Постанова
Іменем України
17 червня 2022 року
м. Київ
справа № 754/7432/20
провадження № 61-20876св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року в складі судді Скрипки О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що з 01 грудня 1997 року вона працювала в АТ «Укрексімбанк» на різних посадах, із 01 квітня 2019 року наказом від 29 березня 2019 року № 101-к займала посаду головного економіста аналітичного відділу обслуговування індивідуальних клієнтів Центрального відділення АТ «Укрексімбанк».
Пропрацюючи в банку більше 20 років, неодноразово була відзначена за сумлінну працю керівництвом банку, про що свідчать записи у її трудовій книжці.
Наказом від 05 травня 2020 року № 211-к її було звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. З наказу вбачається, що банком було проведено службове розслідування на виконання розпорядження Голови Правління АТ «Укрексімбанк» від 24 лютого 2020 року № 24-р, за результатами якого було складено акт, яким нібито встановлено вину в її діях, що призвели до видачі з каси відділення коштів клієнтів особам, які не були власниками рахунків, і наведене призвело до втрати довір`я до неї з боку власника або уповноваженого ним органу.
Позивачка вважає вказаний наказ незаконним, оскільки до кола її обов`язків не віднесено обслуговування індивідуальних клієнтів відділення з питань надання послуг за платіжними картками. Тобто вона не відноситься до працівників, які безпосередньо обслуговують грошові цінності. За своїми посадовими обов`язками вона не приймає, не зберігає, не транспортує грошові, а основне - не отримує грошові кошти під звіт. Основними функціями головного економіста-аналітика є консультування та обслуговування індивідуальних клієнтів банку. Відтак, оскільки до її посадових обов`язків не входять функції безпосереднього обслуговування грошових цінностей, а тому відсутні підстави вважати, що вона є працівником, який безпосередньо зайнятий обслуговуванням грошових та товарних цінностей.
Внаслідок тривалого психологічного тиску з боку працівників банку у неї суттєво погіршився стан здоров`я, у зв`язку з чим із 04 по 09 травня 2020 року вона перебувала на лікарняному.
05 травня 2020 року шляхом маніпуляцій її викликали на роботу нібито для бесіди та вручили наказ про звільнення. Відтак, вона була звільнена під час тимчасової непрацездатності.
Враховуючи наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачка просила скасувати наказ АТ «Укрексімбанк» від 05 травня 2020 року № 211-К про її звільнення; поновити її на посаді головного економіста-аналітика відділу обслуговування індивідуальних клієнтів АТ «Укрексімбанк» у місті Києві, а також стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 93 448,74 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що видаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку з вчиненням нею винних дій, які дають підстави для втрати довіри до неї як працівника, що безпосередньо обслуговує грошові цінності (на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України), АТ «Укрексімбанк» діяло відповідно до вимог трудового законодавства.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року змінено в частині дати звільнення ОСОБА_1 з посади головного економіста-аналітика відділу обслуговування індивідуальних клієнтів Центрального відділення АТ «Укрексімбанк» у м. Києві за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України з 05 травня 2020 року на 13 травня 2020 року. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що наказ про припинення з ОСОБА_3 трудових відносин із 05 травня 2020 року було видано в період її тимчасової непрацездатності, що не може свідчити про законність наказу про звільнення.
Разом із тим, сам факт звільнення ОСОБА_1 під час лікарняного не є достатньою підставою для її поновлення на роботі, оскільки у такому випадку потрібно змінити дату звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
21 грудня 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 543/690/16-ц та від 03 квітня 2019 року у справі № 752/7994/17.
Зокрема заявниця посилається на те, що звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе лише до працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності. Особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, не відносяться до коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, а такі особи не можуть бути суб`єктами звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
Таким чином, висновок судів про віднесення позивачки до кола осіб, які можуть бути звільненні за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, є помилковим.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1 з 01 грудня 1997 року працювала в АТ «Укрексімбанк» на різних посадах, починаючи з 01 квітня 2019 року обіймала посаду головного економіста-аналітика відділу обслуговування індивідуальних клієнтів Центрального відділення АТ «Укрексімбанк» у м. Києві Операційного управління відповідно до наказу від 29 березня 2019 року № 101-к.
Наказом АТ «Укрексімбанк» від 05 травня 2020 року № 211-к позивачку звільнено з займаної посади на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку із втратою до неї довір`я.
Підставою для звільнення позивачки є акт за результатами службового розслідування від 15 квітня 2020 року, проведеного на виконання службового розпорядження Голови Правління АТ «Укрексімбанк» від 24 лютого 2020 року № 24-р, відповідно до якого ОСОБА_1 порушено пункти 2.2, 2.5, 2.7, 2.8, 2.11, 2.14, 2.15, 2.19, 2.23, 2.27, 2.28, 4.1.1, 4.1.5, 4.1.8 посадової інструкції.
Згідно із вказаним актом було встановлено і в подальшому відображено в наказі про звільнення, що ОСОБА_1 , здійснюючи функції відповідального виконавця, без підпису якого відповідно до нормативних документів банку неможлива видача коштів з каси відділення, підписувала первинні видаткові документи на видачу коштів із каси відділення без згоди і без присутності клієнтів та без обов`язкової процедури ідентифікації та уточнення інформації про клієнтів. Винні дії позивача, що полягають у передачі нею, як відповідальним виконавцем, інформації щодо електронного особистого таємного ключа головному економісту-аналітику Операційного управління ОСОБА_4 призвели до видачі з каси відділення готівкових коштів клієнтів особі, яка не була власником рахунку і не мала повноважень на їх отримання, що дало підстави до втрати довір`я до позивачки.
Наказ про припинення з ОСОБА_3 трудових відносин із 05 травня 2020 року було видано в період її тимчасової непрацездатності (з 04 по 12 травня 2020 року перебувала на лікарняному).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частою шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Згідно із статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до пункту 2 частини першої, третьої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.
У частині першій статті 43 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.