Постанова
Іменем України
08 червня 2022 року
м. Київ
справа № 572/2976/19
провадження № 61-1147св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач -Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Теком»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Теком» на постанову Рівненського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у складі колегії суддів:Шимківа С. С., Гордійчук С. О., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року приватне акціонерне товариство страхова компанія «Теком» (далі - ПрАТ «СК «Теком») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 05 липня 2018 року
ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Вольво», допустив зіткнення з автомобілем «Даф» з напівпричіпом-цистерною «Менсі», яким керував
ОСОБА_2 , який належить ОСОБА_3 , внаслідок чого його автомобіль держав механічні пошкодження.
Постановою Сарненського районного суду від 22 серпня 2018 року
ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні вказаної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності. На момент ДТП напівпричіп-цистерна «Менсі» була застрахована у ПрАТ СК «Теком» згідно договору добровільного страхування наземного транспортного засобу. Відповідно до указаного договору, страхового акту, висновку експерта про вартість матеріального збитку, висновку експерта про вартість утилізації пошкодженого транспортного засобу, позивачем, за заявою страхувальника, на його поточний рахунок сплачена сума страхового відшкодування у розмірі 368 164,65 грн. Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «УПСК», тому відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності» ПрАТ «УПСК» сплатила ПрАТ СК «Теком» збитки з урахуванням зносу у розмірі 99 000 грн. Відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичними витратами по Договору страхування та розміром страхового відшкодування, яке сплачено ПрАТ «УПСК» - 269 164,65 грн (368 164,65 грн - 99 000 грн).
На досудові претензії ОСОБА_1 не реагує, суму страхового відшкодування в порядку суброгації не сплачує, що стало підставою для звернення до суду з позовною заявою.
З урахуванням наведеного просило суд стягнути на його користь із
ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 269 164,65 грн і 4 037,47 судового збору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 20 жовтня
2020 року позов ПрАТ СК «Теком» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ СК «Теком» майнову шкоду у розмірі 269 164,65 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що виплата по відшкодуванню страхової суми позивачем була проведена правомірно, оскільки водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом на законних підставах. Як вбачається з посвідчення водія НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_2 , у нього відкриті категорії В1, В, С1 з 29 червня 2004 року, категорія СЕ - з 28 вересня 2016 року, тобто наявні категорії, які вимагаються ліцензійними умовами для водіїв, які перевозять небезпечні вантажі. З цього посвідчення також вбачається, що загальний водійський стаж ОСОБА_2 становить 14 років. Із свідоцтва ДОПНВ про підготовку водія НОМЕР_5 вбачається, що ОСОБА_2 пройшов спеціальне навчання для водіїв, які перевозять небезпечні вантажі, зі строком дії даного свідоцтва до 25 січня 2023 року.
ОСОБА_1 у відповідності до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, як винна особа у ДТП, у порядку суброгації зобов`язаний відшкодувати суму фактичних витрат ПрАТ СК «Теком» за Договором страхування у розмірі 269 164,65 грн - різниця між фактичними витратами по Договору страхування та розміром страхового відшкодування, яке сплачено ПрАТ «УПСК».
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 20 жовтня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Стягнуто з ПрАТ СК «Теком» на користь ОСОБА_1 6 056,20 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не врахував, що водій ОСОБА_2 отримав категорію СЕ на право керування транспортним засобом з тягачем лише 29 вересня 2016 року, що підтверджується посвідченням водія, що свідчить про відсутність на момент ДТП (05 липня 2018 року) трирічного стажу водія по категорії СЕ, що не давало правових підстав ОСОБА_2 керувати застрахованим транспортним засобом, що перевозить небезпечні вантажі. Тому ОСОБА_2 не може вважатися особою, яка керувала застрахованим транспортним засобом на законних підставах.
Ця обставина свідчить про те, що в силу вимог п.п. 4.1.5. договору добровільного страхування наземного транспортного засобу №334-17Д/Т/АТ від 05 жовтня 2017 року ДТП, внаслідок якої напівпричіп-цистерна «Менсі», номерний знак НОМЕР_2 , зазнала пошкоджень, не може бути визнана страховим випадком, оскільки її страхувальник допустив до керування транспортним засобом особу, яка за відсутності необхідного стажу не набула законного права керувати ним.
У зв`язку з цим страхове відшкодування сплачене позивачем без відповідних правових підстав, а тому в нього не виникло права вимоги щодо його відшкодовування за рахунок відповідача.
Аргументи учасників справи
У січні 2021 року ПрАТ «СК «Теком» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Вирішити питання судових витрат та стягнути з відповідача 6 045,20 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом, сплаченого на виконання оскарженої постанови апеляційного суду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до положень п. 8.2.2.8 Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), до якої Україна приєдналася згідно Закону України «Про приєднання України до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ)» 02 березня 2000 року (далі - Європейська Угода), свідоцтво про підготовку водія видається після завершення базового курсу підготовки, успішної здачі екзамену водієм та має відповідати зразку, що міститься у п. 8.2.2.8.5 Європейської Угоди.
Судом апеляційної інстанції не взято до уваги статті 629, 979, 993, 1187, 1194 ЦК України, а при винесенні оскаржуваної постанови суд помилково застосував норми Методичних рекомендацій з питань безпеки автомобільних перевезень, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 19 вересня 2003 року № 111 (далі - Методичні рекомендації) та Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340 (далі - Положення).
Застосування під час розгляду справи судом апеляційної інстанції норм Методичних рекомендацій та Положення без об`єктивного врахування положень Європейської Угоди та п.п. 4 п. 11 Ліцензійних умов, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1001 від 02 грудня 2015 року (далі - Ліцензійні умови) у цій справі є неправомірним, так як суд апеляційної інстанції не звернув увагу па перевагу міжнародного права над національними джерелами права та на те, що відповідно до листа Міністерства юстиції «Щодо порядку застосування нормативно-правових актів у разі існування неузгодженості між підзаконними актами» № н-35267-18 від 30 січня 2009 року у разі виникнення неузгодженості між актами застосовується акт вищої юридичної сили. Європейська Угода є частиною національного законодавства та за правовою стратифікацією займає наступне місце після Конституції України. Рівненським апеляційним судом не було взято до уваги і те, що свідоцтво про підготовку водія ОСОБА_2 відповідає зразку, наведеному в п. 8.2.2.8.5 Європейської Угоди. Також суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що Ліцензійні умови мають вищу юридичну силу, ніж Методичні рекомендації та Положення.
Отже, у цьому випадку застосуванню підлягає Європейська Угода, ЦК України, Закон України «Про страхування» та Ліцензійні умови.
Крім того, висновок Рівненського апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 не може вважатися особою, яка керувала застрахованим транспортним засобом на законних підставах, є хибним, а суд першої інстанції в свою чергу, обґрунтовано дійшов висновку, що водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом на законних підставах, що підтверджується наступним.
Відповідно до посвідчення водія ОСОБА_2 категорія, яка дає право керувати тягачем з напівпричіпом (СЕ) у нього станом на дату ДТП була наявна. Відповідно до умов Договору страхування, як і згідно вимог п. 13 «Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів» (далі - Правила), затверджених Наказом МВС України від 26 липня 2004 року N 822 та вимог п.п. 4.1.1 Розділу 4 наказу МВС України «Про убезпечення перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом» (далі - Наказ), вимога щодо стажу водія не менше 3 років відноситься до загального стажу особи, як водія, а не як водія саме категорії СЕ, яка дає право керування ТЗ - тягачем з причепом. Європейська Угода взагалі не містить вимог щодо наявності у водія трирічного стажу відповідної категорії, а містить виключно вимоги щодо проходження навчання та отримання свідоцтва.
Отже, судом першої інстанції правомірно встановлено, що водій ОСОБА_2 станом на дату ДТП керував транспортним засобом на законних підставах, мав усі необхідні документи щодо керування ТЗ, який перевозить небезпечні вантажі. Тобто вимога Договору страхування щодо необхідного стажу водія застрахованого ТЗ більше 3 років була виконана.
Отже, суд апеляційної інстанції помилково та необґрунтовано дійшов висновку про те, що «страхове відшкодування було сплачено позивачем без відповідних правових підстав, а тому в останнього не виникло права вимоги щодо його відшкодовування за рахунок відповідача».
ДТП 05 липня 2018 року на автодорозі Старокостянтинів-Рівне-Городище, 118км+500м відбулась внаслідок дій відповідача у справі, якого постановою суду визнано винним у скоєнні ДТП, а не внаслідок керування застрахованим транспортним засобом ОСОБА_2 . Причинно-наслідковий зв`язок між діями ОСОБА_2 та настанням ДТП 05 липня 2018 року відсутній. Тому ця подія обґрунтовано та правомірно визнана ПрАТ СК «Теком» страховим випадком. Доказів відсутності зобов`язань у ПрАТ СК «Теком» виплатити страхове відшкодування страхувальнику по Договору страхування по вказаному в позовній заяві ДТП відповідач суду не надав. Це призвело до помилкових висновків суду щодо відсутності обов`язку у відповідача відшкодувати позивачу майнову шкоду у розмірі 269 164,65 грн, оскільки судом не надано належної оцінки всім фактичним обставинам справи.
У березні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржене судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Посилається на те, що водій, який керував застрахованим транспортним засобом отримав категорію СЕ на право керування транспортним засобом з тягачем лише 29 вересня 2016 року, що підтверджується посвідченням водія (а. с. 57 зворот) та свідчить про відсутність на момент ДТП трирічного стажу водія по категорії СЕ, що не давало правових підстав водію керувати застрахованим транспортним засобом, що перевозить небезпечні вантажі. Тому такий водій не може вважатися особою, яка керувала застрахованим транспортним засобом на законних підставах.
Твердження, викладенні у касаційній скарзі, про те, що розгляд цієї справи не можливий без застосування Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів є неправомірні та нічим не обґрунтовані, оскільки лише міжнародні дорожні перевезення небезпечних вантажів, здійснюються відповідно до Європейської угоди та інших міжнародних договорів України.
Зважаючи на те, що особа, яка керувала застрахованим транспортним засобом (небезпечним вантажем), здійснювала перевезення на території України, тому судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваного рішення правомірно застосовано спеціальні правові норми визначенні у національному законодавстві.
У касаційній скарзі також зазначено, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано норми статті 27 Закону України «Про страхування», згідно якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Однак навпаки судом було враховано норми статті 27 Закону України «Про страхування», оскільки у зазначеній статті також передбачено, що страхове відшкодування проводиться за договором майнового страхування, однак страхове відшкодування проводилося позивачем в порушення умов укладеного договору. Згідно статей 629,979,993,1187,1194 ЦК України, на які посилається позивач у касаційній скарзі, страхова виплата проводиться відповідно до умов договору майнового страхування, що й було враховано судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначено які умови Договору були порушенні, що не давало підстав позивачу виплачувати страхове відшкодування.
Тому зазначенні обставини свідчать про те, що в силу вимог п.п. 4.1.5. договору добровільного страхування наземного транспортного засобу №334- 17Д/Т/АТ від 05 жовтня 2017 року ДТП, внаслідок якої напівпричіп-цистерна «Менсі» зазнала пошкоджень, не може бути визнана страховим випадком, оскільки її страхувальник допустив до керування транспортним засобом особу, яка в силу відсутності стажу, не набула законного права керувати ним.
Посилання позивача у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду є помилковими, оскільки у справах інші фактичні обставини, тому правовідносини у цих справах не є подібними.
У березні 2021 року ПрАТ СК «Теком» подало відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якому вказує, що зазначені твердження, викладені у відзиві на касаційну скаргу, є помилковими та необґрунтованими, оскільки вказана ДТП обґрунтовано та правомірно визнана ПрАТ СК «Теком» страховим випадком.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у малозначній справі, оскільки касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 382/258/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 191/59/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 439/180-15-ц, від
25 листопада 2019 року у справі № 444/3259/18, від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17, від 22 липня 2020 року у справі № 583/3159/18, від 17 січня 2020 року у справі
№ 686/19649/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 296/2085/17, від 03 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17, від 28 лютого 2019 року у справі
№ 759/4049/16-ц, від 21 серпня 2018 року у справі № 219/2278/16-ц, від
11 вересня 2019 року у справі № 654/4218/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 914/820/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 686/17155/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 752/9591/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі
№ 201/2187/15, від 30 жовтня 2019 року у справі № 439/180/15-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 234/19372/15-ц, від 25 вересня 2019 року у справі
№ 753/14729/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 415/3676/16-ц, від
24 квітня 2019 року у справі № 279/96/17, від 10 квітня 2019 року у справі
№ 127/7370/17, від 06 березня 2019 року у справі № 369/11701/15-ц, від
11 грудня 2019 року у справі № 227/2996/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4649/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 465/1055/15-ц, від
28 березня 2019 року у справі № 591/3152/16-ц, від 07 лютого 2019 року у справі № 645/3746/16-ц, від 22 січня 2019 року у справі № 676/518/17, від 27 травня 2020 року у справі № 147/66/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.