Постанова
Іменем України
08 червня 2022 року
м. Київ
справа № 757/20129/16-ц
провадження № 61-5366св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Національний банк України,
третя особа - Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування»,
розглянуву порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2020 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 рокуу складі колегії суддів: Кравець В. А., Махлай Л. Д., Шкоріної О. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Національного банку України з позовом про стягнення майнової шкоди заподіяної внаслідок ДТП.
Позов мотивований тим, що 19 грудня 2015 року на перехресті вулиць Братиславської та Крайньої у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Peugeot 406 державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Volkswagen Transporter державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , який перебуває у трудових відносинах з Національним банком України, власником автомобіль Volkswagen Transporter.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2016 року, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року у справі № 754/828/16-п, провадження щодо позивача закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 241 КУпАП.
Внаслідок ДТП автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень. На відновлювальний ремонт позивач поніс майнові витрати в розмірі 36 487, 60 грн.
Позивач просив стягнути з Національного банку України майнову шкоду, а саме, понесені ним витрати на ремонт автомобіля у розмірі 36 487,60 грн.
Короткий зміст судових рішень
Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 березня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 36487,60 грн у відшкодування майнової шкоди та 551,20 грн судового збору.
Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року касаційну скаргу Національного банку України задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 березня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди першої інстанції та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про стягнення з відповідача майнової шкоди, завданої його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, без урахування положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». В порушення норм процесуального права суд не встановив обставини, що мають значення для вирішення спору. Залучивши до участі у справі в якості третьої особи страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність, суд не з`ясував наявність (відсутність) факту звернення з вимогою про виплату страхового відшкодування, факт наявності (відсутності) передбачених статтею 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обставин, які виключають обов`язок страховика з виплати страхового відшкодування, не врахував та не надав оцінку доводам третьої особи та доводам відповідача про те, що відшкодування заподіяної шкоди повинно здійснюватись страховиком.
Короткий зміст оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2020 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року, відмовлено в позові ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа - Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» (далі - ПрАТ «Просто-страхування») про стягнення майнової шкоди.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач (особа, якій завдана шкода) не звертався до страховика відповідача (завдавача шкоди) та не отримував його відмову у виплаті страхового відшкодування, а пред`явив одразу вимогу до особи відповідальної за шкоду. Такий же висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-176цс18, яка відступила від висновку, висловленого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс18. Національний банк України застрахував свою відповідальність в ПрАТ «Просто-страхування». Отже, непред`явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме з нього є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог до заподіювача шкоди.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2 , в якій просив звільнити його від сплати судового збору, скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що дана справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики та становить значний суспільний інтерес, а також має для позивача виняткове значення з фінансового аспекту. Будучи потерпілою особою, позивач не отримав судового захисту свого законного права та інтересу. Суди при повторному розгляді справи відмовили в наданні судового захисту прав позивача, хоча порушення таких прав було очевидним. Суд першої інстанції не виконав вимог суду касаційної інстанції, а саме: в порушення норм процесуального права не встановив обставини, що мають значення для вирішення спору. Суд апеляційної інстанції на вказані порушення припису частини першої статті 2 ЦПК України уваги не звернув. Відповідач має перед позивачем деліктне зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Сам по собі факт укладання договору страхування не припиняє зобов`язання винної особи відшкодувати шкоду потерпілій особі. Обов`язок винної особи відшкодувати заподіяну шкоду припиняється (повністю або частково) виключно внаслідок страхових виплат з боку страховика, що в свою чергу, цілком корелюється з приписом статті 1194 ЦК України. АТ «Просто-страхування» не відшкодувало шкоду, спричинену позивачеві внаслідок ДТП, а надало відмову стосовно такого відшкодування. Позов у справі був поданий в 2016 році, а сама ДТП сталася 19 грудня 2015 року. В 2016 році позивач і суди перших двох інстанцій керувались статтею 360-7 чинної на той час редакції ЦПК України, застосовували при здійсненні правосуддя правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15. Натомість в 2018 році Верховний Суд відступив від власних правових позицій та сформував нові правові позиції в цій категорії справ, про які позивач не міг знати в 2016 році.
Позиція інших учасників справи
У вересні 2021 року Національний банк України подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4 , у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року залишити в силі.
Відзив мотивований тим, що у разі якщо позивач (особа, якій завдана шкода) не звертався до страховика відповідача та не отримував його відмову у виплаті страхового відшкодування, а пред`явив одразу вимогу до особи, відповідальної за шкоду, то відсутні передбачені законом підстави для задоволення його позовних вимог. Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, яка відступила від висновку, висловленого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс18. Позивач мав можливість та міг захистити свої права шляхом звернення із відповідним позовом до третьої особи (страховика). Суди першої та апеляційної інстанції, врахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, дійшли вірного висновку, що небажання та невчасне звернення позивача з вимогами до страхової компанії не є однозначною підставою для звернення з позовом про відшкодування шкоди до винуватця ДТП (відповідача), оскільки останнім була застрахована відповідальність перед третіми особами та звернення позивача з вимогами в такий спосіб суперечить меті інституту страхування.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено для усунення недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків касаційної скарги до 09 липня 2021 року.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/20129/16-ц, витребувано справу з суду першої інстанції.
У січні 2022 року справа № 757/20129/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 серпня 2021 року зазначено, що справа є малозначною в силу закону. Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Особа, яка подає касаційну скаргу, зазначає, що суди не врахували правового висновку Верховного Суду, а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 19 грудня 2015 року ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносинах з Національним банком України та який керував належним банку автомобілем Volkswagen Transporter, державний номер НОМЕР_2 , на перехресті вул. Братиславської та вул. Крайньої в м. Києві не надав перевагу в русі для забезпечення безперешкодного проїзду автомобіля швидкої допомоги, який рухався з увімкненим синім проблисковим маячком та спецзвуковим сигналом, в результаті чого сталося зіткнення вказаних автомобілів. Учасниками ДТП також є автомобіль Peugeot 406, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіль «КІА», державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_5 .
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.
Відповідно до акту виконаних робіт ФОП ОСОБА_6 від 12 квітня 2016 року № 1 загальна вартість запчастин/матеріалів та виконаних ремонтних робіт автомобіля позивача Peugeot 406, державний номер НОМЕР_1 , становить 36 487,60 грн.
Грошові кошти в указаній сумі були сплачені позивачем згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 30 березня 2016 року № 19.