ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2022 року
м. Київ
справа № 482/1253/16-а
адміністративне провадження № К/9901/37588/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року (головуючий суддя Зуєва Л.Є., судді: Шевчук О.А., Федусик А.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Новопетрівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Новопетрівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області (далі - Рада, відповідач), в якому просив суд визнати незаконним та скасувати пункт 2.7 «б» Додатку №1, що є невід`ємною частиною рішення XXXIX сесії шостого скликання Новопетрівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області від 29 січня 2015 року за №01 «Про місцеві податки і збори» щодо визначення ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що є у власності громадян та фізичних осіб-підприємців, у розмірі 1 відсотку.
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що спірним рішенням Ради в частині встановлення ставок податку на об`єкти нежитлової нерухомості порушено його права як власника такої нерухомості, адже його ухвалено з порушенням процедури прийняття та оприлюднення, визначеної Податковим кодексом України (далі - ПК України); до того ж, оспорюване рішення відповідача в подальшому стало підставою для нарахування позивачеві податковим органом грошового зобов`язання з відповідного податку; разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71) рекомендовано, а не зобов`язано органи місцевого самоврядування прийняти рішення щодо встановлення у 2015 році місцевого податку на майно.
Постановою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 25 жовтня 2016 року позов задоволено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на положення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 та підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, вказав, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, а відповідне рішення органу місцевого самоврядування повинно бути оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлюваних податків і зборів; крім того, суд погодився з доводами позивача про те, що пунктом 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №71 було рекомендовано, а не зобов`язано органи місцевого самоврядування прийняти рішення щодо встановлення у 2015 році місцевого податку на майно; при цьому Законом №71 будь-яких змін до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України не вносилось.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року постанову Новоодеського районного суду Миколаївської області від 25 жовтня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд зауважив, що ані ПК України, ані інші закони не містять обмежень повноважень місцевих рад на прийняття відповідних рішень про введення податку чи зміну його ставки протягом будь-якого періоду, в той час як підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, допускаючи прийняття вказаних рішень у будь-який період, визначає порядок їх застосування у часі, тобто недотримання як цієї норми, так і підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України може виражатись саме у порушенні порядку застосування прийнятого місцевою радою рішення про введення податку чи зміну його ставки; спірним рішенням Ради на території с.Новопетрівське було встановлено, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджено Положення про нього та визначено відповідні ставки, в той же час це рішення не містить будь-яких норм щодо порядку його застосування.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду попередньої інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також неврахування й незастосування до спірних правовідносин приписів підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач в запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду попередньої інстанції, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України визначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі - будинку побуту, що розташована в АДРЕСА_1 .
Пунктом 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №71, який набрав чинності 01 січня 2015 року, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів; установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
У зв`язку із прийняттям Закону №71 Новопетрівська сільська рада Новоодеського району Миколаївської області 29 січня 2015 року на XXXIX сесії шостого скликання прийняла рішення №01 «Про місцеві податки і збори», у пункті 2.7 «б» Додатку №1 («Положення про податок на майно») до якого визначила ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що є у власності громадян та фізичних осіб-підприємців, у розмірі 1 відсотку.
При цьому, в пункті 7 рішення Ради зазначено, що термін його дії складає один рік, до 01 січня 2016 року.
Не погодившись із прийнятим Радою рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у даній справі, в якому, як вже зазначалось, просив визнати незаконним та скасувати пункт 2.7 «б» Додатку №1, що є невід`ємною частиною рішення XXXIX сесії шостого скликання Новопетрівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області від 29 січня 2015 року за №01 «Про місцеві податки і збори», щодо визначення ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що є у власності громадян та фізичних осіб-підприємців, у розмірі 1 відсотку.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, в силу статті 1 ПК України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до статті 8 ПК України (в редакції, чинній з 01 січня 2015 року) в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
При цьому, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.