ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2022 року
м. Київ
справа № 398/654/20
провадження № 51-5567 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої Макаровець А.М.,
суддів Лагнюка М.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Сеник В.Г.,
захисника Ковальова А.І. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12020255100000052, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника Ковальова А.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 липня 2021 року та ухвалу Кіровоградського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 липня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Ухвалено задовольнити цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 та стягнуто на її користь із ОСОБА_1 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
За вироком суду першої інстанції, ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 25 вересня 2018 року близько 17:00, будучи обурений, тим, що його колишня дружина ОСОБА_2 порушувала вимоги рішення засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Олександрійської міської ради, що унеможливлювало його побачення з малолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, прибув до земельної ділянки, розташованої на території Садово-городнього товариства "Інгулець" у м. Олександрії Кіровоградської області, підійшов до своєї колишньої дружини, з якою перебував у неприязних відносинах, умисно завдав їй двох ударів головою в чоло, а коли вона втратила рівновагу від ударів та впала на землю, продовжив заподіювати їй тілесні ушкодження ногою в різні частини тіла, у тому числі голову, яку в цей момент потерпіла закрила руками від ударів.
Водночас ОСОБА_4, яка проживала по сусідству, почувши крик, прийшла до земельної ділянки ОСОБА_2 з метою захистити потерпілу, проте ОСОБА_1, незважаючи на неї, завдав ще одного удару потерпілій головою в чоло, після чого покликав свого малолітнього сина ОСОБА_3 і пішов із ним до автомобіля, в який посадив останнього. Побачивши це, потерпіла ОСОБА_2 підійшла до автомобіля, де ОСОБА_1 двічі відштовхнув її, від чого вона впала на землю. Потім ОСОБА_1 з місця події зник, а потерпіла звернулася до лікарні, де їй було надано медичну допомогу.
Внаслідок вчинених незаконних дій ОСОБА_1 спричинив потерпілій, згідно з висновком судово-медичної експертизи від 16 жовтня 2019 року № 85, тілесні ушкодження у вигляді: гематом плечей, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень, що викликають розлад здоров`я терміном до шести діб; закритого перелому п`ятого пальця лівої кисті, який належить до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень із тривалим розладом здоров`я протягом двадцяти однієї доби; закритої черепно-мозкової травми: гематома лоба, струс головного мозку, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров`я на термін від шести до двадцяти однієї доби.
Таким чином, дії ОСОБА_1 кваліфіковано як вчинення умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не призвело до наслідків, передбачених у ст. 121 КК, але є таким, що спричинило тривалий розлад здоров`я, тобто як вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК.
Не погодившись із покаранням, призначеним за вироком місцевого загального суду ОСОБА_1, його захисник Ковальов А.І. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив змінити вирок суду першої інстанції в цій частині та засудити його підзахисногоза ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік та на підставі статей 75, 76 цього Кодексу звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням певних обов`язків.
Кіровоградський апеляційний суд ухвалою від 23 вересня 2021 року вирок суду щодо ОСОБА_1 залишив без зміни, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Ковальов А.І. порушує питання про перегляд зазначених судових рішень у касаційному порядку з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, просить змінити судові рішення, вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік та на підставі положень статей 75, 76 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та покладенням на нього відповідних обов`язків.
На обґрунтування своїх доводів щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості захисник посилається на те, що, на його переконання:
- під час призначення покарання суд першої інстанції, порушуючи вимоги статей 50, 65 КК, належним чином не врахував обставин, що пом`якшують покарання, даних про особу обвинуваченого, обставин вчинення кримінального правопорушення та його тяжкості;
- суд першої інстанції прийняв незаконне рішення в частині призначеного обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, яке є найсуворішим із покарань, не зваживши на інші, більш м`які, основні види покарання, передбачені санкцією ч. 1 ст. 122 КК, та не зазначив у вироку, в чому саме полягає суспільна небезпека обвинуваченого і які конкретно дані про його особу були враховані в ході призначення покарання у виді позбавлення волі;
- те, що обвинувачений ніде не працює, суд зазначив у вироку помилково, оскільки в матеріалах кримінального провадження була наявна інформація про місце постійної роботи підзахисного, що, на його думку, очевидно впливає на характеристику особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, та свідчить про її соціальну адаптованість, міцні соціальні зв`язки, а суд апеляційної інстанції зважив на факт наявності роботи в обвинуваченого лише після нагадування про це стороною захисту;
- суди не врахували того, що напередодні вчинених ОСОБА_1 незаконних дій потерпіла безпричинно побила спільного з обвинуваченим сина, що стало підставою для хвилювання ОСОБА_1 за стан і здоров`я ОСОБА_3, який відмовився повертатися до матері ОСОБА_2 і проживає з ОСОБА_1 ;
- суд апеляційної інстанції не врахував і не зазначив мотивів щодо обставин, які передували події й стали причиною появи обвинуваченого на дачній ділянці потерпілої.
У частині доводів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність захисник у скарзі посилається на те, що:
- суд першої інстанції залишив поза увагою обставини, які були підставами для вирішення питання про застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК, зокрема, що ОСОБА_1 раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, не має шкідливих звичок, неконфліктний, від мешканців району скарг не надходило, має постійне місце реєстрації, працює токарем у ТОВ "Укррембаза", на утриманні має неповнолітнього сина, з яким проживає, та займається його вихованням і навчанням, також не врахував, що на обліку в нарколога та психіатра ОСОБА_1 не перебуває, у провадженні відсутні обтяжуючі покарання обставини, вчинене ним кримінальне правопорушення відповідно до положень ст. 12 КК не є тяжким, на його утриманні перебуває мати ОСОБА_5, яка потребує матеріальної та фізичної допомоги від ОСОБА_1, після вчинення ним незаконних дій минуло три роки, протягом яких будь-яких інших кримінальних правопорушень обвинувачений не вчиняв, не було жодних конфліктів із потерпілою, спільно вирішував питання щодо здоров`я спільного неповнолітнього сина, який безперешкодно спілкується з ОСОБА_2 , не пропускав судових засідань, сприяв розкриттю вчиненого ним кримінального правопорушення, неодноразово просив вибачення у потерпілої, що свідчить про його бажання стати на шлях виправлення, зробив відповідні висновки для себе та частково відшкодував шкоду потерпілій;
- покарання, призначене обвинуваченому у виді позбавлення волі, призведе до того, що він не зможе допомагати матері, втратить можливість спілкуватися із сином та, перебуваючи в місцях позбавлення волі, не зможе відшкодувати потерпілій шкоду в повному обсязі.
Крім того, захисник у скарзі звертає увагу Суду на те, що обвинувачений прибув на дачну ділянку потерпілої з наміром побачитися із сином згідно з графіком побачень та не мав жодного наміру вступати в суперечки з потерпілою, яка фізично перешкоджала йому в реалізації зазначеного права, і з метою уникнення подальшого розвитку конфлікту з потерпілою відштовхнув її, тому, на думку сторони захисту, тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості у потерпілої настало в результаті необережних дій обвинуваченого, коли він відштовхнув ОСОБА_2 і вона впала на землю, а не в результаті прямого умислу заподіяти їй травму.
За твердженням захисника, суди не врахували того, що на місці вчинення незаконних дій обвинувачений не мав можливості надати допомогу потерпілій, оскільки вона поводилася агресивно через його присутність, та, незважаючи на погіршення стосунків із колишньою дружиною, обвинувачений відразу після вчинення кримінального правопорушення перерахував потерпілій гроші на лікування, що підтверджується копіями квитанцій банку, на день подання касаційної скарги обвинувачений частково відшкодував потерпілій моральну шкоду в розмірі 10 070,25 грн, що також підтверджується квитанцією банку від 6 жовтня 2021 року та свідчить про його щире каяття і є підставою для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень статей 75, 76 КК;
Крім того, 30 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ "Укррембаза" про передачу обвинуваченого ОСОБА_1 на поруки трудовому колективу на підставі ст. 47 КК, у якому колектив товариства зазначає про те, що ОСОБА_1 є працівником колективу, відповідальний у виконанні своїх обов`язків, позитивно характеризується, злочин, вчинений ним, є нетяжким, у скоєнні якого він щиро покаявся, частково відшкодував шкоду потерпілій, що переконує адміністрацію товариства у можливості його виправлення без позбавлення волі, та колектив зобов`язується здійснювати заходи виховного характеру, спрямовані на недопущення вчинення обвинуваченим нових злочинів.
Позиції учасників судового провадження
Від потерпілої надійшло заперечення на касаційну скаргу, у якому вона просить не змінювати міри покарання ОСОБА_6, залишити в силі судові рішення, які вона вважає законними, обґрунтованими і правильними, визнає викладені захисником обставини неправдивими і надуманими. Мотивує своє заперечення тим, що ОСОБА_1 після припинення шлюбу її неодноразово бив, своїми постійними жорстокими діями демонстрував неповагу до неї як до жінки, колишньої дружини, матері його дитини, громадянки. На її переконання, злочин він скоїв умисно та цинічно в присутності сина, вини в ході досудового розслідування та судового розгляду він не визнав, моральну шкоду їй до цього часу не сплатив і їй не відомі походження чеків, які начебто надані касаційному суду, він не розкаявся у вчиненому, не вибачився, забрав і налаштував проти неї дитину. Після арешту ОСОБА_1 син проживає разом із нею, перебуває на її утриманні і в них склалися доброзичливі відносини. Вважає, що і на сьогодні через три роки після вчинення злочину ОСОБА_1 не зрозумів, що не можна бити жінку, мати своєї дитини, а лише має бажання швидше звільнитися і надалі утримувати її у страху. На спростування доводів касаційної скарги також зазначила, що позитивні характеристики ОСОБА_1 з місця роботи та проживання ніяким чином не вплинули на його жорстокість стосовно неї і він скоїв умисний злочин, проте і у вироку суд надав їм оцінку і призначив йому лише 1 рік позбавлення волі.Його мати проживає окремо, отримує пенсію і не перебуває на його утриманні.
У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу, не заперечував проти задоволення клопотання трудового колективу. Прокурор заперечувала щодо задоволення вимог касаційної скарги, стосовно клопотання трудового колективу зазначила, що воно не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК).
Отже, під час розгляду кримінального провадження суд касаційної інстанції виходить лише з тих фактичних обставин, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій і позбавлений можливості скасувати судові рішення попередніх інстанцій з підстав неповноти й однобічності судового розгляду та невідповідності викладених у вироку висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Беручи до уваги вищезазначене та положення ч. 1 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надати оцінку доводам касаційної скарги захисника, як таким, що не є предметом дослідження та перевірки в касаційному суді, а саме доводам стосовно:
- неврахування судами тих обставин, що напередодні вчинених ОСОБА_1 незаконних дій потерпіла безпричинно побила спільного з обвинуваченим сина, що стало підставою для хвилювання ОСОБА_1 за стан здоров`я сина, який відмовився повертатися до матері ОСОБА_2 і проживає з ОСОБА_1,
- того, що ОСОБА_1 прибув на дачну ділянку потерпілої з наміром побачитися із сином згідно з графіком побачень та не мав жодного наміру вступати в суперечки з потерпілою, яка фізично перешкоджала йому в реалізації зазначеного права, і з метою уникнення подальшого розвитку конфлікту з потерпілою відштовхнув її, а тому тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості потерпілій було заподіяно в результаті необережних дій обвинуваченого, коли він відштовхнув ОСОБА_2 і вона впала на землю, а не в результаті вчинення дій із прямим умислом заподіяти їй травму;
- не врахування неправомірної поведінки потерпілої щодо неповнолітнього сина, того, що на місці вчинення незаконних дій обвинувачений не мав можливості надати допомогу потерпілій, адже вона агресивно реагувала на його присутність.
Не погоджуючись у повній мірі з фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій, проте не оспорюючи правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, захисник оспорює судові рішення судів попередніх інстанцій щодо ОСОБА_1 в частині призначеного йому покарання, а тому Суд перевіряє рішення лише в цій частині.
Доводи у скарзі щодо невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, а також безпідставного незастосування положень, передбачених ст. 75 КК, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
За правилами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції під час призначення ОСОБА_1 покарання врахував відсутність обставин, що обтяжують покарання, ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК належить до категорії нетяжких злочинів.
Водночас суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, визначений санкцією інкримінованої йому ч. 1 ст. 122 КК, зважив на: дані про особу обвинуваченого, який вину визнав частково; його ставлення до вчиненого ним злочину (при цьому суд зазначив, що вчинення кримінального правопорушеннясвідчить про ігнорування обвинуваченим принципу мирного співіснування), те, що злочин вчинено у присутності власного малолітнього сина; відсутність обставин, що пом`якшують покарання; поведінку обвинуваченого після вчинених ним незаконних дій; ставлення до наслідків злочину, зокрема те, що після заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій він не надав медичної допомоги та не з`ясовував про подальше її лікування.
Крім того, постановляючи вирок, суд першої інстанції взяв до уваги показання потерпілої про те, що підставою розірвання шлюбу між нею і обвинуваченим були постійні побиття її з його боку та знущання, вона неодноразово зверталася до поліції з метою притягти чоловіка до відповідальності.
Суд також урахував і зазначив у вироку, що своїми діями обвинувачений досяг мети - забрав сина до свого помешкання та більше не виконував графіка, затвердженого органом опіки щодо спілкування батьків (батька і матері) із сином.