ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/11669/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г.
за участі секретаря: Купрейчук С.П.,
за участі представників сторін відповідно протоколу судового засідання в режимі відеоконференції №680321 від 08.06.2022
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою сервісу "EasyCon" касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж"
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2021
у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма престиж"
до Державного підприємства "Конярство України",
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство економіки України,
про стягнення 433 638,32 грн,
за зустрічним позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Міністерства економіки України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма престиж",
Державного підприємства "Конярство України"
про визнання недійсним договору позики № 2/05ФП від 20.05.2016,
в межах справи № 910/21682/15
про банкрутство Державного підприємства "Конярство України",-
ВСТАНОВИВ:
1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/21682/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" (Далі - ТОВ "Астарта-Київ") про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" (Далі - ДП "Конярство України") на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2015.
2. Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини справи:
2.1. 20 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро" (Позикодавець) та Державним підприємством "Конярство України" в особі філії "Лимарівський кінний завод № 61" (Позичальник) був укладений договір позики № 2/05ФП.
2.2. Згідно з умовами договору позики, Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, передбаченому договором, а Позичальник зобов`язується повернути позику у визначений Договором строк.
2.3. Відповідно до п. 4.1. договору, кінцева дата повернення позики в повному обсязі до 01 грудня 2016 року. Датою повернення позики є дата зарахування грошових коштів рахунок Позикодавця.
2.4. На виконання договору позики Позикодавець перерахував Позичальнику грошові кошти в сумі 322 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 117807797 від 14.06.2016, № 117807849 від 22.06.2016, № 117807916 від 07.07.2016, № 144408695 від 15.07.2016, № 1139308980 від 20.07.2016.
2.5. Втім, Позичальник у визначений п. 4.1 договору строк позику Позикодавцеві не повернув.
2.6. В подальшому, 07 червня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро" як первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма престиж" як новим кредитором було укладено договір № 1-04 про відступлення права вимоги.
2.7. Відповідно до умов договору № 1-04 про відступлення права вимоги Первісний кредитор передає Новому кредитору, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредитору, і стає кредитором за договором позики № 2/05ФП від 20.05.2016, що укладений між Первісним кредитором і Державним підприємством "Конярство України" в особі філії "Лимарівський кінний завод № 61".
2.8. Згідно з умовами договору № 1-04 про відступлення права вимоги, Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов`язань за договором позики № 2/05ФП від 20.05.2016, зокрема сплати суми основного боргу в розмірі 322 000,00 грн., інфляційних витрат, 3% річних, а також виконання інших зобов`язань, що виникли за Основним договором чи можуть виникнути у майбутньому.
3. У зв`язку з тим, що Позичальник не повернув позику, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма престиж" звернулось до суду з даним позовом про стягнення із Державного підприємства "Конярство України" заборгованості за договором позики № 2/05ФП від 20.05.2016. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача 322000,00 грн. основного боргу, 32200,00 грн. штрафу, 98757,40 грн. інфляційних втрат, 34760,17 грн. 3 % річних.
4. У свою чергу, 21.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання недійсним укладеного між сторонами договору позики № 2/05ФП від 20.05.2016.
4.1. В обґрунтування зустрічного позову, Мінекономіки посилається на те, що з 18.10.2019 міністерство є органом управління Державного підприємства "Конярство України", а рішення суду за первісним позовом впливає на права, інтереси Мінекономіки як власника державного майна. Про порушення свого права Мінекономіки дізналось лише 10.07.2020 після ознайомлення із матеріалами даної справи та після здійснення процесуального правонаступництва у справі № 910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" за ухвалою від 18.11.2019 про заміну Міністерства аграрної політики та продовольства України на його правонаступника - Мінекономіки. Оспорюваний договір позики підлягає визнанню недійсним, оскільки не відповідає вимогам цивільного законодавства, а саме ч. 8 ст. 22 Закону про банкрутство, позаяк укладений без згоди розпорядника майна боржника, постанові Кабінету Міністрів України від 15 червня 2011 року № 809, якою затверджено Порядок погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями, оскільки укладений без згоди органу, уповноваженого управляти державним майном. Окрім того, зустрічний позивач вважає, що зі зміст правочину неможливо встановити реальність вчинення господарських операцій з перерахунку грошових коштів, а представник Державного підприємства "Конярство України" не мав необхідного обсягу повноважень на укладання спірного договору.
Короткий зміст та мотиви рішень судів першої та апеляційної інстанцій
5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2021, в задоволенні позову ТОВ "Агрофірма Престиж" про стягнення заборгованості відмовлено; позов Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання недійсним договору позики задоволено; визнано недійсним договір позики № 2/05ФП від 20.05.2016, укладений між філією "Лимарівський кінний завод № 61" Державного підприємства "Конярство України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро"; стягнуто з ТОВ "Агрофірма Престиж" та ДП "Конярство України" на користь Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України по 1051 грн судового збору.
6. Судові рішення обґрунтовані тим, що укладаючи оспорюваний правочин, представник ДП «Конярство України» діяв із перевищенням наданих повноважень, а також приймаючи до уваги, що схвалення такого правочину з боку ДП «Конярство України» не відбулося, суди дійшли висновків про визнання недійсним оспорюваного за зустрічним позовом договору надання послуг, що укладений між сторонами цієї справи.
Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, позов ТОВ «Агрофірма Престиж» про стягнення коштів на підставі Договору, суди визнали таким, що задоволенню не підлягає, з огляду на те, що право вимоги позивача за первісним позовом ґрунтувалось саме на підставі зазначеного договору, який визнано недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. ТОВ «Агрофірма Престиж» звернулось до Касаційного господарського суду зі скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2021, просить оскаржувані рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
7.1. На виконання вимог п.5 ч.2 ст. 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначив, що підставою для касаційного оскарження являється п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки судом апеляційної інстанції не враховано висновків зроблених у постановах Верховного Суду: від 08.02.2019 у справі № 904/3280/18, від 02.07.2019 у справі № 910/14018/18, а саме судами попередніх інстанцій не враховано висновки у зв`язку з чим помилково не застосовано строк позовної давності за заявою сторони у спорі; від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16, від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18, від 18.02.2021 у справі № 924/658/20, від 24.02.2021 у справі № 926/2308/19, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 13.05.2021 у справі № 903/277/20, від 31.08.2021 у справі
№ 909/207/20, а саме судом апеляційної інстанції не було враховано судову практику Верховного Суду щодо спорів про визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстав порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи.
7.2. Скаржник переконує, що суди не врахували, що заміна сторони у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, у зв`язку з чим помилково не застосували строк позовної давності за заявою сторони за зустрічним позовом.
7.3. Також суди не врахували фактичне прийняття виконання спірної угоди за відсутності дій спрямованих на відмову від прийняття грошових коштів та нездійснення дій щодо повернення цих коштів як помилково зарахованих з боку відповідача за первісним позовом.
7.4. Крім того, скаржник зазначив, що судами порушено норми процесуального права, оскільки визнаючи оскаржуваний правочин недійсним, судами не залучено до розгляду у справі всіх сторін оскаржуваного правочину.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
8. Міністерством економіки України, ДП «Конярство України», Київською міською прокуратурою подано відзиви на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Провадження у Верховному Суді
9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи
№ 910/11669/18 визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 24.01.2022.
10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2020 (у складі колегії суддів: Жукова С.В. - головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 у справі № 910/11669/18; призначено до розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" на 08 червня 2022 року о 12:20 у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та прокуратури, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, виходячи з такого.
12. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
13. Предметом судового розгляду у цій справі є вимоги за первісним позовом ТОВ «Агрофірма Престиж» про стягнення, на підставі ст. ст. 1046-1050 Цивільного кодексу Украхїни, з Державного підприємства "Конярство України" 322000,00 грн боргу за договором позики № 2/05ФП від 20.05.2016, 32200,00 грн штрафу, 62661,20 грн інфляційних втрат, 16777,12 грн 3% річних, право вимоги щодо яких позивач набув на підставі договору про відступлення права вимоги № 1-04 від 07.06.2018; а також вимоги за зустрічним позовом Міністерства про визнання недійсним вказаного договору на підставі статті 215 ЦК України у зв`язку з недодержанням в момент вчинення правочину вимог, встановлених частиною другою статті 203 ЦК України.
14. Суд першої інстанції, із висновком якого погодився суд другої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову встановив відсутність доказів на підтвердження погодження укладення договору позики № 2/05ФП від 20.05.2016 Міністерством фінансів України або органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю, а відтак дійшов висновку, що при укладенні договору позики була порушена процедура його обов`язкового погодження, що передбачена Порядком, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2011 року № 809, а сам договір укладено з порушенням імперативних приписів ч. 4 статті 67 Господарського кодексу України, що свідчить про недотримання в момент вчинення вищезазначеного правочину вимог ч. 1 статті 203 Цивільного кодексу України.
15. Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, висновок якого підтримав апеляційний господарський суд, встановив, що договір позики укладений керівником філії "Лимарівський кінний завод № 61" Державного підприємства "Конярство України" Кудрею І.І. за відсутності довіреності, виданої йому Державним підприємством "Конярство України", а відтак не відповідає вимогам ст. 95 Цивільного кодексу України та Положенню про філію "Лимарівський кінний завод № 61" Державного підприємства "Конярство України" та свідчить, про відсутність у керівника філії "Лимарівський кінний завод № 61" ОСОБА_1 необхідного обсягу цивільної дієздатності на час укладення договору позики.
16. Суди з посиланням на частину 8 статті 22 Закону про банкрутство зазначили, що обов`язковою передумовою вчинення правочину щодо одержання позики підприємством, яке перебуває в процедурі розпорядження майном, є отримання погодження розпорядника майна на укладення даного правочину, однак доказів на підтвердження погодження розпорядником майна на укладення оспорюваного договору матеріали справи не містять.
17.Відхиляючи доводи ТОВ "Агрофірма престиж" про відсутність порушеного права Мінекономіки укладенням оспорюваного правочину, суди зазначили, що рішення суду постановлені відносно Державного підприємства "Конярство України" вплинуть на майновий стан підприємства, оскільки змінюють та/або припиняють певні правовідносини, а відтак впливають і на матеріально-правові відносини Державного підприємства "Конярство України" та Мінекономіки як органу управління майном вказаного підприємства.
18. Відхиляючи заяву ТОВ "Агрофірма престиж" про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції встановив відсутність пропуску строку позовної давності, оскільки про існування договору позики № 1/05ФП від 20.05.2016 та про наявність підстав для звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним Мінекономіки стало відомо після 10.07.2020, з моменту ознайомлення представника Мінекономіки з матеріалами справи.
19. Апеляційний господарський суд встановив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 у справі № 910/21682/15 задоволено клопотання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про заміну сторони правонаступником та замінено Міністерство аграрної політики та продовольства його правонаступником - Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
20. Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
21. У зв`язку з наведеним, апеляційний господарський суд дійшов до висновків про те, що саме з 18.10.2019 - з моменту передачі підприємства-боржника до сфери управління Мінекономіки, останнє могло довідатись про порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів у зв`язку з укладенням оспорюваного правочину (договору позики), а відтак визнав помилковим доводи суду першої інстанції про момент обчислення строку позовної давності з 10.07.2020 (з моменту ознайомлення з матеріалами даної справи). Втім, неправильне встановлення таких обставин, не вплинуло на правильність висновку суду першої інстанції, що строк позовної давності для звернення до суду з зустрічним позовом не пропущено, враховуючи його пред`явлення у серпні 2020 року, а відтак порушене право підлягає захисту.
22. Однак, Суд касаційної інстанції вважає такі висновки передчасними, з огляду на таке.
23. Відповідно до ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
24. За змістом ст.ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
25. Аналогічні положення містяться і у ч. 2 ст. 20 ГК України.
26. Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.
27. Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).
28. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17).