ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2022 року
м. Київ
справа № 130/720/17
провадження № 51-2134 км 19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , котра брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020000000034, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с. Вербівка Липовецького району Вінницької області, проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 24 січня 2017 року приблизно о 14:40, керуючи технічно справним автомобілем марки «ЗиЛ 130», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Короленка у м. Жмеринка Вінницької області в напрямку місцевого суду, неподалік домоволодіння № 24/2, під час початку руху та подальшої зміни його напрямку, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не обрав безпечного бокового інтервалу з пішоходом ОСОБА_9 , котра рухалась в зустрічному напрямку праворуч від вказаного автомобіля по краю проїзної частини, внаслідок чого здійснив наїзд на останню.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці події.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 квітня 2021 року вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_8 скасовано, а кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вказує, що апеляційним судом безпідставно було визнано недопустимими доказами протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 у статусі свідка та похідні від нього висновки судових експертиз, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування до ОСОБА_8 ч. 2 ст. 286 КК, та закриття кримінального провадження. В порушення вимог ст. 404 КПК апеляційний суд не дослідив всі докази кримінального провадження та необґрунтовано відмовив у клопотанні прокурора про повторний допит експертів, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора та просила її задовольнити.
Захисник ОСОБА_6 заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора та просив залишити її без задоволення, а рішення апеляційного суду щодо ОСОБА_8 – без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість вказані обставини належать до предмету перевірки суду апеляційної інстанції в межах вимог апеляційних скарг.
Відповідно до ст. 404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Таким вимогам повинна відповідати й ухвала апеляційного суду, а крім того, відповідно до ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
При цьому, якщо суд апеляційної інстанції переглядає вирок місцевого суду після скасування судом касаційної інстанції попереднього рішення апеляційного суду, то за приписами ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Вказаним правилом законодавець створює додаткові процесуальні засоби усунення порушень матеріального чи процесуального закону, допущених судами першої та апеляційної інстанцій у випадках, коли за наслідками касаційного розгляду судом касаційної інстанції не ухвалюється кінцеве рішення у кримінальному провадженні.
А тому, дотримання цього правила має важливе значення не лише як гарантія дієвості судового контролю, що здійснюється вищою судовою інстанцією, за законністю та обґрунтованістю рішень судів першої та апеляційної інстанцій, але й щодо забезпечення єдності судової практики в цілому.
Переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 в апеляційному порядку, вказаних вимог закону апеляційний суд не дотримався.
Так, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 вже двічі був предметом перегляду в апеляційному порядку. При цьому, попередня ухвала апеляційного суду від 15 квітня 2019 року була скасована касаційним судом у зв`язку з порушенням вимог статей 412, 419 КПК в частині залишення апеляційним судом без уваги доводів сторони захисту, зокрема, щодо відсутності у ОСОБА_8 технічної можливості уникнути шкідливого наслідку від дорожньо-транспортної пригоди, що виразилось у наїзді на потерпілу ОСОБА_9 . Також увагу апеляційного суду зверталось на необхідність перевірки дотримання місцевим судом вимог ст. 91 КПК щодо обставин, які належать до предмета доказування з огляду на особливості правозастосування ст. 286 КК та доводів апеляційної скарги щодо оцінки доказів в аспекті додержання приписів ст. 94 КПК.
Відповідно до вимог ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Незважаючи на це, всупереч приписам ч. 2 ст. 439, ст. 419 КПК при новому апеляційному розгляді вказівок суду касаційної інстанції апеляційний суд не виконав.
Задовольняючи частково апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та потерпілої ОСОБА_10 , судом апеляційної інстанції знову не було належно виконано приписів ст. 2 КПК, відповідно до яких апеляційний суд ретельно перевіряючи аргументи апелянта, повинен використати всі процесуальні можливості, в тому числі провести судове слідство в необхідному обсязі згідно з правилами ст. 404 цього Кодексу.
Натомість, апеляційний суд, переглянувши вирок щодо ОСОБА_8 , безпідставно визнав недопустимими доказами протокол слідчого експерименту від 3 березня 2017 року, який було проведено за участі ОСОБА_8 як свідка, та всі похідні від нього докази, зокрема висновок судової експертизи № 166а від 15 березня 2017 року, оскільки вони, на думку апеляційного суду, отримані з істотним порушенням прав та свобод людини, скасував вирок суду першої інстанції та закрив провадження у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_8 в суді і вичерпанням можливостей їх отримати, на підставі помилкових висновків про недопустимість вказаних доказів.
Згідно з положеннями статей 86, 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку,