Постанова
Іменем України
16 червня 2022 року
м. Київ
справа № 274/616/19
провадження № 61-13684св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Військова частина А3091,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 січня 2020 року у складі судді Вдовиченко Т. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що 30 вересня 2016 року він прийнятий на роботу у Військову частину В3231 за строковим трудовим договором, укладеним в усній формі, на період перебування старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_2 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 після закінчення цієї відпустки пішла у відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до чотирьох років.
03 січня 2019 року його звільнено наказом командира Військової частини А3091 від 03 січня 2019 року № 4 відповідно до частини восьмої статті 36 КЗпП України. Вважав звільнення незаконним, оскільки після закінчення трудового договору 02 січня 2018 року трудовий договір з ним не розривався, а трудові відносини фактично тривали ще один рік - до 03 січня 2019 року, тому дію його строкового трудового договору вважав продовженою на невизначений строк відповідно до статті 39-1 КЗпП України.
Зазначив, що 03 січня 2019 року старший солдат військової служби за контрактом ОСОБА_2 вийшла з відпустки, він також вийшов на роботу, був допущений до виконання службових обов`язків і фактично їх виконував. Проте протягом робочого дня 03 січня 2019 року його звільнено на підставі частини восьмої статті 36 КЗпП України. Зазначав, що частина восьма статті 36 КЗпП України передбачає припинення трудового договору за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання, проте контракт з військовою частиною він не укладав.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, в позові відмовлено.
Суди дійшли висновку, що порушення відповідачем трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 не відбулось, оскільки позивач при прийнятті на роботу мав усвідомлювати, що коли вийде на роботу основний працівник із соціальної відпустки, його буде звільнено за закінченням строку трудового договору, що відповідає трудовому законодавству. Звільнення ОСОБА_1 відбулося на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, а не як зазначено в наказі командира Військової частини А3091 від 03 січня 2019 року № 4 - пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, однак така помилка не дає суду підстав визнавати цей наказ недійсним та поновлювати ОСОБА_1 на посаді радіотелефоніста другого гаубичного самохідно - артилерійського дивізіону Військової частини А3091. Помилка щодо формулювання причин звільнення може бути усунена відповідачем самостійно або за позовом позивача про зміну підстав формулювання звільнення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 січня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, просить скасувати судові рішення та задовольнити його позов.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що після закінчення строку трудового договору 02 січня 2018 року трудові відносини фактично тривали ще один рік -до 03 січня 2019 року, тому дія його строкового трудового договору є продовженою на невизначений строк відповідно до статті 39-1 КЗпП України. Такий трудовий договір може бути розірваний за інших наявних підстав, але не відповідно до пункту 2 частини статті 36 КЗпП України. При прийнятті на роботу строковість трудового договору була обумовлена перебуванням ОСОБА_2 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до ІНФОРМАЦІЯ_1, із 03 січня 2018 року трудовий договір не обмежений строком. Фактично 03 січня 2019 року на одній посаді перебувало два працівники. Законність звільнення має довести саме відповідач. Роботодавець не може змінити підставу звільнення за власною ініціативою. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, провадження № 61-787св17, від 13 червня 2018 року у справі № 741/1128/17, провадження № 61-13588св18, та не застосовані судами. Наслідком визнання наказу про звільнення незаконним є поновлення працівника на роботі та обов`язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що звільнення позивача відбулося законно, без порушення законодавства. 03 січня 2019 року ОСОБА_2 приступила до виконання службових обов`язків, а ОСОБА_1 звільнено, що спростовує доводи касаційної скарги про одночасне перебування на одній посаді двох фізичних осіб.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 вересня 2016 року ОСОБА_1 на ім`я т. в. о. командира Військової частини В3231 власноручно написав заяву про прийняття його на роботу на посаду радіотелефоніста другого гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону на період перебування старшого солдата ОСОБА_2 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, до ІНФОРМАЦІЯ_1,в порядку переведення з Військової частини В2277.
Наказом командира Військової частини - польова пошта В3231 від 02 жовтня 2016 року № 252 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду радіотелефоніста другого гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону з 01 жовтня 2016 року на період перебування старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_2, старшого радіотелефоніста відділення управління командира батареї взводу управління командира п`ятої гаубичної самохідно-артилерійської батареї другого гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону, в неоплачуваній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, до ІНФОРМАЦІЯ_1, в порядку переведення з Військової частини - польова пошта В2277.
Наказом командира Військової частини А3091 від 02 січня 2018 року № 2 строк відпустки старшого солдата ОСОБА_2 для догляду за дитиною продовжено з 03 січня 2018 року до 02 січня 2019 року.
03 січня 2019 року старший солдат ОСОБА_2 подала рапорт командиру батареї про прибуття з відпустки для догляду за дитиною.
Наказом командира Військової частини А3091 від 03 січня 2019 року № 4 ОСОБА_1 звільнено з посади радіотелефоніста другого гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону з 03 січня 2019 року, відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, про що внесено відповідний запис до трудової книжки.
Наказом командира в/ч А3091 від 04 січня 2019 року № 6 військовослужбовця військової служби за контрактом старшого солдата ОСОБА_2 визначено вважати такою, що з 04 січня 2019 року прийняла справи та посаду радіотелефоніста відділення управління командира батареї взводу управління командира батареї п`ятої самохідної артилерійської батареї другого самохідного артилерійського дивізіону, ВОС-423641А, ШПК "СОЛДАТ", і приступила до виконання службових обов`язків за посадою.
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, провадження № 61-787св17, від 13 червня 2018 року у справі № 741/1128/17, провадження № 61-13588св18.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5- 1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.