Постанова
Іменем України
20 червня 2022 року
м. Київ
справа № 753/10894/20
провадження № 61-20450св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України»,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Державний комітет телебачення і радіомовлення України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року у складі судді Коренюк А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року Публічне акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (далі - ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України»), назва якого змінена на Акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (далі - АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України», АТ «НСТУ», телерадіокомпанія) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Державний комітет телебачення і радіомовлення України, в якому просило виселити відповідача з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житла.
Позов мотивовано тим, що 15 листопада 2001 року між ПАТ «Національна телекомпанія України» та співробітником ОСОБА_2 (зміна прізвища після укладення шлюбу ОСОБА_1 ) укладено договір про користування службовим жилим приміщенням, згідно умов якого позивач передав відповідачу у безстрокове користування квартиру АДРЕСА_1 , що належить позивачу на підставі свідоцтва про право власності на праві загальнодержавної власності на квартиру від 11 вересня 2001 року.
При вселенні відповідачки до службової квартири ордер не видавався.
У пункті 2.2.8 договору передбачено, що у разі припинення трудових відносин з Телекомпанією відповідач зобов`язується виселитися з квартири з усіма особами, які з ними проживають. В такому випадку відповідач зобов`язався звільнити квартиру з часу припинення трудових відносин.
Наказом від 21 червня 2016 року № 363-к ОСОБА_1 звільнено з 30 червня 2016 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме за скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
З метою встановлення статусу квартири АДРЕСА_1 позивач звернувся до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, яка листом від 16 квітня 2020 року повідомила, що зазначена квартира значиться як службова.
Пунктом 21 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого Радою Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37 передбачено, що на підставі рішення про надання службового приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянину спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.
За зверненням позивача Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація повідомила, що ордери громадянам на право зайняття службових приміщень ПАТ «НСТУ» не видавались. У зв`язку із припинення трудових відносин відповідача з Телекомпанією відповідач мав виселитися з квартири з усіма особами, які з нею проживають.
Разом з тим, відповідач у добровільному порядку відмовляється звільнити квартиру. Оскільки відповідач проживає у вказаному житловому приміщенні без належних правових підстав, вселилась до квартири без отримання відповідного ордеру, то її присутність в ньому є самоправною, а тому на підставі частини третьої статті 116, частини першої, частини другої статті 99 ЖК України вона підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що під час розгляду справи достеменно встановлено, що спірне житло відповідачу було надано саме як службове, а тому, не зважаючи на відсутність у неї відповідного спеціального ордеру, вона не може вважатися такою, що зайняла відповідне приміщення самовільно. За таких обставин посилання позивача на положення статей 99, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) є безпідставними.
Даючи оцінку пропорційності виселення відповідачів із належного позивачу житла суди дійшли висновку, що їх виселення із житла, не буде відповідати критеріям, що викладені у пункті другому статті 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
ОСОБА_1 добросовісно пропрацювала в телерадіокомпанії більше 20 років, квартира де проживає відповідач є її єдиним житлом, вона є добросовісним наймачем.
З урахуванням правового статусу квартири, яка є службовою, стажу роботи ОСОБА_1 у телерадіокомпанії, який перевищує 20 років, підстави її звільнення з роботи (за скороченням штату та чисельності працівників) та заборону виселення із службового житла без надання іншого житлового приміщення, встановленого статтею 125 ЖК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень, заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19), у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18 (провадження № 61-19252св19), у постанові Верховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.
Судами не враховано, що між сторонами укладено цивільний договір, предметом якого є найм квартири. Оскільки ОСОБА_1 звільнено, вона втратила право користування квартирою і підлягає виселенню без надання їй іншого житла.
Статтею 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту, зокрема відповідно до пункту 4 частини першої зазначеної норми, сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Установивши, що АТ «НСТУ» категорично заперечує проти проживання у ньому відповідачів, які за його згоди вселилися у спірне житлове приміщення на період до припинення трудових відносин, тобто тимчасово, тоді як обставини, які надавали їм право на проживання у зазначеному житловому приміщенні припинилися з припиненням трудових відносин, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог про усунення йому перешкод у користуванні квартирою, шляхом виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення.
Судами не застосовано до спірних правовідносин положення статті 391 та глави 32 «Право користування чужим майном» ЦК України, з урахуванням того, що застосування до регулювання житлових відносин положень ЖК УРСР, прийнятого 30 червня 1983 року не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Крім того, судами обох інстанцій не співмірно та не пропорційно застосовано положення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до цієї Конвенції.
Відзив на касаційну скаргу відповідач до Верховного Суду не подав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 листопада 2001 між Національною телекомпанією України та його співробітницею ОСОБА_2 (зміна прізвища після укладення шлюбу ОСОБА_1 ) укладено договір № 149-38 про користування службовим жилим приміщенням, згідно умов якого позивач передав відповідачу у безстрокове користування квартиру АДРЕСА_1 , що належить позивачу на підставі свідоцтва про право власності на праві загальнодержавної власності на квартиру від 11 вересня 2001 року (а. с. 8-9, 68-69).
Згідно з пунктом 1.1 договору квартира надається для проживання співробітника та членів його сім`ї.
У пункті 2.2.8 договору обумовлено, що у разі припинення трудових відносин з телекомпанією співробітник зобов`язується виселитися з квартири з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Згідно з наказом від 21 червня 2016 року № 363-к ОСОБА_1 звільнено з 30 червня 2016 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Відповідно до листа Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, квартира АДРЕСА_1 значиться як службова.
У якості підстави для виселення відповідача без надання іншого житла позивач посилається на те, що законне право на зайняття нею житла припинено, договір про користування жилим службовим приміщенням підлягає розірванню, а отже вона підлягає виселенню.