Постанова
Іменем України
09 червня 2022 року
м. Київ
справа № 759/9587/19
провадження № 51-4803 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.
за участю:
секретаря судового засідання Антонюка Н.В.,
прокурора Круценко Т.В.,
захисників Папазової Г.А., Клечановського І.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Папазової Г.А. на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у кримінальному провадженні № 12016100080007551 за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2016 року за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 липня 2021 року вирок районного суду змінено.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_1 строк його попереднього ув`язнення з 05 червня 2020 року по 29 липня 2021 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
В решті вирок залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 25 липня 2016 року приблизно о 20:20 год. поблизу спортивного комплексу "АТЕК" по вул. Чистяківській, 20 у м. Києві зірвав з шиї ОСОБА_2 золотий ланцюжок, заподіявши потерпілій матеріальну шкоду на суму 3600 грн.
Крім того, ОСОБА_1 20 вересня 2018 року приблизно о 00:20 год. за попередньою змовою з двома невстановленими особами, подолавши опір ОСОБА_2, повторно, відкрито, перекусивши невстановленим інструментом, заволодів золотим ланцюжком із хрестиком, завдавши їй матеріальної шкоди на суму 25 000 грн.
Того ж дня приблизно о 07:00 год. ОСОБА_1 умисно, повторно, з метою відкритого викрадення чужого майна, схопив ОСОБА_2 рукою за горло та, погрожуючи фізичною розправою, заволодів її золотими сережками, чим завдав потерпілій матеріальну шкоду на суму 10 000 грн.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, викладені у вироку показання потерпілої не відповідають тим, які вона фактично надавала, суд не перевірив версію сторони захисту про непричетність обвинуваченого до інкримінованих йому злочинів, не навів мотиви, з яких бере до уваги одні докази, які на думку захисника є недопустимими (зокрема, протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками), й відкидає інші, надані стороною захисту. Захисник посилається на невстановлення належними доказами розміру завданої потерпілій матеріальної шкоди. Стверджує про те, що справа підлягала закриттю внаслідок порушення строків досудового розслідування. Крім того, вказує, що у справі відсутні документи, якими визначено групу прокурорів, що здійснюють повноваження у цьому кримінальному провадженні, а тому усі докази є недопустимими. Також посилається на те, що потерпіла не була належним чином повідомлена про розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, суд безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів та долученні нових доказів, ухвала суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Папазова Г.А. у суді касаційної інстанції підтримала свою скаргу у повному обсязі, просила скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Захисник Клечановський І.С. підтримав скаргу з наведених у ній мотивів та просив її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні підтримав скаргу частково в частині того, що апеляційний суд не дав відповідей на доводи стосовно порушення строків досудового розслідування. Просив скасувати ухвалу суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Тому доводи захисника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви суду
Частиною 1 ст. 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
У касаційній скарзі захисник оспорює допустимість доказів у справі та стверджує, що вони були зібрані з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Аналогічні доводи наводилися і в апеляційній скарзі, вони підлягали перевірці під час судового розгляду з наведенням в ухвалі відповідей на них.
Суд касаційної інстанції неодноразово наголошував, що ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК України.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь.
Відповідно до вимог зазначеної норми закону, у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду, крім іншого, зазначаються короткий зміст вимог апеляційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала, а також мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Крім того, при залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Однак вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком місцевого суду, сторона захисту подала апеляційну скаргу із доповненнями до неї, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушувала питання про скасування вироку місцевого суду та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Під час апеляційного розгляду справи захисник зазначав про те, що матеріали кримінального провадження не містять документів, які визначають групу прокурорів у даному кримінальному провадженні, а отже вважав, що всі докази у справі є недопустимими. Апеляційний суд відмовив захиснику у витребуванні постанов про призначення групи прокурорів, пославшись на відсутність підстав для такого витребування.
Наведене суперечить позиції Верховного Суду, викладеній у постанові об`єднаної палати від 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17), де зазначено, що процесуальне рішення про призначення групи слідчих, прокурорів, зміну цієї групи чи об`єднання матеріалів досудових розслідувань не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Процесуальні ж документи, які стали підставою для здійснення досудового розслідування уповноваженими особами, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних відповідними суб`єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.
Разом із тим, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне питання щодо перевірки доказів з огляду на їх належність та допустимість, суд має перевірити ці обставини, в тому числі шляхом витребування та приєднання до справи відповідних процесуальних документів з подальшим наданням їм оцінки. Такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Крім того, відповідно до ст. 92 КПК України саме на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів. Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. При цьому, в аспекті належного суб`єкта необхідно розглядати, у тому числі, й слідчого та прокурора.
З матеріалів провадження встановлено, що під час апеляційного розгляду справи сторона захисту оспорювала допустимість зібраних у справі доказів саме через відсутність у матеріалах справи постанов про призначення групи прокурорів, тобто, вважала, що досудове розслідування проводилося неуповноваженими особами. А отже всі зібрані докази є недопустимими. При цьому захисник заявив до суду клопотання про витребування зазначених постанов для їх дослідження в суді.
Всупереч вимог КПК України та вищенаведеній позиції Верховного Суду, апеляційний суд відмовив у задоволенні цього клопотання, таким чином усунувся від перевірки доказів щодо їх допустимості, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Крім того, апеляційний суд не перевірив доводів, викладених у доповненні до апеляційної скарги, щодо порушень строків досудового розслідування.
Так, у доповненні до апеляційної скарги захисник стверджував про порушення під час досудового розслідування вимог ст. 280 КПК України щодо підстав його зупинення, а також про недотримання строків досудового розслідування.
За змістом судового рішення, вказані доводи взагалі не були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, оскільки будь-яких обґрунтованих і достатніх мотивів на їх спростування в ухвалі суду не наведено.
Водночас, положеннями п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України передбачено, що досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК України досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
Строк досудового розслідування може бути продовжений з підстав та у порядку, передбачених КПК України.
Недотримання передбачених наведеною нормою закону строків досудового розслідування має своїм наслідком закриття кримінального провадження (п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України). Отже, доводи сторони захисту щодо недотримання строків досудового розслідування підлягали ретельній перевірці апеляційним судом. Проте, зазначені доводи були проігноровані, що також слід визнати істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.