Постанова
Іменем України
21 червня 2022 року
м. Київ
справа № 465/4102/18
провадження № 61-9612св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Львівська міська рада,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 27 жовтня 2020 року у складі судді Ванівського Ю. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, про визнання права власності на переплановану квартиру.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради про визнання права власності на переплановану квартиру.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що 26 червня 2008 року Франківська районна адміністрація Львівської міської ради розпорядженням № 647 дозволила приєднати приміщення туалету площею 3,6 кв. м до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , власниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
11 вересня 2008 року видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , складовою якого є технічний паспорт від 22 липня 2008 року, згідно якого квартира складається з трьох кімнат житловою площею 42,1 кв. м, кухні площею 10,7 кв. м, вбиральні площею 3,6 кв. м, коридору площею 3,6 кв. м. Приміщення вбиральні було приєднано на підставі розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 26 червня 2008 року.
В 2015 році архітектор ОСОБА_9 склав проект на завершення самовільно розпочатої реконструкції квартири АДРЕСА_1 . В результаті перепланування загальна площа квартири змінилася з 60 кв. м на 63,1 кв. м.
В травні 2017 року на замовлення ОСОБА_1 ФОП ОСОБА_9 склав технічний висновок про відповідність діючим державним будівельним нормам здійсненої реконструкції квартири АДРЕСА_1 .
Згідно акта комісії Львівського комунального підприємства «Навколо базару» від 30 травня 2017 року ОСОБА_1 самовільно виконала роботи з перепланування квартири АДРЕСА_1 , з влаштуванням балкону, за що її було притягнуто до адміністративної відповідальності.
15 червня 2017 року листом № 2404-1566 Управління регулювання забудови Департаменту містобудування Львівської міської ради у відповідь на лист № 3-к-46811/АП-24 від 12 червня 2017 року відмовило у наданні висновку щодо можливості експлуатації самочинно реконструйованої квартири по причині відсутності відповідних повноважень.
06 жовтня 2017 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові склала протокол про адміністративне правопорушення щодо позивача за проведення будівельних робіт з реконструкції вищевказаної квартири.
18 жовтня 2017 року листом № 35-9549 Франківська районна адміністрація Львівської міської ради повідомила про те, що технічно можливо погодити самочинно здійснене перепланування та розширення квартири за рахунок об`єднання з санвузлом площею 3,6 кв. м та за рахунок влаштованого балкона згідно з проектом на відповідність будівельним нормам. Крім того, вказала на необхідність надання висновку Департаменту містобудування Львівської міської ради про можливість експлуатації проведеного або про можливість закінчення самочинного будівництва.
Згідно із листом № 2404-4104 від 20 грудня 2017 року Управління регулювання забудови Департаменту містобудування Львівської міської ради повідомило про те, що до повноважень управління не належить надання висновків щодо можливості експлуатації самочинно проведеного або про можливість закінчення розпочатого самочинного будівництва.
Позивач вказує на те, що вона здійснила лише перепланування, яке не призводить до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, не зачіпає прав співвласників спільного майна багатоквартирного будинку та не посягає на спільне майно. Таким переплануванням не здійснено втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, таке виконано згідно проектної документації.
Враховуючи викладене, позивач просила визнати за нею, ОСОБА_1 , та третіми особами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , право спільної сумісної власності на переплановану квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,1 кв. м, яка складається з трьох житлових кімнат площею 42,1 кв. м, в тому числі 1 кімната 12,3 кв. м, 2 кімната 17,9 кв. м, 3 кімната 11, 9 кв. м, кухня площею 10,7 кв. м, санвузол площею 3,6 кв. м, коридор площею 3,6 кв. м, балкон площею 3,1 кв. м.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 27 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що реконструкція спірної квартири проведена без надання розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт та без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади, а отже спірний об`єкт є самочинним будівництвом.
Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, а відтак виключає це майно із цивільного обороту. Оскільки в справі, яка розглядається, спірна реконструкція є складовою частиною неподільної речі та відповідно, не може вважатись окремим об`єктом цивільних прав, а остання в свою чергу, не будучи прийнятою в експлуатацію вважається самочинним будівництвом, що також виключає її з цивільного обороту, визнання спірного приміщення спільною сумісною власністю є неможливим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Франківського районного суду міста Львова.
09 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 753/6914/15, від 22 січня 2020 року у справі № 753/14305/17, від 28 квітня 2021 року у справі № 466/990/17.
Заявник зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
У липні 2021 року Львівська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , згідно свідоцтва про право власності від 11 вересня 2008 року № 234864 (т. 1 а. с. 11).
Згідно технічного паспорта квартира складається із трьох кімнат житловою площею 42,1 кв. м, кухні площею - 10,7 кв. м., вбиральні площею - 3,6 кв. м та коридору - 3,6 кв. м (т. 1 а. с. 10).
В 2015 році архітектор ОСОБА_9 склав проект на завершення самовільно розпочатої реконструкції квартири АДРЕСА_1 . В результаті перепланування загальна площа квартир змінилася з 60 кв. м на 63, 1 кв. м (т. 1 а. с. 13-17).
Згідно із технічним висновком про відповідність діючим будівельним нормам здійсненої реконструкції квартири АДРЕСА_1 , здійснена реконструкція виконана згідно проектної документації, не суперечить вимогам діючих державних будівельних норм і в цілому придатна для подальшої експлуатації без негативних наслідків для житлового будинку (т. 1 а. с. 19-21).
06 липня 2017 року позивач звернулася до начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові щодо надання дозволу на завершення самочинно розпочатої реконструкції з влаштуванням реконструкції балкону 1 поверху (т. 1 а. с. 24).
11 липня 2017 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові повернула вищевказану заяву позивачу для усунення недоліків (т. 1 а. с. 25).
20 липня 2017 року позивач повторно звернулася до начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові щодо надання дозволу на завершення самочинно початої реконструкції з влаштуванням реконструкції балкону 1 поверху. Однак, ОСОБА_1 повторно роз`яснено те, що заява не відповідає формі, наведеній у додатку 10 до порядку виконання підготовчих та будівельних робіт(т. 1 а. с. 26-28).
Листом від 18 жовтня 2017 року № 35-9549 Франківська районна адміністрація Львівської міської ради повідомила позивача про те, що технічно можливо погодити самочинно здійснене перепланування та розширення квартири за рахунок об`єднання з санвузлом площею 3,6 кв. м та за рахунок влаштованого балкона згідно з проектом на відповідність будівельним нормам. Крім того, вказано про необхідність надання висновку Департаменту містобудування Львівської міської ради про можливість експлуатації проведеного або про можливість закінчення самочинного будівництва (т. 1 а. с. 32).
Листом від 20 грудня 2017 року № 2404-4104 Управління регулювання забудови Департаменту містобудування Львівської міської ради повідомило позивача про те, що до повноважень управління не належить надання висновків щодо можливості експлуатації самочинно проведеного або про можливість закінчення розпочатого самочинного будівництва (т. 1 а. с. 36).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;