Постанова
Іменем України
16 червня 2022 року
м. Київ
справа № 161/19340/19
провадження № 61-18719св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи: виконавчий комітет Луцької міської ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Жидачек Тетяною Миколаївною , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2021 року в складі судді Кирилюк В. Ф., та постанову Волинського апеляційного суду від 30 вересня
2021 року в складі колегії суддів: Данилюк В. А., Бовчалюк З. А., Шевчук Л. Я.
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Луцької міської ради, про збільшення розміру аліментів, визначення місця проживання дитини з матір`ю.
Первісний позов мотивований тим, що вони перебували у зареєстрованому шлюбі з 31 серпня 2012 року, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2016 року розірвано. У період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення сімейних стосунків за згодою сторін син залишився проживати із нею по АДРЕСА_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня
2017 року вирішено стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина у розмірі 25% з усіх видів заробітку, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 жовтня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття. На даний час розмір аліментів суперечить чинному законодавству, оскільки внесено зміни про їх мінімальний розмір.
З моменту фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 періодично брав участь у вихованні сина. Ухвалою Луцького міськрайонного суду від
12 травня 2017 року затверджено мирову угоду між нею та відповідачем щодо участі у вихованні дитини. 07 липня 2018 року вона дійшла згоди з відповідачем про те, що їх син поїде на нетривалий час до міста Львів на лікування і тимчасово буде проживати у батька, а вона буде навідувати сина. Коли пройшов певний період часу, вона не помітила ніяких змін в стані дитини, покращення. Прохання зустрітися з лікарем та поговорити про стан сина залишилося проігнорованим через постійні переноси візиту. Вона намагалася добровільно вирішити цю ситуацію та повідомила відповідача, що забирає сина у місце його постійного проживання. Однак, більше як півроку вона намагається забрати сина, якого відповідач переховує.
ОСОБА_1 просила:
визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
збільшити розмір аліментів, присуджених рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2017 року.
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком.
Зустрічний позов мотивований тим, що під час укладення шлюбу та народження дитини сторони проживали у м. Львів. Коли синові було 1 рік 7 місяців, відповідач з невідомих причин у його відсутності забрала свої і дитячі речі та переїхала разом із сином у с. Зміїнець Луцького району Волинської області. Цю дію пояснила, що їде до батьків на тиждень, однак так додому із сином не повернулася та з цього часу у сторін почалися непорозуміння щодо визначення місця проживання дитини. З 09 січня 2018 року по травень 2018 року дитина жила із ним, хлопчик почав швидко розвиватися. З травня 2018 року по липень 2018 року син жив по черзі то з ним то з відповідачем. В подальшому він був змушений забрати сина на постійне місце проживання до м. Львів для забезпечення його належного виховання та розвитку, здійснення постійного догляду, з чим відповідач погодилася.
Вказує, що весь час проживання сина із ним мати не приймала участь в його утриманні, не давала гроші на лікування, при цьому до грудня 2018 року отримувала аліменти на утримання сина.
ОСОБА_2 просив:
визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 за місцем його проживання та перебування, зареєстрованим у встановленому законом порядку, та
стягнути з відповідача на його користь судові витрати по справі.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня
2021 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання його матеріОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Збільшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_1 на 1/4 частку його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнено аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дитини в межах суми платежу за один місяць.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за майновим критерієм забезпеченості батьків, орган опіки та піклування надав перевагу матері дитини, оскільки вона проживає в спокійних умовах, має у власності нерухомість, якій не загрожує примусове відчуження, в той час як батько дитини власного житла не має, а те, де він проживає, може бути примусового відчужене. Суд погоджується з таким підходом органу опіки та піклування та вважає, що право на безпечні умови проживання дитини є пріоритетним для неї, а отже в найкращих інтересах буде саме проживання дитини саме з матір`ю. Доказів на спростування висновку органу опіки та піклування в цій частині відповідач суду не надав. До того ж, доповнюючи висновки органу опіки та піклування в цьому аспекті, суд звертає увагу, що фактично відповідач використовує дитину для ускладнення реалізації квартири у примусовому порядку, а саме штучно та безпідставно змінив її місце проживання, для того, щоб стверджувати про порушення прав малолітнього в наслідок відчуження житла. Такий висновок суд робить із огляду на поведінку сторони відповідача, який чинить всілякі перешкоди у доступі до дитини, не тільки матері, але і соціальним працівникам, що було зафіксовано у висновку органу опіки та піклування. Надалі орган опіки та піклування звернув увагу на психологічний стан дитини, яка фактично називає матір`ю свою бабусю по лінії батька, що спричинено спотворенням батьком дитини інформації про дійсні обставини сімейних відносин. За висновком органу опіки та піклування, це шкодить дитині та її розвитку, оскільки вона має право знати хто саме є її матір`ю, а хто є бабусею. З такими висновками органу опіки та піклування суд також погоджується, адже спотворення в уяві дитини дійсних обставин того, хто є її матір`ю, а хто бабою, може призвести до порушення нормального розвитку дитини. Такі дії батька дитини суд розцінює як намагання всіма способам перешкоджати участі матері у вихованні дитини.
Суд відхилив доводи сторони відповідача про те, що необхідність проживання дитини саме з батьком зумовлена необхідність її лікування саме у м. Львові, оскільки ці доводи нічим не підтверджується, а дитина може лікуватися в будь-яких лікувальних закладах на території України. Крім того, матір, за своїм майновим станом, здатна забезпечити її доставку в інші регіони України, тому доводи відповідача в цій частині виглядають надуманими. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що за майновим критерієм сторін, а також зважаючи на психологічний розвиток дитини, її найкращим інтересам буде відповідати проживання саме з позивачем ОСОБА_1 і суд задовольняє первісні позовні вимоги в цій частині, одночасно відмовляючи у зустрічному позові батька дитини.
Вирішуючи питання щодо збільшення розміру аліментів, суд виходив із затвердженого прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на момент ухвалення рішення судом, кожен із батьків повинен у рівних частках забезпечувати потреби дитини, які не можуть бути меншими ніж прожитковий мінімум для дитини відповідного віку.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від його імені адвокатом Жидачек Т. М., задоволено частково, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2021 року в частині позовних вимог про збільшення розміру аліментів скасовано.
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів відмовлено.
У іншій частині рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2021суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дітей на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дітей у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків. Суд першої інстанції, вирішуючи спір, вірно виходив з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своєї дитини, але надав перевагу інтересам дитини, урахувавши особисті якості обох батьків, можливість створення ними належних умов для виховання. Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. У справі наявні висновки органів опіки і піклування, складені як за місцем проживання позивача, так і відповідача. Жодних доказів про неналежне виховання та піклування про дитину його матір`ю відповідач не надав. На підставі досліджених доказів суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини разом із матір`ю. При цьому судом взято до уваги вік дитини та враховано, що відповідач не позбавлений можливості приймати участь у його вихованні, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
При скасуванні рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про збільшення розміру аліментів та відмовляючи у їх задоволенні, апеляційний суд вважав, що будь-яких належних доказів, що у сторін змінилось матеріальне або сімейне становище, стан здоров`я, які б давали підстави для збільшення розміру аліментів, позивач не надала.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_2 - Жидачек Т. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування статті 161 СК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня
2018 року у справі № 402/428/16-ц, у постановах Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, від 17 лютого 2021 року у справі
№ 375/148/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 132/3061/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 23 вересня 2020 року у справі
№ 359/3580/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 344/2561/16, у постановах Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, від
14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16.
Суди під час ухвалення оскаржуваних рішень належним чином не обґрунтували обставини, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання сина з матір`ю буде мати більш позитивний вплив на нього.
Враховуючи рекомендації лікарів та документи, які були долучені до матеріалів справи, визначення місця проживання дитини з матір`ю не доцільне, зважаючи на стан здоров`я дитини та те, що з липня 2018 року дитина фактично проживає з батьком, що може свідчити про формування у дитини прив`язаності до батька, місце її проживання, речей, побуту тощо, а зміна місця проживання суттєво вплине на психологічний та фізичний стан здоров`я дитини.
Суди ухвалили рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю з недотриманням законодавчо встановленої процедури та за відсутності висновку щодо розв`язання спору про місце проживання дитини, оскільки необхідно отримати висновок про доцільність проживання дитини з одним з батьків, як за первісним позовом, так і за зустрічним.
Також, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні його клопотання про виклик свідків та клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів попре те, що вони відповідали вимогам ЦПК України.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених вимог за первісним позовом про визначення місця проживання дитини з матір`ю та в частині відмови узадоволенні зустрічної позовної заяви. Тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що суди погодились з висновком органу опіки та піклування та вказали, що право на безпечні умови проживання дитини є пріоритетними для неї, а отже в найкращих інтересах буде проживання дитини разом із матір`ю. Доказів на спростування висновку органу опіки та піклування відповідач не надав. До того ж, фактично відповідач використовує дитину для ускладнення реалізації квартири у примусовому порядку, а саме: штучно та безпідставно змінив її місце проживання для того, щоб стверджувати про порушення прав малолітнього в наслідок відчуження житла. Крім того, орган опіки та піклування звернув увагу на психологічний стан дитини, яка одночасно із рідною мамою називає матір`ю свою бабусю по лінії батька, що спричинило спотворення батьком дитини інформації про дійсні обставини сімейних відносин та шкодить дитині, її розвитку, тому просить відмовити у задоволенні вимог касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.