Постанова
Іменем України
15 червня 2022 року
м. Київ
справа № 333/5483/20
провадження № 61-13959св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2021 року, ухвалене у складі судді Ярошенко А. Г., та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовну заяву мотивувало тим, що 26 вересня 2018 року між ним та ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н, за умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач умови кредитного договору належним чином не виконувала, станом на 14 вересня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі
47 727,20 грн із яких: 37 092,99 грн - заборгованість за тілом кредиту; 37 092,99 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 10 634,21 - заборгованість за простроченими процентами.
Ураховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути із
ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, що утворилася станом на 14 вересня 2020 року, у розмірі 47 727,20 грн та судові витрати.
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до АТ КБ «ПриватБанк», у якому просила визнати кредитний договір недійсним.
Позовну заяву мотивувала тим, що анкету-заяву на отримання кредиту вона не підписувала, з умовами та правилами надання кредиту не ознайомлювалась, з нею не погоджувались умови кредитування жодним чином. Згідно зі статтями 203, 215 ЦК України позивач вважала, що кредитний договір від 26 вересня 2018 року б/н є недійсним, оскільки правочин вчинений не в письмовій формі, тобто під час вчинення цього правочину не додержані вимоги діючого законодавства.
ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним кредитний договір б/н, укладений між нею та АТ КБ «ПриватБанк» 26 вересня 2018 року.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2021 року позов ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним прийнято до спільного розгляду з позовом АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення кредитної заборгованості.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2021 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором б/н, укладеним 26 вересня 2018 року, у розмірі 37 092, 99 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 633, 46 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2021 року залишено без змін.
Частково задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що анкета-заява позичальника від 26 вересня 2018 року не містить відомостей стосовно визначеної процентної ставки, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме Витяг з Тарифів та Витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку розуміла відповідач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), а саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наданий банком паспорт споживчого кредиту також не може бути прийнятий як належний та допустимий доказ у справі, у зв`язку з тим, що зі змісту цього паспорту вбачається, що інформація, зазначена у ньому, зберігає чинність та є актуальною лише в період з 26 вересня 2018 року до 11 жовтня 2018 року, однак позивач просить стягнути заборгованість станом на 14 вересня 2020 року, тобто період дії умов паспорту є значно меншим періодом, ніж той, за який банк здійснює розрахунок заборгованості.
За таких обставин суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що в цьому випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вказав, що відповідач не довела належними та допустимими доказами обставин, на які вона посилається у зустрічній позовній заяві. При цьому суд врахував, що відповідач та її представник не наполягали на призначенні почеркознавчої експертизи.
Рішення суду першої інстанції у частині вирішення зустрічної позовної заяви в апеляційному порядку не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічної позовної заяви відповідач не оскаржила, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині в касаційному порядку не переглядаються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
30 серпня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі, яка є малозначною, на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, витребувано її матеріали із Комунарського районного суду м. Запоріжжя та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
26 травня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку зібраним доказам, зокрема підписаному відповідачем паспорту споживчого кредиту, у якому споживача повідомлено про основні умови кредитування з використанням кредитної картки, зокрема тип кредиту; суму ліміту; строк договору та строк кредитування; спосіб та строк надання кредиту; процентна ставка в межах та поза межами пільгового періоду; тип процентної ставки; платежі за додаткові та сукупні послуги кредитодавця; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача; та інше. Заявник стверджує, що відповідач була належним чином повідомлена про умови кредитування, у тому числі щодо сплати процентів та штрафів.
Заявник наголошує, що процентна ставка була погоджена позичальником під час укладення кредитного договору, про що зазначено у паспорті споживчого кредитування, який підписаний позивачем особисто.
Заявник стверджує, що оскільки відповідач у анкеті-заяві власноручно висловила згоду про оформлення договору, відкриття рахунку та особистим підписом засвідчила, що ознайомилася та згодна з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою та Тарифами банку, то сторонами при укладенні кредитного договору досягнуто всіх істотних умов, на що суди попередніх інстанцій не звернули уваги та безпідставно вважали, що процентна ставка не узгоджена сторонами під час укладення договору.
Вказує, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), оскільки у справі, яка є предметом касаційного перегляду, наявні докази погодження умов кредитування.
Стверджує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20 (провадження № 61-13569св20).
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 вересня 2018 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір б/н, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послугу ПриватБанку ОСОБА_1 підтвердила, що підписана нею заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послугу ПриватБанку, Тарифами складає між нею і банком договір про надання банківських послуг. Із заяви, підписаної відповідачем, вбачається, що вона ознайомилася та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку. Процентна ставка в анкеті-заяві не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором кредиту
від 26 вересня 2018 року б/н встановлено, що станом на 14 вересня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 становить 47 727,20 грн, із яких: 37 092,99 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 10 634,21 грн - заборгованість за простроченими процентами.
До позовної заяви долучено роздруківку з інформацією про деякі умови кредитування, які суд розцінив як паспорт споживчого кредиту до Умов та Правил надання банківських послуг, у якому визначено, зокрема, процентна ставка у межах пільгового періоду процентів річних, процентна ставка за межами пільгового періоду процентів річних, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту, розмір пені, штрафів. Паспорт споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк»не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.