Постанова
Іменем України
16 червня 2022 року
м. Київ
справа № 735/345/21
провадження № 51-5863 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
захисника у режимі відеоконференції Марченка Г.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Марченка Г.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Коропського районного суду Чернігівської області від 04 червня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні № 12020270140000242 від 23 листопада 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Почаєвичі Дрогобицького району Львівської області, мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коропського районного суду Чернігівської області від 04 червня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 16 листопада 2020 року приблизно о 06:00, перебуваючи у будинку за місцем свого проживання на АДРЕСА_1, під час спільного розпивання спиртних напоїв, в ході сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, з метою позбавлення життя, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, передбачаючи суспільну небезпечність їх наслідків і бажаючи їх настання, наніс не менше трьох ударів сокирою по голові своєї співмешканки ОСОБА_2, внаслідок чого остання впала на підлогу. Далі ОСОБА_1 відніс тіло потерпілої ОСОБА_2 на територію непрацюючої котельні, яка знаходиться на АДРЕСА_1, де остання внаслідок отриманих тілесних ушкоджень померла.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року апеляційну скаргу захисника Марченка Г.М. залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Марченко Г.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує на неправильну кваліфікацію дій засудженого, посилаючись на те, що ОСОБА_1, наносячи потерпілій удари, не мав на меті спричинення останній смерті, а лише хотів заподіяти їй тілесні ушкодження, а тому його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України.
На обґрунтування своєї позиції захисник зазначає, що ОСОБА_1, завдаючи ОСОБА_2 тілесні ушкодження, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав, що внаслідок своєї протиправної поведінки буде заподіяно шкоду здоров`ю потерпілої. Проте, наносячи удари, засуджений не конкретизував у своїй свідомості, яку саме шкоду здоров`ю буде заподіяно потерпілій, тобто діяв із невизначеним умислом. При цьому захисник, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 28 травня 2015 року у провадженні № 5-25кс15, стверджує, що дії особи, яка завдає удару іншій особі з невизначеним умислом, мають кваліфікуватися за їх наслідком, а тому в даному провадженні засуджений ОСОБА_1 має нести відповідальність за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно, а саме - умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть. Вищенаведене, на переконання сторони захисту, підтверджується як показаннями самого обвинуваченого, так і висновком судово-медичної експертизи від 18 січня 2021 року № 295, згідно якого тілесні ушкодження могли виникнути протягом тривалого проміжку часу незадовго до настання смерті. Разом з тим захисник зауважує, що смерть потерпілої могла настати внаслідок перебування останньої у стані сильного алкогольного сп`яніння.
Також захисник вказує, що допитані в суді першої інстанції свідки про обставини скоєння ОСОБА_1 злочину нічого не повідомили, а тому суд дійшов помилкових висновків про наявність в діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Крім того, захисник стверджує, що місцевий суд, ухвалюючи щодо ОСОБА_1 обвинувальний вирок, неправильно виклав показання обвинуваченого щодо місця знаходження сокири на момент вчинення злочину та наявності у останнього бажання ухилитися від кримінальної відповідальності, а також залишив поза увагою той факт, що потерпіла ОСОБА_2 своїми протиправними діями спровокувала ОСОБА_1 на вчинення кримінального правопорушення, оскільки вона перша під час сварки завдала йому удару бляшанкою, заподіявши тілесні ушкодження.
Також захисник вказує, що судом першої інстанції безпідставно не було враховано щире каяття обвинуваченого як пом`якшуючу покарання обставину, оскільки ОСОБА_1 в ході судового розгляду заявляв про визнання вини та каяття у вчиненому.
Одночасно захисник зазначає, що апеляційний суд, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, належним чином своїх висновків не мотивував та не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості апеляційної скарги сторони захисту, чим істотно порушив приписи процесуального закону. При цьому зауважує, що суд, приймаючи рішення, послався на доказ, якого насправді не існує, а саме у своїй ухвалі апеляційний суд послався на показання судово-медичного експерта, який нібито був допитаний у суді першої інстанції. Однак насправді вказаний експерт місцевим судом не допитувався і про такий допит у вироку не зазначено, а тому апеляційний суд безпідставно врахував його при прийнятті рішення.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Марченко Г.М. підтримав свою касаційну скаргу у повному обсязі та просив її задовольнити.
Прокурор Чабанюк Т.В. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. Можливості скасування або зміни судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
У своїй касаційній скарзі захисник Марченко Г.М. стверджує, що місцевий суд, ухвалюючи щодо ОСОБА_1 обвинувальний вирок, залишив поза увагою той факт, що потерпіла ОСОБА_2 своїми протиправними діями спровокувала ОСОБА_1 на вчинення кримінального правопорушення, оскільки вона перша під час сварки завдала йому удару бляшанкою, заподіявши тілесні ушкодження.
Однак колегія суддів дійшла висновку, що сторона захисту, оскаржуючи вирок, посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України не може бути предметом касаційного розгляду, а тому такі твердження захисника не підлягають перевірці у касаційному порядку.
За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться: у протоколі огляду місця події від 23 листопада 2020 року; у протоколі обшуку від 24 листопада 2020 року; у протоколі огляду трупа потерпілої ОСОБА_2 від 24 листопада 2020 року; у протоколі проведення слідчого експерименту від 24 листопада 2020 року за участю підозрюваного ОСОБА_1 ; у протоколі про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 22 січня 2021 року. Судом також було враховано висновок судово-імунологічної експертизи від 30 листопада 2020 року № 695, висновок судово-медичної експертизи від 01 грудня 2020 року № 296, висновки судово-психіатричних експертиз від 12 січня 2021 року № 5 та № 6, висновок судово-медичної експертизи від 18 січня 2021 року № 295, висновок судово-імунологічної експертизи від 15 січня 2021 року № СЕ-19-20/37146-Б, висновок судової молекулярно-генетичної експертизи від 24 березня 2021 року № СЕ-19-20/38248-Б та інші докази, досліджені судом, які наведені у вироку.
Таким чином, у рішенні суду першої інстанції в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Разом з тим у ході дослідження матеріалів кримінального провадження Судом не встановлено порушень місцевим судом процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки доказів, як і не встановлено підстав для визнання доказів недопустимими.
За таких обставин колегія суддів вважає, що вирок місцевого суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Твердження захисника про необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК України є необґрунтованими з огляду на таке.
Частина 1 ст. 115 КК України передбачає відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
У свою чергу ч. 2 ст. 121 КК України передбачає відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Умисне вбивство відрізняється від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, і визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.
Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків; вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.
При цьому спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляється у способі вчинення діянь.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом встановлено, що ОСОБА_1 під час спільного розпивання спиртних напоїв зі своєю співмешканкою ОСОБА_2, в ході сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, з метою позбавлення життя, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, передбачаючи суспільну небезпечність їх наслідків і бажаючи їх настання, наніс не менше трьох ударів сокирою по голові потерпілої ОСОБА_2, внаслідок чого остання впала на підлогу. Далі ОСОБА_1 відніс тіло потерпілої ОСОБА_2 на територію непрацюючої котельні де остання внаслідок отриманих тілесних ушкоджень померла.
При цьому відповідно до вироку вищенаведений факт з-поміж іншого, підтверджується й висновком судово-медичної експертизи від 18 січня 2021 року № 295, згідно якого смерть потерпілої ОСОБА_2 настала внаслідок набряку головного мозку з дислокацією його стовбура, який виник у зв`язку з отриманою відкритою проникною черепно-мозковою травмою, яка виражалась рубаними ранами лівої надбрівно-очної, лівої вушної та лівої тім`яної ділянок, розрубом луски лобної кістки зліва з ушкодженням мозкових оболонок, врубом луски лівої скроневої кістки з відколом частини зовнішньої кісткової пластинки, лінійним переломом кісток склепіння черепа справа, обмежено-дифузними крововиливами у м`які мозкові оболонки, крововиливом у шлуночки мозку та забоями його речовини.