Постанова
іменем України
09 червня 2022 року
м. Київ
справа № 718/933/20
провадження № 51-5489км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Мороза С.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Гладкого А.П. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 березня 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року та прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018260110000336, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 березня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права займатися лікарською діяльністю строком на 1 рік 6 місяців. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 рік 6 місяців не вчинить нового злочину та виконає обов`язки, передбачені пунктами 1 та 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
Також суд частково задовольнив цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 та постановив стягнути на користь останньої з ОСОБА_1 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 26 жовтня 2021 року змінив вирок місцевого суду, перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 2 на ч. 1 ст. 140 КК України та призначив йому покарання у виді позбавлення права займатися лікувальною діяльністю на строк 3 роки. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
ОСОБА_1 засуджено за те, що він, працюючи на посаді лікаря акушера-гінеколога пологового відділення Кіцманської центральної районної лікарні, що по вул. Незалежності, 1 у м. Кіцмань Чернівецької області, перебуваючи на чергуванні з 20:30 ІНФОРМАЦІЯ_2, всупереч встановленим правилам лікувального процесу та надання невідкладної медичної допомоги, під час прийняття пологів ІНФОРМАЦІЯ_2 в ОСОБА_2, неналежно виконуючи свої професійні обов`язки внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до них, допустив порушення вимог клінічного протоколу з акушерської допомоги "Кесарів розтин", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 977 від 27 грудня 2011 року, які в подальшому призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі дитини.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 03:40 ОСОБА_2 поступила до пологового відділення Кіцманської ЦРЛ зі скаргами на відходження вод з 03:30 ІНФОРМАЦІЯ_2. При огляді ОСОБА_2 о 04:00 ОСОБА_1 встановив, що в останньої спостерігається відходження навколоплідних вод, випадіння петлі пуповини, пульсація якої відсутня, а серцебиття плода не прослуховувалось. При УЗД обстеженні наявність серцебиття плода "шах" - 102 в 1 хв.
Враховуючи вказаний діагноз, вагітна ОСОБА_2 підлягала невідкладному розродженню шляхом кесаревого розтину, який відповідно до вимог клінічного протоколу з акушерської допомоги "Кесарів розтин" необхідно було провести не пізніше 15 хвилин після виявлення вище вказаних симптомів, тобто не пізніше 04:15 ІНФОРМАЦІЯ_2.
Однак ОСОБА_1, маючи кваліфікацію лікаря з акушерства та гінекології першої категорії, будучи зобов`язаним надати невідкладну медичну допомогу, неналежно виконуючи свої професійні обов`язки, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, в порушення вимог зазначеного вище клінічного протоколу з акушерської допомоги "Кесарів розтин", своєчасно не надав кваліфікованої невідкладної медичної допомоги ОСОБА_2 відповідно до встановленого діагнозу, а саме своєчасно не провів кесаревого розтину, що спричинило смерть дитини ОСОБА_2 внаслідок внутрішньоутробної асфіксії.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Гладкий А.П. просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю у діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України. Вважає, що суди, пославшись на висновок додаткової комісійної судово-медичної експертизи як на визначальний доказ винуватості ОСОБА_1, не надали належної оцінки його змісту. Також зазначає, що ОСОБА_1 не міг і не мав права розпочати кесарів розтин одноособово, а тому він вжив всі можливі невідкладні заходи для проведення операції за участю обов`язкових спеціалістів операційної бригади, але через недоліки в організації роботи пологового відділення та відсутності на робочих місцях лікарів, кесарів розтин вагітної розпочався пізніше, ніж у передбачений протоколом час. Тому захисник вважає, що несвоєчасне проведення операції сталося по причинам, які не залежали від засудженого, що, на його думку, свідчить про відсутність у діянні ОСОБА_1 об`єктивної та суб`єктивної сторін кримінального правопорушення.
У доповненні до касаційної скарги захисник Гладкий А.П. наголошує, що у січні 2022 року до протоколу проведення кесаревого розтину були внесені зміни, які передбачають збільшення терміну часу для початку операції порівняно з протоколом, порушення якого інкриміноване ОСОБА_1, а тому просить врахувати, що кесарів розтин у потерпілої було розпочато в межах часових нормативів проведення такої операції, встановлених на даний час.
У касаційній скарзі прокурор на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Не погоджується з рішенням про перекваліфікацію дій останнього з ч. 2 на ч. 1 ст. 140 КК України, посилаючись на те, що тяжкі наслідки від дій засудженого настали саме для дитини (неповнолітнього), яка померла. Крім того, прокурор вважає, що апеляційний суд порушив принцип безпосередності дослідження доказів.
Позиції інших учасників судового провадження
Представник потерпілої - адвокат Бігусяк З.Г. подала заяву щодо проведення касаційного розгляду без участі потерпілої та її представника, також просила задовольнити касаційну скаргу прокурора, а скаргу захисника - залишити без задоволення.
Під час касаційного розгляду прокурор Мороз С.В. просив задовольнити касаційну скаргу прокурора на викладених у ній підставах та заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційних скарг. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок та виходить із фактичних обставин, встановлених ними.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
За встановлених фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 140 КК України апеляційним судом кваліфіковані правильно.
Так, основним безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 140 КК України, є здоров`я та життя особи, додатковим обов`язковим - установлений порядок виконання медичним та фармацевтичним працівником своїх професійних обов`язків. Потерпілим від злочину є хворий, тобто особа, в якої наявне певне захворювання, травма чи інший хворобливий стан. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 140) є спричинення тяжких наслідків неповнолітньому.
Згідно із сформульованим обвинуваченням, яке доведено в суді, ОСОБА_1 як медичний працівник не виконав своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, а саме в порушення вимог клінічного протоколу з акушерської допомоги "Кесарів розтин", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 977 від 27 грудня 2011 року, своєчасно не надав кваліфікованої медичної допомоги вагітній ОСОБА_2 згідно із встановленим діагнозом у вигляді проведення кесаревого розтину, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді внутрішньоутробної смерті плода, яка настала внаслідок асфіксії.
Тобто з фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, слідує, що ОСОБА_1 був зобов`язаний надати медичну допомогу саме ОСОБА_2, яку визнано потерпілою. Однак він порушив вимоги клінічного протоколу з акушерської допомоги вагітній. Внаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх професійних обов`язків спричинено тяжкі наслідки у вигляді внутрішньоутробної смерті плода, причиною якої стала асфіксія. Надалі у породіллі було вилучено мертвонароджений плід чоловічої статі, тобто новонароджений народився мертвим. Виходячи із сформульованого у цьому кримінальному провадженні обвинувачення у контексті застосування ст. 140 КК України, тяжкі наслідки спричинено саме потерпілій, оскільки плід в утробі матері у цьому випадку вважається частиною організму вагітної жінки, якій не надано медичної допомоги.
Отже, у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_1 як медичному працівнику не інкримінувалося невиконання або неналежне виконання професійних обов`язків щодо надання медичної допомоги новонародженій дитині (наприклад, не вжито потрібних реанімаційних заходів щодо врятування дитини). Тому доводи, наведені в касаційній скарзі прокурора, про спричинення тяжких наслідків новонародженій дитині (неповнолітньому), тому що з медичної точки дитиною вважається плід в організмі матері починаючи з повного 22 тижня вагітності, та про необхідність кваліфікувати дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 140 КК України, є неприйнятними.
Аргументи захисника щодо відсутності у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого його визнано винуватим, є необґрунтованими.
З об`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 140 КК України, характеризується такими ознаками: 1) діянням у вигляді невиконання чи неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення; 2) тяжкими наслідками для хворого; 3) причинним зв`язком між вказаними діянням та наслідками. Невиконання професійних обов`язків означає, що медичний працівник не вчиняє ті дії, які він у силу виконуваної роботи зобов`язаний був учинити. Неналежне виконання професійних обов`язків має місце у разі, коли медичний працівник виконує свої обов`язки не у повному обсязі, недбало, поверхнево, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності.
Оскільки диспозиція ч. 1 ст. 140 КК України має бланкетний характер, у кожному конкретному випадку має встановлюватися, які саме професійні обов`язки покладалися на винну особу і які з цих обов`язків не виконані взагалі або виконані неналежним чином, а також вимоги яких конкретно нормативних актів (інструкцій, правил, вказівок) порушено винним. Із суб`єктивної сторони злочин характеризується необережною формою вини до тяжких наслідків для хворого.
У цьому кримінальному провадженні судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, працюючи на посаді лікаря акушера-гінеколога пологового відділення Кіцманської центральної районної лікарні, ІНФОРМАЦІЯ_2 перебував на чергуванні під час звернення ОСОБА_2 до пологового відділення у зв`язку з початком пологів.
Пунктом 3.2 Положення про пологове відділення КУ "Кіцманська ЦРЛ", затвердженого наказом головного лікарня № 119 від 21 вересня 2016 року, серед функцій пологового відділення визначено забезпечення надання невідкладної медичної та спеціалізованої консультативної допомоги пацієнтам; своєчасне обстеження та лікування пацієнтів на рівні сучасних досліджень медичної науки і практики.
Відповідно до п. 2.1 Посадової інструкції лікаря акушера-гінеколога пологового відділення Кіцманської ЦРЛ ОСОБА_1, затвердженої наказом головного лікаря № 9 від 18 травня 2015 року, лікар акушер-гінеколог зобов`язаний надавати кваліфіковану планову та невідкладну стаціонарну акушерсько-гінекологічну допомогу відповідно до кваліфікаційної категорії.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію лікаря з акушерства та гінекології першої категорії.
Згідно з пунктами 5.1 та 5.9 вказаної Посадової інструкції ОСОБА_1 як лікар акушер-гінеколог повинен знати чинне законодавство про охорону здоров`я та нормативні документи, що регламентують діяльність закладів охорони здоров`я; методи надання швидкої та невідкладної лікарської допомоги.
Однак ОСОБА_1 не виконав своїх професійних обов`язків щодо надання потерпілій невідкладної медичної допомоги внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, а саме порушив вимоги клінічного протоколу з акушерської допомоги "Кесарів розтин", які передбачають проведення кесаревого розтину не пізніше 15 хвилин після виявлення симптомів, які мали місце в потерпілої ОСОБА_2 . Внаслідок того, що ОСОБА_1 своєчасно не надав такої невідкладної медичної допомоги потерпілій, це спричинило для неї тяжкі наслідки у вигляді внутрішньоутробної смерті дитини, яка настала від асфіксії.
Висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за наведених обставин достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, отриманих в порядку, визначеному КПК, які були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції, а саме: показаннях потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 щодо обставин події; письмових доказах, зокрема щодо обов`язків лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_1 з першою категорією кваліфікації.
Аналіз зазначених доказів дозволив судам попередніх інстанцій чітко встановити обов`язки ОСОБА_1, які він повинен був виконати, але не виконав, та які саме вимоги нормативних актів він при цьому порушив.
Аргументи захисника, наведені в касаційній скарзі, про те, що на даний час у протокол надання медичної допомоги внесені зміни, якими передбачено продовження часу для надання медичної допомоги у подібних випадках, не впливають на висновок судів про наявність складу кримінального правопорушення (диспозиція якого має бланкетний характер) у діянні засудженого, який на час події був зобов`язаний діяти відповідно до правил, встановлених на той момент.
Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 114 від 21 грудня 2018 року причиною смерті дитини ОСОБА_2 стала внутрішньоутробна асфіксія. Згідно з висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи № 158, 159/19 від 13 березня 2020 року між недотриманням вимог клінічного протоколу з акушерської допомоги "Кесарів розтин", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 977 від 27 грудня 2011 року та внутрішньоутробною смертю плода існує прямий причинний зв`язок. Зазначені експертизи були проведені за встановленою КПК України процедурою, зміст висновків відповідає вимогам статей 101, 102 вказаного Кодексу. Всупереч доводам захисника, жодних суперечностей у відповідях на поставлені експертам питання висновки не містять.
При цьому суди не встановили обставин, які би свідчили про об`єктивну неможливість виконання засудженим своїх обов`язків щодо надання потерпілій невідкладної медичної допомоги у вигляді своєчасного проведення кесаревого розтину згідно з клінічним протоколом з акушерської допомоги, натомість дійшли висновку, що цю допомогу не було надано внаслідок недбалого та несумлінного ставлення ОСОБА_1 до своїх професійних обов`язків.
Отже, із фактичних обставин цього кримінального провадження встановлено, що тяжкий наслідок для потерпілої у вигляді внутрішньоутробної смерті плоду був породжений конкретним діянням засудженого, який не виконав свого обов`язку щодо надання невідкладної медичної допомоги у вигляді своєчасного проведення кесаревого розтину, а не поведінкою самої потерпілої, третіх осіб чи будь-яких інших зовнішніх сил. Отже, якби не було діяння (бездіяльності) засудженого, цей наслідок не настав би, що свідчить про наявність однієї з обов`язкових ознак об`єктивної сторони кримінального правопорушення - причинного зв`язку між ними.
З огляду на викладене, посилання в касаційній скарзі захисника на те, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, не можна визнати прийнятними.
Крім того, доводи сторони захисту про необґрунтованість засудження ОСОБА_1, які є аналогічним доводам касаційної скарги захисника, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який належним чином перевірив їх і вмотивовано відхилив із посиланням на конкретні докази, що містяться у кримінальному проваджені, зазначивши відповідні підстави, з якими погоджується й суд касаційної інстанції, і не вбачає підстав для закриття кримінального провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
При цьому апеляційний суд, перекваліфікувавши дії ОСОБА_1, не давав іншої оцінки доказам по справі, натомість виходив лише із оцінки фактичних обставин кримінального провадження, наведеної місцевим судом у вироку, а тому доводи прокурора про порушення під час апеляційного розгляду принципу безпосередності дослідження доказів є безпідставними.
Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою безумовне скасування судових рішень, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, касаційні скарги захисника та прокурора не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд