Постанова
Іменем України
16 червня 2022 року
м. Київ
справа № 488/3056/20
провадження № 61-15689св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Середа Олена Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 червня 2021 року у складі судді Селіщевої Л. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Середа Олена Олександрівна, про визнання недійсними договорів дарування,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати недійсними договори дарування житлового будинку та земельної ділянки від 21 червня 2016 року, укладені між нею та ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Середою О. О. за реєстраційними номерами 631 та 632.
Зазначений позов, ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що їй на праві особистої приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 875 кв. м з кадастровим номером 4810136600:06:070:0001 за цією ж адресою.
Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Середою О. О. 21 червня 2016 року було посвідчено договір дарування вищевказаного житлового будинку, згідно з яким вона подарувала житловий будинок разом із прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами ОСОБА_2 .
Того ж дня було посвідчено і договір дарування земельної ділянки, згідно з яким вона подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 875 кв. м з кадастровим номером 4810136600:06:070:0001 на АДРЕСА_1 .
При укладенні оспорюваних договорів вона помилилася щодо їх правової природи, оскільки мала намір укласти договори довічного утримання і вважала, що укладає саме такі правочини. При цьому, нотаріус не зачитувала їй текст укладених договорів, не роз`яснювала їх зміст та правові наслідки.
Іншого житла у неї немає, фактичної передачі майна за договорами дарування не було і вона продовжує проживати у спірному житловому будинку.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Корабельний районний суд міста Миколаєва рішенням від 15 червня 2021 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що з часу укладення договорів дарування і до часу розгляду судом справи жодного догляду чи утримання відповідач не надавала позивачу. Проте, з даним позовом позивач звернулася до суду лише у вересні 2020 року.
На час укладення оспорюваних договорів позивачу було 54 роки, вона мала нормальний стан здоров`я та не потребувала стороннього догляду.
Доказів того, що позивач не ознайомлювалась зі змістом договорів і помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, судовим розглядом не здобуто. Також не знайшли свого підтвердження і інші доводи позивача, зокрема щодо відсутності у неї іншого житла та нездійснення сторонами фактичної передачі предметів договорів - житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 за оспорюваними правочинами, а також щодо того, що після укладення договорів дарування позивач продовжує проживати та користуватись спірним житловим будинком та земельною ділянкою.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 25 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 червня 2021 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин щодо відсутності у неї волевиявлення на укладання оспорюваних договорів дарування нерухомого майна на користь відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від ОСОБА_1 у вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 червня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що оспорювані договори є недійсними, оскільки укладені під впливом помилки щодо природи правочину та вкрай невигідних для неї умовах.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не враховано стан її здоров`я, а також той факт, що вона уклала оспорювані договори під впливом тяжкої обставини, тобто власної тяжкої хвороби.
Також суди під час розгляду справи не врахували правові позиції Верховного Суду, висловлені у постановах від 19 січня 2021 року у справі № 754/15344/18 (провадження № 61-12804св20) та від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від ОСОБА_2 у червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що позивач не зазначила в чому саме вона помилилася, яка тяжка обставина спонукала її до укладення оспорюваних правочинів та, які докази підтверджують це.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильне його тлумачення не є підставою для визнання правочину недійсним.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку з цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному після укладення договору дарування.
Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203, 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд України, про що зазначив у постановах від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16 та від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.
Долучені до касаційної скарги довідки МСЕК, виписки із медичних карток та історії хвороби не містять інформації про тяжкий стан здоров`я та потребу у зв`язку із цим у догляді та сторонній допомозі саме на час укладення оспорюваних договорів.
Висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та узгоджуються з чинними нормами цивільного законодавства, обставинами справи та наявними у справі доказами.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 23 лютого 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Корабельного районного суду міста Миколаєва.
Справа № 488/3056/20 надійшла до Верховного Суду 10 травня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 16 червня 2022 року продовжив ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності належав житловий будинок загальною площею 174,60 кв. м, житловою площею 99,70 кв. м, разом із прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 19 травня 2010 року.
Також позивачу на праві особистої приватної власності належала земельна ділянка площею 0,0875 га з кадастровим номером 4810136600:06:070:0001 за цією ж адресою, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі договору купівлі-продажу від 19 травня 2010 року.
Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу 21 червня 2016 року за реєстром № 631 був посвідчений договір дарування житлового будинку, згідно з яким ОСОБА_1 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_2 прийняла у дар житловий будинок разом із прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 .
Також, 21 червня 2016 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу за реєстром № 632 був посвідчений договір дарування земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_1 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_2 прийняла у дар земельну ділянку площею 0,0875 га з кадастровим номером 4810136600:06:070:0001 за вищевказаною адресою, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Згідно з пунктами 1, 6, 7, 12 договору дарування житлового будинку та пунктами 1.1, 3.8, 3.9, 5.6 договору дарування земельної ділянкисторони договорів підтвердили, що розуміють значення і умови договору, а також підтвердили дійсні наміри при його укладенні. Також в тексті договорів зазначено, що позивачка, як дарувальник в договорі, підтвердила свою добру волю на укладання цих договорів, відсутність будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального. Сторонами була висловлена згода про розуміння умов договорів та їх правових наслідків, їх укладання є добровільним та договори відповідають дійсним намірам та волі сторін. На підтвердження зазначеного сторони вчинили власні підписи на договорах.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 203 ЦК загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.