Постанова
Іменем України
14 червня 2022 року
м. Київ
справа № 330/1170/19-ц
провадження № 61-16360св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне агентство водних ресурсів України,
треті особи: Якимівська районна державна адміністрація, правонаступником якої є Мелітопольська державна адміністрація Запорізької області, Якимівська районна рада Запорізької області, правонаступником якої є Мелітопольська міська рада Запорізької області, Якимівське міжрайонне управління водного господарства,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства водних ресурсів України, треті особи: Якимівська районна державна адміністрація, правонаступником якої є Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, Якимівська районна рада Запорізької області, правонаступником якої є Мелітопольська міська рада Запорізької області, Якимівське міжрайонне управління водного господарства, про визнання недійсним контракту, визнання трудового договору таким, що укладений безстроково, визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що наказом Запорізького обласного виробничого управління меліорації і водного господарства, за згодою Державного комітету України по водному господарству, правонаступником якого Державне агентство водних ресурсів України, від 01 червня 2005 року № 12, його було затверджено на посаді начальника Якимівського управління зрошувальних систем з 01 червня 2005 року безстроково (у подальшому - за наказом від 31 жовтня 2005 року № 173 у зв`язку із перейменуванням Якимівського управління зрошувальних систем - начальника Якимівського міжрайонного управління водного господарства).
ОСОБА_1 зазначав, що за наказом № 119-ос Держкомітету України по водному господарству, правонаступником якого є Державне агентство водних ресурсів України від 12 травня 2009 року, відповідачем укладено з ним контракт № 103 терміном на 5 років, зокрема до 08 травня 2014 року.
Відповідно до пункту 5.6 цього контракту за два місяці до закінчення строку дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на інший строк.
08 травня 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1, якою строк дії контракту було продовжено з 09 травня 2014 року до 06 травня 2016 року, про що також відповідачем було видано відповідний наказ від 08 травня 2014 року № 121-ос.
22 квітня 2016 року між сторонами укладено додаткову угоду № 2, відповідно до якої строк дії контракту продовжено з 07 травня 2016 року до 06 травня 2019 року, що також було відображено у відповідному наказі виконуючого обов`язки голови Державного агентства водних ресурсів України від 22 квітня 2016 року № 74-ос.
Позивач вказував, що 06 травня 2019 року наказом голови Державного агентства водних ресурсів України від 06 травня 2019 року № 120-ос його було звільнено з посади начальника Якимівського міжрайонного управління водного господарства у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
ОСОБА_1 вважав, що укладений з ним 12 травня 2009 року контракт № 103 є недійсним з дня його укладення, трудовий договір між ним та відповідачем є безстроковим, а його звільнення з посади є незаконним.
На думку ОСОБА_1 , його заяву про укладення з ним контракту не можна вважати його вільним волевиявленням, оскільки вона була подана ним під тиском, під погрозою звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Проте, оскільки Якимівське міжнародне управління водного господарства є державною організацією, а не підприємством, тому укладення контракту у цьому випадку з керівником не було обов`язковою умовою, а згідно рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі № 1781/97, умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними.
Разом із цим, позивач зазначав, що з 02 травня 2019 року по 15 травня 2019 року він перебував на стаціонарному лікуванні, тому, на його думку, звільнення у період тимчасової непрацездатності (06 травня 2019 року) відбулося з порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України.
Вважав, що оскільки його звільнення є незаконним, на його користь підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу - з 07 травня 2019 року по день фактичного поновлення його на займаній посаді.
Позивач зазначав, що внаслідок незаконного звільнення відповідачем йому заподіяно моральну шкоду, оскільки змінився уклад життя позивача та його родини, суттєво зменшився рівень достатку, принижено честь та професійну гідність позивача, через тривалі переживання з приводу незаконного звільнення погіршився і стан здоров`я позивача.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:
визнати недійсним з дня укладення контракт від 12 травня 2009 року № 103, укладений між ним та Держкомітетом України по водному господарству, правонаступником якого є Державне агентство водних ресурсів України;
визнати недійсною з дня укладення додаткову угоду від 08 травня 2014 року № 1 до контракту від 12 травня 2009 року № 103;
визнати недійсною з дня укладення додаткову угоду від 22 квітня 2016 року № 2 до контракту від 12 травня 2009 року № 103;
визнати трудовий договір між ним та Державним агентством водних ресурсів України укладеним безстроково;
скасувати наказ Голови Державного агентства водних ресурсів України від 06 травня 2019 року № 120-ос про звільнення його з посади начальника Якимівського міжрайонного управління водного господарства;
поновити його на посаді начальника Якимівського міжрайонного управління водного господарства;
стягнути з Державного агентства водних ресурсів України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судового рішення, а також моральну шкоду у сумі 100 000,00 грн;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 19 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано наказ голови Державного агентства водних ресурсів України від 06 травня 2019 року № 120-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Якимівського міжрайонного управління водного господарства.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Якимівського міжрайонного управління водного господарства з 15 листопада 2019 року.
Стягнуто з Державного агентства водних ресурсів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток час вимушеного прогулу в розмірі 212 304,72 грн.
Стягнуто з Державного агентства водних ресурсів України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 9 230,71 грн піддано негайному виконанню.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсними контракту та додаткових угод до нього, оскільки за наданими сторонами доказами укладення контракту та додаткових угод до нього відбулося за волевиявленням сторін, що відповідає вимогам діючого трудового законодавства.
Разом із цим, вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що між сторонами в силу частини другої статті 39-1 КЗпП України тривалі трудові відносини набули безстрокового характеру, оскільки дія контракту неодноразово продовжувались.
На думку суду першої інстанції, звільнення позивача з роботи відбулось з порушенням норм трудового законодавства України, зокрема: звільнення позивача не узгоджено з головою районної державної адміністрації (порушення вимог статті 36 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»), звільнено у період тимчасової непрацездатності (порушено частину третю статті 40 КЗпП України), фактично неправильне формулювання підстави звільнення, що є підставою для скасування спірного наказу, поновлення ОСОБА_1 на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України та стягнення моральної шкоди.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 серпня 2021 року апеляційну скаргу Державного агентства водних ресурсів України задоволено. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 19 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Якимівського міжрайонного управління господарства відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, з 06 травня 2019 року на 16 травня 2019 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами в силу частини другої статті 39-1 КЗпП України тривалі трудові відносини набули безстрокового характеру, оскільки дія контракту неодноразово продовжувалась, зроблені з порушенням норм матеріального права.
На думку суду апеляційної інстанції, оскільки укладення контракту на певний строк, з урахуванням частини третьої статті 21 КЗпП України, регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні контракту чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України, тому роботодавець, звільнивши позивача у зв`язку із закінченням строку дії контракту, діяв у межах та у відповідності до норм чинного трудового законодавства та умов укладеного між сторонами строкового трудового договору.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції вважав, що відсутні правові підстави для поновлення позивача на роботі, визнання трудового контракту таким, що укладений на невизначений строк, існували підстави для звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, отже право позивача на працю не було порушено відповідачем.
При цьому, встановивши, що позивача звільнено під час перебування на лікарняному, суд апеляційної інстанції вважав необхідним змінити дату звільнення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.