ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 201/16373/16-ц
Провадження № 14-27цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ольвія»до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2017 року у складі судді Демидової С. О. і постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М. та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ольвія» (далі - ТОВ «БК «Ольвія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), у розмірі 45 502,29 грн; 1 400,00 грн витрат на проведення оцінки шкоди та судового збору в розмірі 1 450,00 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог ТОВ «БК «Ольвія» посилалося на те, що 11 травня 2016 за участю автомобіля марки «Хюндай» під керуванням водія ОСОБА_1 та належного позивачу автомобіля марки «Форд Транзит» під керуванням водія ОСОБА_2 відбулася ДТП, унаслідок якої зазначені автотранспортні засоби були пошкоджені.
3. Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2016 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення,передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено на нього штраф.
4. Цивільна відповідальність відповідача застрахована у Приватній акціонерній компанії «Страхова компанія «Україна» (далі - ПрАТ «СК «Україна»).
5. Згідно з висновком автотоварознавчого дослідження від 25 травня 2016 року, зробленого експертом-автотоварознавцем Крутінь В. І., вартість матеріальної шкоди, завданої власнику пошкодженого автомобіля ТОВ «БК «Ольвія» внаслідок ДТП, становить 45 502,29 грн.
6. 12 травня 2016 року ТОВ «БК «Ольвія» повідомило телефоном про ДТП ПрАТ «СК «Україна», яке зафіксувало заяву та повідомило номер справи - 814-967.
7. 06 липня 2016 року позивач надіслав до ПрАТ «СК «Україна» документи, необхідні для виплати відшкодування, проте вони повернуті поштою за закінченням терміну зберігання. Позивач не отримав від страховика відповідача жодної страхової виплати.
8. Оскільки страхової виплати здійснено не було, ТОВ «БК «Ольвія» просило суд стягнути на його користь з відповідача зазначену матеріальну шкоду та судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
9. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2017 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БК «Ольвія» на відшкодування матеріальної шкоди 45 502,29 грн; витрати, пов`язані з проведенням оцінки завданої шкоди, у розмірі 1400,00 грн та судовий збір у розмірі 1 378,00 грн.
10. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
11. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди з винної особи, а не зі страхової компанії, суд першої інстанції виходив з положень статей 12, 14, 511, 636 та 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зазначав, що, здійснюючи реалізацію своїх прав вільно (стаття 12), особа не може бути примушена до певної поведінки, яка не є обов`язком (стаття 14), а тому страхування цивільної відповідальності на користь третьої особи (стаття 636) не створює для потерпілої особи зобов`язань (стаття 511), а отже, право потерпілої особи на відшкодування шкоди за рахунок винної в завданні шкоди особи є абсолютним і не може бути обмежено договором, учасником якого потерпіла особа не є. Суд зазначив,що отримання страхового відшкодування є правом потерпілого, а не його обов`язком.
12. Суд зробив такі висновки, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, виходячи з того, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань: деліктному та договірному. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, у рамках деліктного зобов`язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, у розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
13. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БК «Ольвія» в рахунок повернення витрат, пов`язаних із проведенням оцінки завданої шкоди, у розмірі 1 400,00 грн скасовано та відмовлено в цій частині позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
14. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками суду про відповідальність винної у ДТП особи за спричинення матеріальної шкоди на підставі делікту та про право, а не обов`язок позивача на звернення за відшкодуванням шкоди до страхової компанії.
15. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині стягнення витрат, пов`язаних із проведенням оцінки завданої шкоди, у розмірі 1 400,00 грн, апеляційний суд виходив з того, що оплата позивачем зазначеної суми документально не підтверджена, а тому немає підстав для стягнення спірних коштів з ОСОБА_1 .
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
16. У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «БК «Ольвія» відмовити.
17. На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що суди не звернули уваги на те, що цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди, - відповідача - на момент настання ДТП застрахована в ПрАТ «СК «Україна» і полісом страхування передбачено ліміт відповідальності в розмірі 100 000,00 грн, що значно перевищує завдану шкоду.
18. Приймаючи рішення про стягнення матеріальної шкоди з нього, суди не врахували висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), про те, що наявність полісу обов`язкового страхування цивільної відповідальності виключає стягнення матеріальної шкоди з винної у ДТП особи, оскільки відповідальність за завдану винуватцем ДТП шкоду несе страхова компанія в межах ліміту відшкодування.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
19. Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
20. Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, зупинено виконання заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2017 року, яке частково залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
21. Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме для відступу від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц.
23. Ухвала мотивована тим, що статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
24. Положеннями статей 20, 41, 52 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) передбачено, що в разі ліквідації страховика при відсутності у нього коштів його зобов`язання виконує МТСБУ за рахунок коштів фонду страхових гарантій, а у випадку припинення повного членства страховика у МТСБУ зобов`язання повинен виконати страховик.
25. На думку колегії суддів, підхід, за якого потерпілий у будь-якому випадку повинен звернутися із заявою (позовом) до страхової компанії, у якій застрахована цивільно-правова відповідальність особи, що завдала шкоди, не розрахований на ті випадки, коли на момент настання страхового випадку страхова компанія позбавлена членства в МТСБУ і перебуває в стані припинення (банкрутства) або фактично не здійснює діяльності. У таких випадках цей підхід є несправедливим, адже очевидно, що потерпіла особа в ДТП, навіть стягнувши з такого страховика страхове відшкодування на підставі судового рішення, не отримає реального відшкодування завданої в ДТП шкоди. Натомість скасування судового рішення, яким стягнуто шкоду безпосередньо з винної особи, в такому разі призведе до неможливості відновлення прав потерпілого.
26. Направляючи справу до Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, що ПрАТ «СК «Україна» з 01 липня 2015 року, тобто до ДТП і звернення до суду, позбавлене членства у МТСБУ та ліцензій.
27. При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за умови відсутності процесуальної можливості іншого зазначила, що вважає за необхідне відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), шляхом їх конкретизації, уточнення та зазначення серед винятків із загального правила відповідальності страхової компанії за шкоду, спричинену страхувальником, позбавлення ліцензії, виключення з МТСБУ і перебування страхової компанії в стані припинення (банкрутства), а також зазначення, що до цих випадків такі висновки Великої Палати Верховного Суду не застосовуються, та потерпілий у цьому випадку може звернутися з позовом про стягнення шкоди безпосередньо до особи, яка її завдала.
28. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що висновки у зазначених постановах Великої Палати мають категоричний характер, без наведення меж їх застосування, що допускає можливість їх поширення й на випадки, за яких страхова компанія позбавлена членства в МТСБУ і перебуває в стані припинення або фактично не здійснює діяльності.
29. Одночасно колегія суддів зазначила, що у цій справі на час ДТП, яке сталось 11 травня 2016 року, страхова компанія, яка застрахувала цивільну відповідальність винної у ДТП особи, з 01 липня 2015 року вже була позбавлена членства у МТСБУ та у подальшому позбавлена ліцензії.
30. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
31. Суди встановили, що 11 травня 2016 року о 18 год 10 хв ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Хюндай», д/н НОМЕР_1 , рухався в районі буд. № 7 на вул. Космічній у м. Дніпропетровську, не дотримався безпечної дистанції, унаслідок чого скоїв зіткнення з транспортним засобом «Форд Транзит», д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
32. Своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 13.1 Правил дорожнього руху України, спричинивши матеріальний збиток та механічні пошкодження вказаному транспортному засобу.
33. Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2016 року винним у вказаній ДТП визнано ОСОБА_1 .
34. Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 власником автомобіля «Форд Транзит», д/н НОМЕР_2 , є ТОВ «БК «Ольвія», цивільно-правова відповідальність якого застрахована ПрАТ «СК «Арсенал Страхування».
35. Відповідно до висновку № 3790 експертного дослідження автотоварознавця щодо визначення вартості матеріального збитку колісного транспортного засобу, складеного 25 травня 2016 року судовим експертом Крутінь В. І. за заявою ТОВ «БК «Ольвія», вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Форд Транзит», д/н НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП, становить 45 502,29 грн.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Щодо відступу від висновку, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду
36. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
37. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застарілий характер внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
38. Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
39. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
40. Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, порівняно з фактичними обставинами справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами, не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.
41. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
42. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої
статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
43. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності, вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.
44. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин (як-от участь банку або іншої фінансової установи у кредитних правовідносинах, що слідує зі змісту частини першої статті 1054 ЦК України) та/чи їх специфічний об`єкт (об`єктом правовідносин за кредитним договором є кошти).
45. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах.
46. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення й об`єктний критерій. Наприклад, у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, вирішуючи питання невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у порівнюваних справах № 6-52цс14, № 6-535цс15 і № 916/2129/15 об`єктами спору були нежилі приміщення, а не земельні ділянки, як у справі № 522/2201/15-ц. Водночас Велика Палата Верховного Суду вказала, що вказана відмінність в об`єктах спору не означає неподібність спірних правовідносин у зазначених справах, бо і нежилі приміщення, і земельні ділянки є нерухомим майном, щодо якого приписи ЦК України про позовну давність і про витребування майна із чужого незаконного володіння мають діяти однаково.
47. Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього).
Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність.
48. Якщо у різних справах вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то можливість звернення з касаційною скаргою з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої
статті 389 ЦПК України (пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України), була б украй обмеженою та не відповідала б ролі Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України
«Про судоустрій і статус суддів»).
49. Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70)). Наприклад, з неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є. А позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить. Тому порівняння сторін справи необов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.
50. При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин
(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі (провадження № 14-166цс20)).
51. Відтак якщо суд при розгляді справи встановить неподібність наведених елементів правовідносин, то він не позбавлений можливості вирішити спір відповідно до встановлених фактичних обставин без застосування відповідної постанови Великої Палати Верховного Суду та без направлення справи до Великої Палати для уточнення правової позиції, зазначивши при цьому мотиви.
52. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив частини четвертої статті 403 ЦПК України, якою передбачено таку підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
53. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах
№ 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40)).
54. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав на необхідність відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року у справі
№ 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), шляхом їх уточнення та доповнення, зазначивши випадки, до яких висновки Великої Палати в цих справах не застосовуються, зокрема у випадку виключення страхової компанії зі складу МТСБУ та позбавлення її ліцензії.
55. Розглядаючи справу № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) за позовом ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» до фізичної особи, третя особа без самостійних вимог - ПрАТ «СК «Інкомстрах», про відшкодування завданої майнової шкоди, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року зазначила, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 указаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України від 7 березня 1996 року
№ 85/96-ВР «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР), шляхом звернення з позовом до страховика, у якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
56. При цьому в постанові від 04 липня 2018 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України в постанові від 23 грудня 2015 року у справі №6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив потерпілому страхове відшкодування, має право пред`явити вимоги до винної особи або її страховика.
57. У справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) за позовом ПрАТ «СК «Грандвіс» до фізичних осіб та ПрАТ «Просто-Страхування» про зворотне стягнення виплаченого страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2018 року вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18).
58. Відтак у зазначених справах не висловлювалась правова позиція щодо можливості стягнення шкоди з винної особи у випадку ліквідації страхової компанії, виключення її зі складу МТСБУ та позбавлення її ліцензії.
59. З урахуванням указаних мотивів та з огляду на те, що в зазначених постановах від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження
№ 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року (справа № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18) не висловлювалось правової позиції щодо відповідальної особи за спричинення шкоди за наслідками ДТП у випадку ліквідації страхової компанії, виключення її зі складу МТСБУ або позбавлення ліцензії тощо, підстав для відступу від таких правових висновків шляхом їх уточнення немає.
60. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне висловитись щодо поставлених колегією суддів питань про відповідальність винної у ДТП особи у контексті відшкодування спричиненої за наслідками ДТП шкоди за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених статтями 41, 52 Закону № 1961-IV.
Щодо особи, зобов`язаної відшкодувати шкоду у випадку, якщо страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена з МТСБУ, перебуває в стані припинення, банкрутства, фактично не здійснює діяльності
61. Направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, що проблемним регулюванням у цій справі є визначення відповідальної за шкоду особи у випадках: якщо страхова компанія фактично не здійснює страхову діяльність, або позбавлена членства в МТСБУ та/або ліцензії, або перебуває у стадії припинення, або визнана банкрутом та виключена з реєстру юридичних осіб.
62. Правовідносини страховика та МТСБУ врегульовано розділом IV Закону
№ 1961-IV та Ліцензійними умовами провадження страхової діяльності, затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 40 від 28 серпня 2003 року (далі - Ліцензійні умови).
63. Статтею 39 Закону № 1961-IV передбачено, що моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
64. За положеннями цієї норми МТСБУ є самоврядною організацією її засновників (членів) та гарантом відшкодування шкоди, яка має завдання щодо: здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом; управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій; забезпечення членства України в міжнародній системі автомобільного страхування «Зелена картка» та виконання загальновизнаних зобов`язань перед уповноваженими організаціями інших країн - членів цієї системи; збирання необхідної інформації про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення та внесення пропозицій щодо удосконалення механізму здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; співробітництво з уповноваженими організаціями інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності, координація обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників та/або водіїв транспортних засобів - нерезидентів у разі в`їзду їх на територію України та власників та/або водіїв транспортних засобів - резидентів - у разі їх виїзду за межі України; співробітництво з органами Міністерства внутрішніх справ України та іншими органами державної влади з питань обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; розробка зразків страхових полісів і договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що затверджуються уповноваженим органом; надання страховикамінформації щодо страхових випадків стосовно конкретних страхувальників (частина друга статті 39 цього Закону).
65. За положеннями статті 1 Закону № 85/96-ВР страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
66. Здійснення страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів може відбуватись лише за умови членства страхової компанії у МТСБУ та наявності ліцензії на її здійснення, виданої відповідно до законодавства.
67. Так, відповідно до пункту 49.1 статті 49 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності має право здійснювати страховик, який має ліцензію на здійснення даного виду страхування та є членом МТСБУ. У разі припинення страховиком членства в МТСБУ уповноважений орган зобов`язаний зупинити дію ліцензії.
68. Ліцензування страхової діяльності з боку держави має на меті не тільки гарантування законності такої діяльності та її підконтрольності, а й забезпечення відшкодування шкоди за рахунок забезпечення, яке виникає на підставі договору страхування, зокрема договору обов`язкового страхування цивільної відповідальності володільців транспортних заходів, укладеного відповідно до Закону № 1961-IV та в порядку і на підставах, визначених цим Законом.
69. Наявність статусу члена МТСБУ надає можливість страховій компанії як юридичній особі здійснювати страхову діяльність, яка насамперед полягає у взятті на себе відповідальності за іншу особу за спричинену шкоду за наслідками ДТП.
70. Страховики можуть входити до складу МТСБУ як асоційовані та повні його члени, які мають лише право на укладення договорів міжнародного страхування (стаття 50 Закону № 1961-IV).
71. Припинення членства та виключення із членів врегульовано положеннями статті 52 Закону № 1961-IV.
72. Зокрема, пунктом 52.1 статті 52 передбачено, що членство страховика в МТСБУ припиняється в разі виключення такого страховика із членів МТСБУ або втрати цим страховикомстатусу асоційованого члена МТСБУ.
73. Пунктом 52.2 статті 52 встановлено, що виключення страховика із членів МТСБУ та/або позбавлення статусу повного члена МТСБУ здійснюється рішенням загальних зборів членів МТСБУ за поданням дирекції МТСБУ з таких підстав: а) подання страховиком заяви про припинення членства в МТСБУ або позбавлення статусу повного члена МТСБУ; б) відсутність у страховика ліцензії на обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності або її анулювання; в) припинення дії договору про співпрацю між МТСБУ та страховиком - членом МТСБУ згідно із законодавством; г) виключення страховика - члена МТСБУ з Державного реєстру страховиків (перестраховиків); ґ) неплатоспроможність (банкрутство) страховика - члена МТСБУ; д) ліквідація страховика - члена МТСБУ як юридичної особи; е) наявність заборгованості страховика - члена МТСБУ з оплати перестрахувальних платежів за договорами перестрахування, укладеними відповідно до вимог МТСБУ, понад шість місяців; є) порушення страховиком - членом МТСБУ вимог законодавства, положень Статуту МТСБУ, рішень органів управління МТСБУ або договору про співпрацю з МТСБУ.
74. Підстави позбавлення страховика ліцензії зазначено в розділі 7 Ліцензійних умов. Серед цих підстав, зокрема, нездійснення страховиком страхової діяльності відповідно до виданої ліцензії протягом останніх 12 місяців.Анулювання ліцензії страхової компанії згідно з пунктом 1.8 Ліцензійних умов означає заборону на здійснення страхової діяльності після її анулювання.
75. Відтак нездійснення страховиком страхової діяльності протягом 12 місяців є підставою для позбавлення його лі