Постанова
Іменем України
15 червня 2022 року
м. Київ
справа № 638/3867/18
провадження № 61-1948св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,
треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Трощій Ірина Вячеславівна, обслуговуючий кооператив «Житлово - будівельний кооператив «Ковчег»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 січня 2020 року у складі судді Аркатової К. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня
2021 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлака І. В.,
Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним і скасування його державної реєстрації.
Позовна заява обґрунтована тим, що вона є власником квартири
АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок не є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Харкова та на балансі Комунального підприємства «Жилкомсервіс» (далі - КП «Жилкомсервіс») не обліковується. Питання правомірності використання та набуття у власність спільного майна в багатоквартирному будинку іншою особою може бути оскаржено будь-яким співвласником багатоквартирного будинку.
Зазначає, що рішенням Господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року у справі № 40/356-07 задоволено позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 . Визнано право власності ФОП ОСОБА_3 на нежитлові приміщення підвалу в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення підвалу: № 1 - № 29, загальною площею 814,8 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , та на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення технічного поверху: № 23, № 24, № 29 - № 43), загальною площею 265,8 кв. м за вказаною адресою.
28 серпня 2007 року ФОП ОСОБА_3 продала вказані нежитлові приміщення технічного поверху ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Трощій І. В.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05 грудня
2017 року у справі № 40/356-07 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ФОП ОСОБА_3 про визнання права власності на вказані нежитлові приміщення.
Cпірні приміщення технічного поверху є складовими частинами житлового будинку та за функціональним призначенням є допоміжними приміщеннями, через технічний поверх прокладені мережі телекомунікацій. Перебування вказаних приміщень у власності ОСОБА_2 перешкоджає співвласникам житлового будинку належним чином володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Перебування допоміжних приміщень будинку у власності інших осіб значною мірою ускладнює процес здійснення управління та обслуговування будинком. Належність ОСОБА_2 права власності на нежитлові приміщення технічного поверху є порушенням прав власності осіб, які є власниками квартир та співвласниками нежитлових приміщень загального користування в будинку.
З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила:
визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень технічного поверху № 23, № 24, № 29 - 43, площею 265,8 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 28 серпня 2007 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений ПН ХМНО Трощій І. В. та скасувати його державну реєстрацію;
стягнути з ОСОБА_2 на її користь понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд виходив із того, що законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості. Сторонами у справі не наведено відомостей та не надано доказів про те, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним.
ОСОБА_1 не надано доказів, які б свідчили про порушення її прав, як співвласника нерухомого майна та про недійсність правочину.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2021 року (з урахуванням ухвали Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2022 року про виправлення описки) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 січня
2020 року змінено. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з мотивів, викладених в редакції цієї постанови.
Суд виходив із того, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Саме такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, провадження № 14-363цс19.
Переглядаючи рішення Господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року у справі № 40/356-07, Харківським апеляційним господарським судом було встановлено, що нежитлові приміщення підвалу в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення підвалу: № 1 - № 29, загальною площею 814,8 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , та на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення технічного поверху: № 23, № 24, № 29 - № 43), загальною площею 265,8 кв. м за вказаною адресою, право власності на які було визнано за ФОП ОСОБА_3 , є допоміжними приміщеннями житлового будинку та за функціональним призначенням відносяться до приміщень для обслуговування житлового будинку.
За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від
05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18) та Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень укладений 28 серпня 2007 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , право власності на які визнано за ФОП ОСОБА_3 на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року, скасованого постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2017 року. За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позову з огляду на те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є ефективним. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову внаслідок необґрунтованості, а тому судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині. Проте суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила судові рішення за її вимогою про визнання договору купівлі-продажу недійсним скасувати і ухвалити нове рішення, яким її позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним задовольнити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не розібрався з предметом позову, не надав оцінку постанові Харківського апеляційного господарського суду у справі № 40/356-07 від 05 грудня 2017 року.
Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення) та знаходяться у спільній сумісній власності мешканців будинку. В житловому будинку за адресою:
АДРЕСА_2 , технічний поверх та приміщення підвалу є допоміжними приміщеннями житлового будинку і вони належать на праві власності усім співвласникам житлових та нежитлових приміщень у цьому будинку. Належність ОСОБА_2 права власності на нежитлові приміщення технічного поверху, які належать власникам квартир на праві спільної сумісної власності з січня 2007 року, свідчать про порушення прав власності осіб, котрі є власниками квартир та співвласниками нежитлових приміщень загального користування в будинку. А тому судами помилково не застосовано позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 листопада 2020 року у справі
№ 521/6366/14-ц, що власники квартир або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
Згідно позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 907/544/14, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є ефективним. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на положення статей 387 і 388 ЦК України. Але суд апеляційної інстанції проігнорував і постанову Верховного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19. У вказаній постанові суд вказує, що особливістю статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону, і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення як на окремий об`єкт цивільних прав.
Судом не враховано і постанову Верховного Суду від 08 квітня 2020 року по справі № 15/1096/18, в якій зазначено: «З огляду на те, що позивач не може реалізувати своє право власності на спірне майно у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою - відповідачем, то права та інтереси позивача підлягають захисту у спосіб, що визначено останнім, а саме шляхом визнання недійсними свідоцтва про право власності. При цьому порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту відповідно до статті 16 ЦК України, за частиною третьою якої суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом».
Зміст касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від
24 червня 2015 року у справі № 907/544/14, у постановах Верховного Суду від
18 листопада 2020 року у справі № 521/6366/14-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18).
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власницею квартири
АДРЕСА_1 .
Житловий будинок АДРЕСА_2 за указаною адресою не перебуває на балансі Харківської міської ради, не є об`єктом комунальної власності, на балансі КП «Жилкомсервіс» не обліковується.
На час ухвалення рішення судами вказаний житловий будинок знаходиться на балансі ОК «ЖБК «Ковчег».
Рішенням Господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року у справі № 40/356-07 задоволено позов ФОП ОСОБА_3 . Визнано право власності ФОП ОСОБА_3 на нежитлові приміщення підвалу в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення підвалу: № 1 - № 29, загальною площею 814,8 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення технічного поверху: № 23, № 24, № 29 - № 43), загальною площею 265,8 кв. м за вказаною адресою. Зобов`язано Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «ХМБТІ») здійснити державну реєстрацію права власності на вказані нежитлові приміщення за ФОП
ОСОБА_3
28 серпня 2007 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений ПН ХМНО Трощій І. В. за реєстровим № 1758.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору предметом продажу є нежитлові приміщення технічного поверху № 23, № 24, № 29 - № 43, площею - 265,8 кв. м у будинку літ. «А-9-10», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05 грудня
2017 року у справі № 40/356-07 апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 12 липня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ФОП ОСОБА_3 відмовлено.
Харківським апеляційним господарським судом встановлено, що нежитлові приміщення підвалу в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення підвалу: № 1 - № 29, загальною площею 814,8 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , та на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення технічного поверху: № 23, № 24, № 29 - № 43), загальною площею 265,8 кв. м, за вказаною адресою, право власності на які було визнано за ФОП ОСОБА_3 , є допоміжними приміщеннями житлового будинку та за функціональним призначенням відносяться до приміщень для обслуговування житлового будинку.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.