогою №710, не визначено відповідно до якого ДСТУ має бути акредитовано підприємство, у зв`язку з чим аргументи відповідача про те, що акредитація має бути здійснена відповідно до ДСТУ ISO/IEC 17025:2006 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій», суд апеляційної інстанції вважав безпідставними.
3. Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що:
3.1. 9 липня 2003 року Товариство зареєстровано як юридична особа, одним з основних видів діяльності є надання послуги із здійснення технічного контролю транспортних засобів.
3.2. З метою включення до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, листом № 56 від 22 листопада 2017 року Товариство надіслало до Міністерства інфраструктури України повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів.
3.3. Одночасно із повідомленням позивач подав пакет документів серед яких атестат про акредитацію органу з інспектування Товариства №7 С239 від 9 листопада 2017 року на відповідність ДСТУ EN ISO/IEC 17020:2014 у сфері проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, визначених Порядком №137, виданий Національним агентством з акредитації України відповідно до вимог Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності».
3.4. Листом №12447/18/10-17 від 30 листопада 2017 року відповідач вказав позивачу на невідповідність поданих документів вимогам Порядку №137, при цьому в якості виявленого недоліку вказав на порушені вимоги пункту 5 цього Порядку щодо необхідності надання атестату про акредитацію органу з оцінки відповідності на відповідність ДСТУ ISO/IEC 17025:2006 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій».
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги, заперечень (відзиву) на касаційну скаргу:
4. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
4.1. Мотивами в обґрунтування доводів касаційної скарги вказано, що суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги ту обставину, що позивач не є акредитованим органом у сфері випробувань, здійснення яких є необхідним для виконання обов`язкового технічного контролю транспортних засобів відповідно до Порядку №137. У свою чергу, як зазначає відповідач, атестат про акредитацію органу з оцінки відповідності згідно із Законом України "Про акредитацію органів з оцінки відповідності" є обов`язковим документом, який подається до Мінінфраструктури, що передбачено пунктом 5 Порядку №317. Скаржник звертає увагу на те, що документом про акредитацію може бути виключно атестат про акредитацію на відповідність ДСТУ ISO/IEC 17025:2006 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій». Таким чином, оскільки позивач не надав такого атестату, відповідач вказує на правомірність дій Мінінфраструктури у спірних правовідносинах. Також наводить доводи про те, що суди не дослідили всіх доказів по справі на підтвердження обставин щодо відповідності поданих позивачем документів Порядку №137 та Вимогам №710, хоч такі надавались до суду.
4.2. Крім цього, відповідач звертає увагу на те, що позивач не заявляв вимоги щодо неправомірної бездіяльності чи скасування акту індивідуальної дії, що за позицією відповідача є обов`язковою умовою для зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, у зв`язку з чим відповідач вказує на необґрунтованість рішення суду першої інстанції, яким відповідача було зобов`язано вчинити певні дії. Також, за позицією позивача, покладення судом на Мінінфраструктури обов`язку свідчить про втручання у дискреційні повноваження органу державної влади.
5. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін з огляду на їх законність і обґрунтованість, а касаційну скаргу просить залишити без задоволення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
6. При розгляді касаційної скарги колегією суддів враховуються приписи частин першої - другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції чинній до 8 лютого 2020 року), у відповідності до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7. Норми матеріального права під час перевірки судом касаційної інстанції правильності їх застосування судами попередніх інстанцій застосовуються у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин. Норми процесуального права під час касаційного перегляду судом касаційної інстанції застосовуються у редакції КАС України станом до 8 лютого 2020 року.
8. Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
10. Пунктами 1, 2 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року №460 Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
11. Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового зв`язку, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури авіаційного, морського та річкового транспорту, дорожнього господарства, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, а також державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості).
12. Мінінфраструктури у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
13. Згідно підпунктів 41, 45 пункту 4 Положення №460 Мінінфраструктури відповідно до покладених на нього завдань затверджує вимоги, у тому числі, технологічні до засобів перевірки технічного стану, обслуговування і ремонту колісного транспортного засобу та визначає технічні служби, які виконують випробовування та/або інспектування продукції та/або проводять перевірки відповідності виробництва відповідно до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, які видаються на основі цих приписів, від 1958 року з поправками 1995 року.
14. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2001 року №143 «Про порядок визначення переліку єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах» на Мінінфраструктури покладено функції компетентного органу щодо забезпечення виконання Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів (995_343), 1958 року з поправками 1995 року, а також здійснення контролю за технічним регулюванням у сфері допуску до експлуатації, використання та ввезення колісних транспортних засобів.
15. Статтею 35 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.
16. Обов`язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку технічного стану транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світлопропускання скла, газобалонного обладнання (за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища.
17. Порядок проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.
18. Обов`язковий технічний контроль транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, здійснюють суб`єкти проведення обов`язкового технічного контролю, які мають на правах власності або користування обладнання, що дає змогу перевіряти технічний стан транспортних засобів на відповідність вимогам безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища.
19. Перелік обладнання, необхідного для одержання права на здійснення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, а також документів, що подаються суб`єктами проведення обов`язкового технічного контролю для одержання такого права, визначаються Кабінетом Міністрів України.
20. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137, затверджений Порядок №137.
21. Згідно з пунктом 1 Порядку №137, цей порядок визначає процедуру проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, зареєстрованих уповноваженими органами МВС (далі - транспортні засоби), за результатами якої встановлюється їх придатність до експлуатації або неможливість експлуатації, крім таких транспортних засобів: 1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації; 2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.
22. Відповідно до пункту 2 Порядку №137, виконавцем обов`язкового технічного контролю технічного стану транспортного засобу є юридична особа або фізична особа-підприємець, визначена, як суб`єкт проведення обов`язкового технічного контролю транспортного засобу.
23. Згідно з пунктом 5 цього Порядку юридична особа або фізична особа-підприємець надсилає Мінінфраструктури повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів згідно з додатком 1, у разі, коли вона має: устаткування згідно з переліком обладнання, необхідного для проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, згідно з додатком 2; атестат про акредитацію органу з оцінки відповідності згідно із Законом України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності»
24. Згідно з положеннями пункту 6 Порядку №137, Мінінфраструктури протягом 10 днів з дня надходження повідомлення перевіряє зазначену в ньому інформацію про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів шляхом аналізу поданих разом з повідомленням документів та в разі підтвердження такої інформації надсилає повідомлення та копії документів до Головного сервісного центру МВС.
У разі виявлення недостовірної інформації, зазначеної в повідомленні, Мінінфраструктури письмово повідомляє юридичній особі або фізичній особі-підприємцю про невідповідність поданих документів вимогам цього Порядку або Вимогам №710, з обов`язковим зазначенням виявлених недоліків.
Після усунення недоліків, що стали причиною неможливості надіслання повідомлення та копій документів до Головного сервісного центру МВС, юридична особа або фізична особа-підприємець має право подати нове повідомлення відповідно до пункту 5 цього Порядку.
25. Вимоги до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методики такої перевірки, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 26 листопада 2012 року №710 і розроблені відповідно до міжнародних договорів України, Закону України "Про автомобільний транспорт", постанов Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року №1166 "Про єдині вимоги до конструкції та технічного стану колісних транспортних засобів, що експлуатуються", від 30 січня 2012 року №137 "Про затвердження Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу".
26. Ці Вимоги застосовуються під час перевірки технічного стану колісних транспортних засобів (далі - ТЗ) суб`єктами проведення обов`язкового технічного контролю, а також автомобільними перевізниками, суб`єктами господарювання, які надають послуги з технічного обслуговування, ремонту ТЗ (далі - виконавці).
27. Пунктом 1.3 Вимог №170 передбачається, що для ідентифікації ТЗ, визначення вимог і методів для його перевірки застосовують такі нормативно-технічні документи: 1.3.1. Національні стандарти ДСТУ 3525-97 "Засоби транспортні дорожні. Маркування"; ДСТУ 3649:2010 "Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання"; ДСТУ 4276:2004 "Система стандартів у галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання ресурсів. Атмосфера. Норми і методи вимірювання димності відпрацьованих газів автомобілів з дизелями або газодизелями"; ДСТУ 4277:2004 "Система стандартів у галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання ресурсів. Атмосфера. Норми і методи вимірювання вмісту оксиду вуглецю та вуглеводнів у відпрацьованих газах автомобілів з двигунами, що працюють на бензині або газовому паливі"; ДСТУ 7013:2009 "Автобуси спеціалізовані для перевезення школярів. Технічні вимоги"; ДСТУ 7032:2009 "Колісні транспортні засоби. Автомобілі швидкої медичної допомоги та їхнє устаткування. Технічні вимоги та методи випробування (EN 1789:2007, MOD)"; ДСТУ ГОСТ ИСО 4100:2005 "Дорожній транспорт. Міжнародний ідентифікаційний код виробника деталей (WPMI-код) (ГОСТ ИСО 4100-2005, IDT)"; ДСТУ ГОСТ 30478:2006 "Автобуси для перевезення інвалідів. Загальні технічні вимоги (ГОСТ 30478-96, IDT)".
28. Відповідно до Положення про Національне агентство з акредитації (далі - НААУ), затвердженого наказом Мінекономрозвитку від 8 лютого 2017 року №161 основними функціями НААУ є акредитація органів з оцінки відповідності , у тому числі прийняття рішень про акредитацію, відмову в акредитації, розширення та обмеження сфери акредитації, тимчасове зупинення і поновлення дії та скасування атестата про акредитацію.
29. Акредитація органів з оцінки відповідності - це засвідчення національним органом України з акредитації того, що орган з оцінки відповідності відповідає вимогам національних стандартів, гармонізованих з відповідними міжнародними та європейськими стандартами, та у разі необхідності будь-яким додатковим вимогам щодо акредитації у відповідних сферах для провадження визначеної діяльності з оцінки відповідності (стаття 1 Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності»).