Постанова
Іменем України
15 червня 2022 року
м. Київ
справа № 133/1804/20
провадження № 61-18827св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Козятинського районного нотаріального округу Вінницької області Кондратьєв Василь Юрійович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 рокуу складі колегії суддів:
Якименко М. М., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.
Позовна заява мотивована тим, що позивач з чоловіком у м. Донецьк відчужили все своє майно та купили в м. Козятині трикімнатну квартиру
АДРЕСА_1 , яку оформили на її чоловіка, та ще одну трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , в яку заселились та оформили документи на неї на позивача.
В квартиру АДРЕСА_3 з їх дозволу заселились племінниця ОСОБА_2 (на той час - ОСОБА_3 ) разом з чоловіком ОСОБА_4 та дітьми на умовах, що вони будуть їм допомагати по господарству, купувати та приносити продукти харчування, ліки, воду тощо, оскільки позивач та її чоловік мали 2 групу інвалідності, а тому у них були наявні труднощі в організації та підтриманні свого побуту.
Спочатку племінниця з чоловіком допомагали по господарству та між ними склались довірливі відносини, у зв`язку з чим чоловік позивача у 2009 році склав заповіт, яким придбану ними квартиру АДРЕСА_3 заповів в рівних частках її племінниці ОСОБА_2 та її чоловікові ОСОБА_4 .
Однак восени 2013 року шлюб між її племінницею ОСОБА_2 і ОСОБА_4 розірвано, а відповідач разом з дітьми перейшла проживати до своєї матері та фактично припинила спілкування з позивачем та її чоловіком, в той час як чоловік племінниці - ОСОБА_4 продовжував з ними спілкуватись та всіляко допомагав по господарству. Тому чоловік позивача - ОСОБА_5 в січні 2014 року скасував раніше складений ним заповіт і склав новий, яким придбану квартиру АДРЕСА_3 заповів лише ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті ОСОБА_4 ще пів року допомагав позивачу по господарству, а після оформлення своїх спадкових прав на квартиру припинив надавати будь-яку допомогу.
Вважаючи, що ОСОБА_4 скористався довірливим станом та ошукав їх, заволодівши квартирою, позивач в судовому порядку визнала квартиру об`єктом права спільної сумісної власності та права власності на 1/2 частку цієї квартири.
Позивач домовилась з відповідачем укласти договір, за яким ОСОБА_2 буде всіляко допомагати по господарству та надавати довічно матеріальну допомогу у розмірі 1 500 грн щомісячно, а 1/2 частки вказаної квартири щоб була переписана на неї, на що позивач погодилася, оскільки потребувала догляду, допомоги та додаткових коштів через хворобу.
Позивач надала відповідачу паспорт та довідку про ідентифікаційний номер. У приватного нотаріуса Кондратьєва В. Ю. вже були віддруковані примірники договору, які він дав їм читати, однак позивач не вчитувалася в текст запропонованого їй договору, лише повідомила нотаріуса, що бажає передати квартиру у власність племінниці, яка обіцяє допомагати їй по господарству та довічно надавати кошти на утримання, на що нотаріус відповів: "То домовляйтесь!". На цю фразу позивач не звернула увагу, оскільки відповідач в цей момент почала стверджувати, що вони про все домовились та запевняти її, що буде регулярно допомагати їй та довічно надавати кошти на утримання в розмірі 1 500 грн щомісячно.
Саме на довічне утримання зі сторони відповідача вона розраховувала і саме така домовленість існувала між сторонами на момент укладання договору Підтвердженням цієї обставини є те, що через день після його укладення,
01 грудня 2018 року, відповідач почала виплачувати позивачу щомісячно грошову допомогу в середньому по 1 000 грн та відповідач допомагала по господарству, потім припинила надавати таку допомогу та з 01 червня 2019 року почала виплачувати щомісячно грошову допомогу по оплаті послуг доглядальниці в сумі 500 грн. Вказує, що при підписанні договору вважала, що підписує договір довічного утримання, за яким передасть відповідачу у власність частину квартири, а вона забезпечуватиме довічно утримання та доглядом.
З 01 липня 2020 року відповідач відмовилась їй допомагати вказавши, що виконала свій обов`язок за укладеним договором. Тоді позивач прочитала його зміст і зрозуміла, що подарувала свою квартиру відповідачу, а не уклала договір довічного утримання. Тобто договір був укладений внаслідок її помилки щодо природи правочину.
Вважає, що цей договір дарування має бути визнаний недійсним з підстав, визначених статтею 229 ЦК України, з огляду на те, що вона не мала наміру відчужувати належну їй частину квартири безоплатно будь-кому, в тому числі відповідачу. При підписанні оспорюваного договору їй було майже 77 років, вона є одинокою, має інвалідність 2 групи, перенесла декілька операцій, часто хворіє, а тому її внутрішня воля була направлена на те, що нею буде укладено з відповідачем договір довічного утримання, за яким вона передасть їй у власність частину квартиру, а відповідач забезпечуватиме її утриманням та доглядом довічно.
ОСОБА_1 просила визнати недійсним договору дарування 1/2 частки квартири номер АДРЕСА_1 , укладеного 29 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 29 листопада 2018 року приватним нотаріусом Козятинського районного натаріального округу Кондратьєвим В. Ю. та зареєстрованим в реєстрі за № 1012.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 29 липня 2021 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 серпня 2021 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду.
Додатковим рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 серпня 2021 року вирішено питання про судові витрати на сплату судового збору та щодо витрат позивача на правничу допомогу.
Суд першої інстанції виходив із того, що підставою для визнання недійсним правочину, який укладається під впливом помилки, є саме помилка в природі правочину, а не помилка в розрахунку одержання користі від правочину.
Як встановлено судом, оспорюваний договір дарування не встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру. Посилання позивача на розписки, відповідно до яких нею отримано кошти від відповідача, є необґрунтованими, оскільки вони були підписані сторонами після укладення оскарженого договору. Зокрема, кошти для оплати доглядальниці відповідач закінчила сплачувати
01 червня 2020 року (т. 1, а. с. 42), а у розписці, перша виплата в якій датована 01 грудня 2018 року, міститься умова про те, що вона діє до моменту погашення суми 25 000 грн. з виплатою щомісячно від 500 грн. (т. 1, а. с. 41), що спростовує доводи позивача про підтвердження відповідними документами обставин наявності обов`язку довічного утримання, умови якого не можуть обмежуватися конкретним періодом та сумою погашення. Оскільки для визнання договору недійсним позивач послалася на обставини, які виникли після його укладення та не існували на момент його вчинення, то зазначене не є підставою для визнання такого договору недійсним.
Посилаючись на необхідність сторонньої допомоги у догляді в силу свого віку та стану здоров`я, позивачем не вказано в який конкретно спосіб вона домовилася з відповідачем на момент укладання оспорюваного договору про здійснення догляду за нею, вважаючи вчинений правочин договором довічного утримання. У той же час, суд враховує, що після укладення договору дарування частки квартири відповідач прийняла її в дар, а позивач має окреме власне житло за іншою адресою, отримує пенсію.
У договорі дарування від 29 листопада 2018 року дарувальник ствердила, що дарування здійснено нею без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального. Сторонами договору підтверджено, що договір не носить характеру удаваного правочину, розуміють природу цього договору, свої права та обов`язки за цим договором, договір укладається ними у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску. Договір сторонами прочитано особисто, зміст документа їм зрозумілий і відповідає їх волі. При його укладанні сторони попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин, зокрема з вимогами щодо його недійсності. Зміст статей 717-722, 727, 728 ЦК України сторонам нотаріусом роз`яснено.
Отже, позивач розуміла природу оспорюваного правочину, права та обов`язки сторін за договором дарування та наслідки вчинення цього правочину. Зазначені обставини в судовому засіданні жодним чином не спростовано.
Суд приймає до уваги, що у позивача наявні онкологічні захворювання та інші супутні хвороби, до того ж вона є особою з інвалідністю другої групи, на час підписання договору їй було 76 років. Однак сама по собі наявність відповідних обставин без встановлення неправильного сприйняття особою фактичних обставин правочину на підставі належних і допустимих доказів, позбавляє суд можливості дійти висновку про те, що вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, внаслідок чого договір дарування має ознаки недійсності. Доказів того, що в день вчинення правочину чи напередодні його укладення, позивач перебувала під впливом лікарських засобів, які б зумовили неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину та вплинули на її волевиявлення, не надано, на момент укладення договору позивач мала повну цивільну дієздатність.
Тому укладаючи договір дарування частки квартири ОСОБА_1 не могла не розуміти, що йдеться саме про договір дарування. Доводи про те, що вона мала намір укласти договір довічного утримання, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 29 липня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Визнано недійсним договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 29 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 29 листопада 2018 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Кондратьєвим В. Ю. та зареєстрованим в реєстрі за № 1012.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 2 102,00 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
Апеляційний суд виходив із того, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в квартирі після укладення договору дарування. Лише у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими. Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.03.2016 в справі №6-93цс16 та від 13.05.2021 у справі
№ 126/2609/19.
Відповідно до розписок, які власноручно підписані ОСОБА_2 , відповідач виплачувала щомісячно матеріальну допомогу позивачу та виплачувала щомісячно грошову допомогу для оплати послуг доглядальниці. Тобто відповідач фактично здійснювала дії щодо виконання домовленості щодо довічного утримання ОСОБА_1 . Відповідач не заперечує той факт, що вона щомісячно здійснювала виплати позивачу. Заперечуючи дану обставину відповідач вказувала, що дана сума виплачувалась нею в якості компенсації витрат позивача за правничу допомогу в іншій цивільній справі. Апеляційний суд відноситься до таких заперечень критично, адже відповідачем дана обставинна не була доведена в суді першої інстанції та спростована. Зазначене вказує на те, що укладаючи договір дарування, позивач не мала наміру безоплатно відчужувати належну їй частку квартири, тобто позивач помилялася щодо природи укладеного договору.
На вказані обставини суд першої інстанції не звернув увагу, а тому дійшов помилкового висновку, що вказані виплати не доводять обставини, на які посилається позивач у своєму позові. Суд вважає, що саме дії по наданню матеріальної допомоги позивачу після укладення договору дарування, свідчать про виконання відповідачем обов`язку матеріального утримання
ОСОБА_1 .
Апеляційним судом встановлено, що позивач хворіє, одинока та є особою похилого віку, оскільки на момент укладання договору їй було майже 77 років, а отже, у зв`язку із віком вона потребує догляду й сторонньої допомоги, а тому погодилася на передачу частки квартири у власність відповідачу лише за умови піклування про неї, забезпечення її допомогою.
Позивач, укладаючи оспорюваний правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов`язків сторін за цим договором, а попередні домовленості із відповідачем про надання позивачу матеріальної допомоги вказували на те, що позивач мала намір укласти саме договір довічного утримання. Відтак позивач, укладаючи договір дарування, вважала, що при укладенні договору було узгоджено надання їй догляду та матеріальної допомоги, як особі похилого віку, що свідчить про неправильне сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.
За таких обставин вимоги позивача є обґрунтованими. В свою чергу, позивач надала суду першої інстанції належні та допустимі докази на підтвердження заявлених нею вимог, у тому числі показами свідка ОСОБА_4 - колишнього чоловіка відповідача, який підтвердив необхідність сторонньої допомоги позивачу і на цей час.
Приймаючи до уваги викладене та виходячи із норм статей 203, 717 ЦК України, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позову. Оскільки договір, укладений між сторонами, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Аргументи учасників справи
У листопада 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки свідченням свідків та самим розпискам. На момент укладення договору дарування домовленостей між сторонами про надання матеріальної допомоги не існувало, про це вказувала і позивач, і свідок ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому факту, що 1/2 частки спірної квартири належить не позивачу, а колишній чоловік відповідача успадкував право власності на 1/2 частку цієї квартири після смерті
ОСОБА_5 - чоловіка позивача, і як на момент укладення договору дарування 1/2 частки квартири їй, так і на момент винесення рішення судом першої та апеляційної інстанції, позивач не використовувала спірну квартиру ні як житло, ні як об`єкт, який міг би принести їй додаткові доходи (оренда тощо...), відповідно розглядати як благо і можливість там проживати зі сторони відповідача є недоречним та суперечить моральним засадам суспільства.
Апеляційним судом безпідставно не взято до уваги покази свідка
ОСОБА_6 , який розповів, що відповідач не мала наміру надавати матеріальну допомогу позивачу, оскільки працює вчителем, отримує невелику заробітну плату, має на утриманні неповнолітню дочку та непрацездатну матір. Водночас позивач є матеріально забезпеченою та допомоги не потребувала, також є особою, добре юридично обізнаною, тому розуміє різницю між договором дарування та довічного утримання.
Апеляційний суд критично сприйняв покази свідка ОСОБА_7 , який розповів, що він надавав консультацію та роз`яснював позивачу підстави укладення договорів дарування і довічного утримання. Суд апеляційної інстанції не врахував наявність у позивача на праві приватної власності іншого нерухомого майна, де вона проживала і проживає, за адресою: АДРЕСА_4 , що вона ніколи не проживала у спірній квартирі. А тому суд не взяв до уваги висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від
27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину.
Отже оспорюваний договір дарування укладений з дотриманням вимог статті 203 ЦК України: дарувальник мала повний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення її та відповідача було вільним і відповідало внутрішній волі; правочин вчинений у формі, встановленій законом (письмова та нотаріально посвідчена) та спрямований на настання правових наслідків; реєстрації права власності за відповідачем, як обдаровуванню, на частку квартири, а також дотримано вимоги статті 717 ЦК України.
За правничу допомогу у зв`язку зі складенням касаційної скарги нею сплачено адвокату 3 000 грн, а всього нею понесені судові витрати на суму 16 000 грн.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі;у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови апеляційного суду відмовлено.
В ухвалі Верховного Суду від 03 грудня 2021 року вказано, що: наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19), у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14 (провадження №61-277918), від 06 жовтня 2021 року у справі