Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду К. М. Пількова
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 9901/459/21 (провадження № 11-480заі21)
Велика Палата Верховного Суду постановою від 12 травня 2022 року скасувала ухвалу Касаційного адміністративного суду від 15.11.2021 про відмову у відкритті провадження у справі за позовом народного депутата України ОСОБА_1 до Верховної Ради України про скасування рішення про позбавлення позивачки права брати участь у п`яти пленарних засіданнях парламенту.
Велика Палата не погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спірні правовідносини.
Велика Палата виходила з того, що предметом спору у цій справі є оскарження рішення відповідача про позбавлення позивачки як народного депутата права брати участь у п`яти пленарних засіданнях парламенту (п. 23 постанови). За висновком Великої Палати, у правовідносинах щодо позбавлення такого права парламент не здійснює законодавчої діяльності. Оскаржене рішення відповідача є виявом його владного впливу на народного депутата, який згідно з Регламентом може за певних умов зазнати вказаного заходу дисциплінарного характеру під час проходження публічної служби.
Обґрунтовуючи своє рішення скасувати ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у ситуації позивачки відмова у відкритті провадження у справі шкодить суті її права на доступ до суду, бо вона не має іншого ефективного юридичного засобу захисту від рішення парламенту, внаслідок якого обмежені певні її права як народного депутата. Також ця відмова не переслідує жодну легітимну мету, яка могла би виправдати відсутність судового контролю за рішенням парламенту про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях через порушення дисципліни й етичних норм (п. 54 постанови).
Не погоджуюсь з цим рішенням Великої Палати Верховного Суду і подаю нижче мотиви незгоди.
Вважаю правильним висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що рішення парламенту про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях парламенту не є владно-управлінським, відтак предмет позову не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції. Суд не наділений повноваженнями вирішувати цей спір, оскільки не має права втручатися у політичні та внутрішньоорганізаційні питання діяльності парламенту.
Вважаю за необхідне в контексті висновку Великої Палати про відсутність легітимної мети обмеження права парламентаря звернутись до суду з таким позовом звернути увагу на таке.
У переважній більшості країн-членів ЄС парламентар не має можливості ініціювати судове провадження стосовно скасування дисциплінарного стягнення, застосованого до нього парламентом (прикладами є Ірландія, Італія, Латвія, Польща, Угорщина, Фінляндія, Франція) [1]. У Сполученому Королівстві Білль про права 1689 року передбачає, що ані питання свободи слова або дебатів, ані питання процедури у Парламенті не може бути предметом розгляду у будь-якому суді поза самим Парламентом.
Це посилання на практику інших країн зроблене тут не як самостійний аргумент на косить відсутності юрисдикції українського суду у такого роду питаннях, адже є також країни, у яких оскарження дисциплінарних стягнень можливе (так, у Німеччині оскарження можливе до Федерального конституційного суду, схожим чином складається ситуація в Іспанії та Литві). Посилання на приклади встановлення обмеження юрисдикції судів у демократіях Європи наведене для спростування висновку Великої Палати про те, що відмова суду "не переслідує жодну легітимну мету, яка могла би виправдати відсутність судового контролю за рішенням парламенту про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях через порушення дисципліни й етичних норм".Легітимною метою є забезпечення дії принципу поділу влад і, відповідно, невтручання суду у парламентську процедуру. Те, що у багатьох європейських країнах ця мета досягається обмеженням права парламентаря ініціювати судове провадження для оскарження рішень, які стосуються парламентської процедури, спростовує відповідні висновки Великої Палати.