Постанова
Іменем України
21 червня 2022 року
м. Київ
справа № 753/6241/19
провадження № 61-10587св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дарницький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дарницький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення її права користування житловим приміщенням.
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивував тим, що вказана квартира належить йому на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 17 червня 2016 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1263.
Як власник житла він 22 серпня 2016 року надав дозвіл на проживання та реєстрацію відповідачу, проте з грудня 2017 року відповідач у спірній квартирі не проживає, водночас залишається зареєстрованою й не вживає заходів для зняття з реєстраційного обліку, внаслідок чого позивач вимушений сплачувати за неї, як зареєстровану особу, житлово-комунальні послуги.
Позивач вважає, що відповідач втратила право користування цим житловим приміщенням.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 липня 2020 року у складі судді Коренюк А. М. позовні вимоги задоволено частково.
Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
В решті вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог, оскільки відповідач без поважних причин понад один рік не проживає в спірній квартирі.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року скасовано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 липня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна квартира придбана в період шлюбу між сторонами, домовленостей чи шлюбного договору щодо майна подружжям укладено не було та виходячи із презумпції спільного майна подружжя, колегія суддів прийшла до висновку про передчасність звернення до суду із цим позовом.
Посилання позивача на те, що відповідач самостійно вчиняла дії щодо зняття її з місця реєстрації та не проживала протягом року у спірній квартирі, не може бути підставою для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням, оскільки відповідно до статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно та на власний розсуд.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Дарницького районного суду міста Києва.
09 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як підставу для касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 283/1443/16-ц та від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 27 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб (а. с. 131).
17 червня 2016 року між ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 передано у власність квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 12-17).
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 березня 2018 року шлюб між сторонами розірвано (а. с. 18, 19).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.