Постанова
Іменем України
15 червня 2022 року
м. Київ
справа № 569/7165/19
провадження № 61-3152св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К., від 07 лютого 2022 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 липня 2018 року, 13 липня
2018 року, 20 липня 2018 року і 25 липня 2018 року між нею та
ОСОБА_2 , від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяла представник ОСОБА_5 , було укладено договори позики, відповідно до умов яких позичальник отримав кошти: 09 липня
2018 року у розмірі 155 110 грн з терміном повернення до 13 вересня
2018 року; 13 липня 2018 року у розмірі 149 950 грн з терміном повернення до 16 вересня 2018 року; 20 липня 2018 року у розмірі 149 950 грн з терміном повернення до 24 вересня 2018 року; 25 липня 2018 року у розмірі 130 грн з терміном повернення до 26 вересня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за укладеним 25 липня 2018 року договором позики було укладено договір поруки з ОСОБА_4 . Позивачка зазначала, що свої зобов`язання за усіма договорами позики вона виконала, передавши кошти у визначених ними розмірах, але позичальник отримані кошти у визначені договорами строки не повернув. Вказувала, що з 06 вересня 2016 року ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_3 . Стверджувала, що після отримання позичальником у позику коштів на загальну суму 455 140 грн його дружина 05 вересня 2018 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу набула у власність квартиру АДРЕСА_1 , тобто кошти було використано в інтересах сім`ї шляхом придбання цієї квартири. Таким чином, на думку позивачки, дружина позичальника є солідарним боржником за укладеними договорами позики разом зі своїм чоловіком.
Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила:стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на її користь заборгованість за договорами позики від 09 липня 2018 року, 13 липня 2018 року, 20 липня 2018 року: 455 010 грн - сума неповернутої позики,
91 002 грн - штраф, 368 351, 08 грн - пеня, 28 127, 75 грн - інфляційні втрати, 920 877, 70 грн - 365 % річних від простроченої суми; стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на її користь заборгованість за договором позики від 25 липня 2018 року:
130 грн - сума неповернутої позики, 26 грн - штраф, 100,88 грн - пеня,
7,15 грн - інфляційні витрати, 252,20 грн - 365 % річних від простроченої суми.
ОСОБА_3 , заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначала, що договори позики не укладались і грошові кошти ОСОБА_2 не отримував.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у складі судді Присяжнюк Л. М. від 02 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 09 липня 2018 року, 13 липня 2018 року, 20 липня 2018 року у розмірі 1 863 368, 53 грн, з яких: основна заборгованість - 455 010, 00 грн, штраф - 91 002, 00 грн, пеня - 368 351, 08 грн, інфляційні втрати - 28 127, 75 грн, 365 % річних - 920 877, 70 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 липня 2018 року у розмірі 516, 23 грн, з яких: основна заборгованість - 130, 00 грн, штраф - 26, 00 грн, пеня - 100, 88 грн, інфляційні втрати - 7, 15 грн, 365 % річних - 252, 20 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що отримані на підставі договорів позики кошти були використані в інтересах сім`ї на придбання квартири, а тому згідно з частиною четвертою статті 65 Сімейного кодексу України позичальник ОСОБА_2 і його дружина ОСОБА_3 є солідарними боржниками за цими зобов`язаннями і наявна заборгованість підлягає стягненню солідарно з обох боржників. Також солідарно з боржника і поручителя підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 25 липня 2018 року
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 листопада 2021 року в оскаржуваній частині щодо вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики та стягнення із неї судового збору скасовано і ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відсутні правові підстави кваліфікувати ОСОБА_3 як зобов`язану особу (боржника) за укладеними ОСОБА_2 договорами позики, оскільки згоди на їх укладення ОСОБА_3 не надавала, а факт укладення цих правочинів та використання отриманих за ними коштів в інтересах сім`ї є недоведеним. З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення боргу за договорами позики з ОСОБА_3 задоволенню не підлягають. Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, безпідставно пославшись на статтю 1054 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року і залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 листопада
2021 року.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявниця зазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Плати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року
у справі № 638/20603/16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі докази
(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що відповідачі не довели, що квартира була придбана не за грошові кошти, отримані ОСОБА_2 у позику. Про інші джерела доходів відповідачі не вказували. Особа, яка подала касаційну скаргу, зазначає, що апеляційний суд, посилаючись на відсутність згоди дружини під час укладання договорів позики, не врахував, що якщо договір укладено в інтересах сім`ї, згода іншого подружжя не є обов`язковою. Вказує, що правовий режим спільної сумісної власності майна подружжя передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що свідчить про солідарний характер таких зобов`язань.
Судові рішення оскаржуються у частині вирішення позовних вимог
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , тому в іншій частині касаційному перегляду не підлягають в силу положень статті 400 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
У визначений судом строк відзивів на касаційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 липня 2018 року, 13 липня 2018 року, 20 липня 2018 року і 25 липня
2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяла представник ОСОБА_5 , було укладено договори позики, відповідно до умов яких позичальник отримав грошові кошти:
09 липня 2018 року - у розмірі 155 110 грн зі строком повернення
до 13 вересня 2018 року;
13 липня 2018 року - у розмірі 149 950 грн зі строком повернення
до 16 вересня 2018 року;
20 липня 2018 року - у розмірі 149 950 грн зі строком повернення
до 24 вересня 2018 року;
25 липня 2018 року - у розмірі 130 грн зі строком повернення до 26 вересня 2018 року.
25 липня 2018 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 25 липня 2018 року було укладено договір поруки між ОСОБА_1 як позичальником, ОСОБА_4 як поручителем і ОСОБА_2 , від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяла представник ОСОБА_5 , як позичальником, за умовами якого поручитель ОСОБА_4 взяла на себе зобов`язання щодо виконання умов цього договору позики на умовах, визначених у ньому.
Згідно з пунктом 7.2 договорів позики в разі прострочення повернення позики позичальник зобов`язується сплатити кредитору пеню у розмірі
0,4% від несплаченої суми за кожен день прострочення і штраф у розмірі 20% від суми позики.
У разі прострочення повернення позики, крім штрафних санкцій, визначених пунктом 7.2 цього договору, позичальник зобов`язується сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 365 % річних від простроченої суми у відповідності до статті 625 ЦК України (пункт 7.3).
Згідно з розписками від 09, 10, 11 і 12 липня 2018 року представник
ОСОБА_2 - ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_1 відповідно до укладеного 09 липня 2018 року договору позики грошові кошти у розмірах 45 110 грн, 48 тис. грн, 37 тис. грн, 25 тис. грн.
У відповідності до розписок від 13, 14 і 16 липня 2018 року представник
ОСОБА_2 - ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_1 відповідно до укладеного 13 липня 2018 року договору позики грошові кошти у розмірах 49 980 грн, 49 980 грн, 49 990 грн.
У розписках від 21, 23 і 24 липня 2018 року зазначено, що представник
ОСОБА_2 - ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_1 відповідно до укладеного 20 липня 2018 року договору позики грошові кошти у розмірах
49 990 грн, 49 980 грн, 49 980 грн.
Із розписки від 25 липня 2018 року слідує, що представник
ОСОБА_2 - ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_1 відповідно до укладеного 25 липня 2018 року договору позики кошти у розмірі 130 грн.
Матеріали справи не містять доказів повернення позивачці отриманих за договорами позики коштів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги до ОСОБА_3 , позивачка стверджувала, що з 06 вересня 2016 року ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі, а отримані позичальником грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири