Постанова
Іменем України
17 червня 2022 року
м. Київ
справа № 336/795/21
провадження № 61-305св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач- Концерн «Військторгсервіс»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 11 червня 2021 року в складі судді Зарютіна П. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Концерну ««Військторгсервіс» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та нарахування середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 15 червня 2020 року він працював на посаді помічника начальника філії з постачань філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс». Наказом начальника філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України від 29 жовтня 2020 року № 296л його звільнено за прогул без поважних причин, за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.
Зазначений наказ про звільнення він вважає таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права, оскільки 19 та 20 вересня 2020 року він безпосередньо контактував зі своїм свекром ОСОБА_2 , який 24 вересня 2020 року здав аналізи на COVID-19, а 25 вересня 2020 року отримав позитивний результат тексту.
З метою недопущення розповсюдження захворювання, на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширення на території України коронавірусу COVID 19» (далі - Постанова КМУ від 11 березня 2020 року № 211), відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» він, як контактна з хворим особа, перебував на вимушеній самоізоляції.
При цьому ОСОБА_1 зазначав, що перебуваючи на самоізоляції, він продовжував виконувати свої посадові обов`язки в режимі реального часу з використанням сучасних засобів зв`язку та телекомунікаційних мереж. Крім того, звертався до керівництва філії з проханням надати йому відпустку з метою недопущення порушення режиму самоізоляції. Про ситуацію, що склалася, він повідомив керівництво філії «Південна» телефонними комунікаційними мережами та надав письмові пояснення. Незважаючи на його перебування на вимушеній самоізоляції, відповідачем безпідставно видано наказ про його звільнення із займаної посади.
Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просив скасувати наказ відповідача від 29 жовтня 2020 року № 296л про його звільнення з посади помічника начальника філії з постачань філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс», за прогул без поважних причин, учинений 30 вересня 2020 року; поновити його на посаді помічника начальника філії з постачань філії «Південна» Концерну «Віськторгсервіс» та зобов`язати філію «Південна» Концерну «Військторгсервіс» нарахувати і виплатити йому середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 05 листопада 2020 року по час поновлення на посаді.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 11 червня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 пропущено місячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України. Про своє звільнення позивач дізнався 27 листопада 2020 року, проте до суду звернувся 03 лютого 2021 року. Водночас будь-якого клопотання про поновлення пропущеного строку позивачем не наведено. Доводи ОСОБА_1 про те, що строк звернення до суду необхідно обчислювати з часу отримання трудової книжки, суд першої інстанції до уваги не взяв, оскільки зміст вказаної статті визначає строк обчислення з дня, коли вчинено більш ранню дію, зокрема коли позивач отримав копію наказу про звільнення - 27 листопада 2020 року. Вимоги про поновлення на роботі та стягнення заборгованості із заробітної плати є похідними від основних позовних вимог, а тому не підлягають задоволенню.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 11 червня 2021 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що враховуючи, що ОСОБА_1 заперечується факт отримання 27 листопада 2020 року копії наказу про його звільнення, рекомендованим повідомленням вказаний факт також не підтверджується, в листі відповідача від 24 листопада 2020 року про направлення на адресу позивача копії наказу про зміну дати звільнення від 23 листопада 2020 року № 309л останній не зазначений у додатках, висновок суду першої інстанції щодо початку обчислення місячного строку з 27 листопада 2020 року є помилковим та таким, що не підтверджується матеріали справи.
При цьому апеляційний суд зазначив, що відмовити в позові у зв`язку з пропуском без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог. У порушення наведеного суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, обмежився лише посиланням на пропуск позивачем встановленого статтею 233 КЗпП України строку, не дослідивши всіх інших обставин справи.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач самовільно, без погодження з роботодавцем, 30 вересня 2020 року не вийшов на роботу, тобто вчинив прогул, у зв`язку із чим його звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним.
Підстав для скасування наказу начальника філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» від 29 жовтня 2020 року № 296л про звільнення ОСОБА_1 , помічника начальника філії з постачань філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс», за прогул без поважних причин, учинений 30 вересня 2020 року, колегією суддів не встановлено.
Оскільки відсутні докази порушення прав ОСОБА_1 при звільненні на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та інших трудових прав, вимога про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час прогулу, які безпосередньо пов`язані із фактами порушення при звільненні, задоволенню не підлягають.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
29 грудня 2021 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, а 31 січня 2022 року з уточненою касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 11 червня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження судових рішень, зокрема зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано правовий висновок Верховного Суду щодо необхідності обов`язкового з`ясування судами дотримання власником або уповноваженим ним органом правил порядку застосування дисциплінарного стягнення, передбачених статтями 147-149 КЗпП України, викладений у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 664/2820/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 572/1644/17-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 755/12434/17, від 09 квітня 2020 року у справі № 569/11003/17 та від 02 грудня 2020 року у справі № 296/5094/17.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 60 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) щодо встановлення гнучкого режиму робочого часу для працівника на час поширення епідемії, пандемії»), щодо застосування вказаної законодавчої норми у правовідносинах, пов`язаних із накладенням на працівника дисциплінарного стягнення під час дії карантину, встановленого у зв`язку із поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, у випадку перебування працівника на самоізоляції.
Відзив на касаційну до Верховного Суду не надходив.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що з 15 червня 2020 року ОСОБА_1 працював у Філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» на посаді помічника начальника філії з постачань (а. с. 125).
Актом від 30 вересня 2020 року, складеного помічником начальника з кадрової роботи М. Нещадімовою та двома юрисконсультами В. Назаровець та А. Редько , зафіксовано факт відсутності помічника начальника філії з постачань ОСОБА_1 на своєму робочу місці за адресою: АДРЕСА_1 , протягом робочого дня - 30 вересня 2020 року (а. с. 62).
30 вересня 2020 року о 16:30 помічником начальника з кадрової роботи М. Нещадімовою та організатором діловодства О. Шевляковою складено акт про відмову працівника дати письмове пояснення, в якому зазначено, що в їх присутності в кабінеті начальника Філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» начальник Філії в телефонному режимі запропонував помічнику начальника філії з постачань ОСОБА_1 дати письмове пояснення причини відсутності на своєму робочому місці протягом робочого дня. ОСОБА_1 дати письмове пояснення відмовився (а. с. 61).
30 вересня 2020 року відповідач направив на адресу ОСОБА_1 лист вих. № 1011 з проханням надати письмові пояснення причин відсутності на своєму робочому місці протягом робочого дня 30 вересня 2020 року (а. с. 58-60).
Згідно із заявою від 30 вересня 2020 року ОСОБА_1 повідомив начальника філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» про те, що на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню коронавірусу та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуації від 10 березня 2020 року, на виконання Розпорядження Генерального директора від 17 березня 2020 року № 9 він перейшов на дистанційну роботу в режимі реального часу з використанням мережі інтернет. Зазначені обставини обумовлені наявністю чотирьох малолітніх дітей та постійним місцем проживання у місті Запоріжжя. У заяві також зазначено, що після закінчення коронавірусу COVID-19, він просить надати йому щорічну та додаткову відпустку (як учаснику бойових дій), а в подальшому звільнити за власним бажанням (а. с. 69).
У поясненнях від 07 жовтня 2020 року, які зареєстровані відповідачем 09 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 повідомив що його свекор захворів на COVID 19, у зв`язку з чим, він на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню хвороби перебуває на вимушеній самоізоляції. Станом на теперішній час перейшов на дистанційну роботу в режимі реального часу з використанням мережі інтернет. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що про вищевикладені обставини він повідомляв начальника філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» своєю заявою від 30 вересня 2020 року, яка направлялася адресатові того ж дня електронним та поштовим зв`язком (а. с. 68).
13 жовтня 2020 року відповідачем на адресу ОСОБА_1 був направлений лист з проханням направити їм копію лікарняного або довідку з лікувального закладу родича, хворого на COVID-19, після одужання якого він повинен вийти на робоче місце (а. с. 56).
15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 направлено відповідачу дві заяви, в яких він просив начальника філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» надати інформацію про результат розгляду поданих ним у вересні 2020 року заяв про надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій та про його переведення у режим дистанційної роботи у зв`язку з епідемією COVID-19 (а. с. 63, 64).
19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 у відповідь на лист начальника філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» від 13 жовтня 2020 року повідомив, що про результати аналізу на COVID-19 його тестя, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було повідомлено усно. Крім того, зазначена інформація становить лікарську таємницю (а. с. 65).
У відповідь на заяви ОСОБА_1 від 15 жовтня 2020 року філія «Південна» Концерну «Військторгсервіс» листом від 20 жовтня 2020 року повідомила, що в заяві від 30 вересня 2020 року ним не була названа дата початку відпустки, що унеможливлює видання наказу про відпустку. Також у заяві від 30 вересня 2020 року не було прохання на переведення на дистанційну роботу, а тільки особиста констатація ОСОБА_1 цього факту. З урахування зазначеного начальник філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» просив повідомити ОСОБА_1 про поважність причин відсутності його на робочому місці з 30 вересня 2020 року (а. с. 56).
27 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подано заяву, в якій вказано, що листом філії від 20 жовтня 2020 року його повідомлено про те, що в заяві від 30 вересня 2020 року не містилося прохання про переведення його на дистанційну роботу. Виходячи з цього, він просив відповідача перевести його в режим дистанційної роботи у зв`язку з епідемією COVID-19 відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова від 22 липня 2020 року № 641), починаючи з 30 вересня 2020 року (а. с. 66).
Крім того, у заяві від 27 жовтня 2020 року ОСОБА_1 просив надати йому додаткову відпустку як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів, починаючи з 01 листопада 2020 року (а. с. 67).
Наказом філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» від 29 жовтня 2020 року № 296л ОСОБА_1 звільнено з 29 жовтня 2020 року за прогул без поважних причин, учинений 30 вересня 2020 року (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
Листом від 29 жовтня 2020 року № 1112 філія «Південна» Концерну «Військторгсервіс» направила на адресу ОСОБА_1 копію наказу про його звільнення за прогул без поважних причин. У листі також зазначено про необхідність отримання трудової книжки за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 53).
Згідно з копією листка непрацездатності серії АДЧ № 698120 від 29 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 з 29 жовтня по 02 листопада перебував на лікарняному (а. с. 143).
Листом від 02 листопада 2020 року філія «Південна» Концерну «Військторгсервіс» повідомила ОСОБА_1 про неможливість видання 28 жовтня 2020 року наказу про його переведення у режим дистанційної роботи з 30 вересня 2020 року, а також видання наказу про надання йому відпустки з 01 листопада 2020 року у зв`язку з його хворобою по 02 листопада 2020 року (а. с. 137).
09 листопада 2020 року ОСОБА_1 направив на адресу відповідача заяву, в якій просив надати аргументовану відповідь, з якої причини його не було особисто ознайомлено із наказом про звільнення від 29 жовтня 2020 року № 296л, не враховано його заяви про переведення в режим дистанційної роботи та з якої причини йому не виплачено грошову компенсацію (а. с. 71).
Також 09 листопада 2020 року ОСОБА_1 надіслав відповідачу заяву з проханням надати йому додаткову відпустку як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів, починаючи з 10 листопада 2020 року, та повернути йому оригінал листка непрацездатності (а. с. 72).
18 листопада 2020 року ОСОБА_1 на адресу філії разом із оригіналом листка непрацездатності надіслав заяву про скасування наказу про його звільнення від 29 жовтня 2020 року № 296л, поновлення на роботі, починаючи з 29 жовтня 2020 року. В заяві ОСОБА_1 повідомив про те, що він був відсутній на робочому місці, починаючи з 29 жовтня 2020 року у зв`язку з поважними обставинами (за станом здоров`я), що підтверджується вищезазначеним листком непрацездатності (а. с. 142).
Листом від 23 листопада 2020 року філія «Південна» Концерну «Військторгсервіс» повідомила ОСОБА_1 про те, що у зв`язку з його відсутністю на робочому місці в день звільнення за прогул, наказ про звільнення від 29 жовтня 2020 року № 296л було надіслано на його адресу засобами поштового зв`язку. Щодо його не переведення на дистанційний режим роботи, то звернуто увагу, що такий перехід можливий лише за наявності відповідного наказу начальника філії, а не за власним бажанням працівника. Підстави для переведення на дистанційний режим ОСОБА_1 відсутні, оскільки ним на прохання керівництва філії не надано жодних документів на підтвердження його перебування на вимушеній самоізоляції. Також проінформовано про відсутність підстав для виплати йому грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, відсутності підстав для скасування наказу від 29 жовтня 2020 року № 296л та поновлення його на роботі (а. с. 40-41).
Листом від 23 листопада 2020 року філія «Південна» Концерну «Військторгсервіс» повідомила ОСОБА_1 про неможливість повернення йому оригіналу листка непрацездатності у зв`язку з його ненадходженням на адресу філії (а. с. 141).
23 листопада 2020 року начальником філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 в день звільнення 29 жовтня 2020 року видано наказ № 309л про зміну дати звільнення ОСОБА_1 , помічника філії з постачань філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» з 29 жовтня 2020 року на 05 листопада 2020 року за прогул без поважних причин, учинений 30 вересня 2020 року (а. с. 7).
24 листопада 2020 року відповідач направив на адресу ОСОБА_1 лист, в якому зазначив про зміну дати його звільнення. В листі також міститься інформація щодо направлення копії наказу від 23 листопада 2020 року № 309л (а. с. 45).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 22 і 24 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - Постанова Пленуму ВСУ № 9), у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.