ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2022 року
м. Київ
справа № 755/16561/18
провадження № 51-5560км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Голубицький С.С.,
Яновська О.Г.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Єременко М.В.,
захисник Дунь В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Дуня В.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100040007362, стосовно
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та проживає у АДРЕСА_1 ),
визнаного винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження у зв`язку неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що полягало у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, а також неправильному тлумаченню закону, яке суперечить його точному змісту.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на те, що суди безпідставно кваліфікували дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України як закінчений замах на умисне убивство, оскільки не зрозуміло в чому полягала закінченість замаху, а також у чому полягав умисел на умисне вбивство. Вважає, що кваліфікація дій винуватого, виходячи з обвинувачення, має бути за ч.1 ст.121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження.
Зазначає, що неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, полягало в тому, що в діях засудженого відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст.115 КК України, зокрема, відсутня об`єктивна сторона складу злочину в формі дії, що залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій.
Вказує, що свідчення потерпілого суперечать свідченням свідка ОСОБА_2, поясненням свідка ОСОБА_3 у протоколі пред`явлення фотознімків для впізнання, свідченням свідка ОСОБА_4 у протоколі слідчого експерименту щодо часу перебування засудженого у будинку, місця продовження конфлікту, а також кількості тілесних ушкоджень потерпілого, тому вони не можуть бути належними та допустимими доказами винуватості ОСОБА_1 .
Також стверджує, що свідок ОСОБА_2 спростувала взагалі наявність смс-повідомлення від ОСОБА_1 на її мобільний телефон, що підтверджує фальсифікацію доказів нібито огляду цього телефона слідчим та вилучення і участь у цьому ОСОБА_2 .
Зазначає, що висновок судово-медичної експертизи №1522/е від 20 вересня 2018 року протирічить свідченням потерпілого та свідка ОСОБА_2 .
Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно критично поставився до показань ОСОБА_1 про непричетність до вчиненого злочину.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Зміст судових рішень, у тому числі оскарженого, і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, та призначено йому покарання у виді 8 років позбавлення волі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року апеляційну скаргу захисника Дуня В.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без зміни, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 05 серпня 2018 року приблизно о 10:00 прийшов до будинку, який розташований на АДРЕСА_2, де з мотивів особистої неприязні у нього виник умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_5 . Реалізовуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки у вигляді настання смерті, ОСОБА_1 зайшов до вказаного будинку, піднявся на поверх, де розташована квартира, в якій проживав ОСОБА_5, та подзвонив у двері. Коли той відчинив двері, ОСОБА_1 підійшов до нього та наніс йому один удар ножем у шию, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник, а потерпілого було госпіталізовано до лікарні.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник підтримав подану касаційну скаргу та просив задовольнити її в повному обсязі.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Засудженому було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду кримінального провадження, клопотань про його участь у касаційному розгляді не надходило. Неявка учасників провадження не перешкоджає його розгляду.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 413 КПК України передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Щодо доведеності винуватості та кваліфікації дій ОСОБА_1 .
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у закінченому замаху на умисне убивство, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі з`ясування всіх обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено перевіреними під час судового розгляду доказами, а їх оцінка не суперечить ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, суд першої інстанції визнав логічними, чіткими і такими, що не змінювалися протягом усього досудового розслідування та судового розгляду, показання потерпілого ОСОБА_5 про обставини вчиненого стосовно нього злочину.
Так, потерпілий пояснив, що 05 серпня 2018 року він перебував удома за адресою: АДРЕСА_2 . Того ж дня до нього прийшов ОСОБА_1, який одразу після того, як потерпілий відкрив вхідні двері до квартири, наніс йому правою рукою удари ножем у ділянку шиї. У подальшому вони зайшли разом до квартири, де в коридорі між ними виникла сутичка, у ході якої потерпілий декілька разів ударив засудженого ногою та кинув у нього відро з водою, а потім виштовхнув з квартири. Сам пішов до ванної кімнати, звідки викликав працівників поліції. Потерпілий також зазначив про відсутність будь-яких ушкоджень грудної клітки.
Крім того, суд узяв до уваги показання свідка ОСОБА_2, яка зазначила, що засуджений є її колишнім співмешканцем, а потерпілий - теперішнім. Того дня зранку вона разом із потерпілим та їхньою знайомою були вдома за вказаною адресою, коли хтось подзвонив у двері, потерпілий пішов їх відчиняти, а вона в цей час залишилася на кухні. Через деякий час вона почула шум у коридорі їхньої квартири, як їй здалося, то це був шум від падіння відра, після чого вона відчинила двері кухні та побачила, як засуджений утікав від їхніх вхідних дверей, а потерпілий швидко зачинив двері та пішов до ванної кімнати. Свідок повідомила, що самого конфлікту між засудженим та потерпілим вона не бачила, однак бачила, що в потерпілого футболка була в крові, а на шиї були поранення, після яких потерпілий себе дуже погано почував, тому вона викликала йому швидку медичну допомогу, працівники якої госпіталізували потерпілого. Також ОСОБА_2 вказала про те, що потерпілий мав ушкодження шиї, а ушкоджень грудної клітки не мав.
Суд першої інстанції встановив, що показання потерпілого ОСОБА_5 узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_2, які є послідовними, логічними, містять відомі їм обставини кримінального провадження, які суд першої інстанції безпосередньо сприймав під час судового засідання, та узгоджуються між собою.
Твердження захисника про те, що вказані показання є суперечливими, не відповідає дійсності, оскільки вони повністю підтверджуються іншими, долученими до матеріалів кримінального провадження і безпосередньо дослідженими під час судового розгляду доказами, та доповнюють один одного.
Також суд першої інстанції дослідив протокол огляду місця події від 05 серпня 2018 року та фототаблицю до нього, згідно з яким у коридорі загального користування між квартирами, що на 23 поверсі будинку на АДРЕСА_2, від ліфтової зони в напрямку квартири АДРЕСА_3 на підлозі виявлено численні розмазані плями рідини бурого кольору, справа при вході на стіні наявна велика змазана пляма бурого кольору, ліворуч на стіні на висоті приблизно 1-го метра від підлоги наявні краплі рідини бурого кольору, які, ймовірно, летіли від дверей у бік стіни. На підлозі в коридорі численні плями рідини бурого кольору.
Крім того, суд першої інстанції перевірив протокол огляду вилучених речей від 05 серпня 2018 року, відповідно до якого предметом огляду був мобільний телефон марки "Нокіа", всередині якого знаходилася картка мобільного оператора "Лайфселл" (мобільний номер НОМЕР_1 ), у телефонній книзі якого виявлено мобільний номер НОМЕР_2, підписаний як "ОСОБА_1". Присутня при огляді свідок ОСОБА_2 зазначила, що вказаний номер належить її колишньому співмешканцю ОСОБА_1 . У подальшому при огляді вищевказаного телефона у вхідних смс-повідомленнях виявлено смс-повідомлення від контакту "ОСОБА_1", при відкритті якого виявлено текст, що містить нецензурну лексику, при перегляді інформації за цим смс-повідомленням встановлено, що воно відправлене на мобільний номер НОМЕР_1 о 09:34:56 05 серпня 2018 року.
Доводи захисника про те, що свідок ОСОБА_2 спростувала взагалі наявність смс-повідомлення від ОСОБА_1 на її мобільний телефон під час огляду вказаного телефону, є безпідставними, оскільки у судовому засіданні в суді першої інстанції вказаний свідок зазначила, що вона була присутня під час огляду її мобільного телефону в кабінеті слідчого, коли той знайшов смс-повідомлення з погрозами від засудженого, та вказала, що раніше не бачила того повідомлення.
Крім цього, суд першої інстанції перевірив висновок судово-медичної експертизи № 1522/е від 19- 20 вересня 2018 року на підставі медичної документації, згідно з яким при зверненні за медичною допомогою о 10:53 05 серпня 2018 року в ОСОБА_5 були такі ушкодження: колото-різане поранення в ділянці шиї зліва над грудино-ключичним зчленуванням довжиною біля 2,5 см, з рановим каналом, що відходить від рани, по ходу якого перетинаються підшкірно-жирова клітковина, щитоподібна залоза, загальна сонна артерія справа; колото-різана рана грудної клітки зліва по 5-му міжреберному проміжку на межі між соском та лівим краєм грудини. Локалізація та характер вищевказаних ушкоджень, які є у медичній документації, з урахуванням обставин справи, в тому числі і часових даних, у своїй сукупності дозволяють стверджувати, що дані ушкодження утворились внаслідок травмуючої дії гострого(их) предмету(ів), що має(ють) колюче-ріжучі властивості (до якого відноситься клинок ножа), могли утворитись у термін, вказаний в ухвалі, тобто 05 серпня 2018 року. Враховуючи вищезазначене, за ступенем тяжкості вищевказане колото- різане поранення в ділянці шиї зліва відноситься до тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя). Відновлення анатомічної цілісності травмованих ділянок та початок відновлення порушеної функції по місцю утворення ран будь-якої етіології у звичайному клінічному перебігу спостерігається у строк понад 6 діб, але менш ніж 21 добу. Вказані строки віддзеркалюють тривалість розладу здоров`я, як загальноприйнятого судово-медичного критерію визначення ступеню тяжкості. Саме тому, вказана колото-різана рана грудної клітки зліва по 5-му міжреберному проміжку на межі між соском та лівим краєм грудини відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
Твердження захисника про те, що вказаний висновок суду протирічить свідченням потерпілого та свідка ОСОБА_2, оскільки стороною обвинувачення не надано беззаперечних доказів наявності у потерпілого описаних у вказаному висновку тілесних ушкоджень., є неспроможними.
Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у нанесенні потерпілому ОСОБА_5 одного удару ножем в шию, в результаті чого згідно з висновком експерта він отримав тілесне ушкодження, що належить до тяжкого тілесного ушкодження.
Також суд першої інстанції з`ясував позицію засудженого щодо пред`явленого обвинувачення та перевірив висунуту останнім на свій захист версію про непричетність до вчиненого злочину, вмотивовано спростувавши її у вироку.
Зокрема, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, зазначив, що показання засудженого про те, що перебуваючи біля квартири потерпілого та побачивши "багато крові", не зайшов до квартири, не звернувся до правоохоронних органів або інших осіб за допомогою або ж з метою повідомити про можливість вчинення злочину, є нелогічними і непослідовними, суперечать іншим доказам у кримінальному провадженні, зокрема, показанням потерпілого та свідка ОСОБА_2 а тому вважав їх такими, що направлені на намагання ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжкого злочину та понесення за його вчинення покарання.
Твердження захисника про те, що суди безпідставно кваліфікували дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України як закінчений замах на умисне убивство, оскільки не зрозуміло в у чому полягав умисел на умисне вбивство, є безпідставними.
Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, про умисел на вбивство потерпілого свідчить сукупність всіх обставин вчинення злочину, зокрема спосіб, знаряддя вчинення, локалізація нанесеного ушкодження, а також характер та послідовність дій, у тому числі посткримінальна поведінка засудженого, який не намагався надати потерпілому допомогу, викликати швидку медичну допомогу.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що кваліфікація дій засудженого, має бути за ч.1 ст.121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, то вони є неспроможними, оскільки засуджений взагалі заперечує свою причетність до вчиненого злочину.
Отже, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зібрані докази в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 .
За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковано за ч.2 ст.15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Твердження захисника про те, що суд апеляційної інстанції не надав відповідей на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.
Апеляційний розгляд кримінального провадження проведено відповідно до вимог закону.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на вирок місцевого суду, яка за доводами аналогічна його касаційній скарзі, визнав їх необґрунтованими, належним чином мотивувавши своє рішення.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 374 КПК України, а ухвала апеляційного суду - статей 370, 419 цього Кодексу.
Даних про неправильне застосування кримінального закону, які були б безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, матеріали провадження не містять.
З огляду на викладене підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд