Постанова
іменем України
9 червня 2022 року
м. Київ
справа № 389/936/19
провадження № 51-5584км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Сингаївської А.О.,
а також, урежимі відеоконференції
захисника Ковальова А.І.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Ковальова А.І. на вирок Кропивницького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019120160000178, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 2 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Вирішено питання щодо речових доказів та цивільного позову.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 31 січня 2019 року, близько 17:30, керуючи автомобілем "Hyundai Accent", д.н.з. НОМЕР_1 навпроти будинку № 28 по вул. Яблунев в с. Суботиці, Знам`янського району, Кіровоградської області, після наїзду на пішохода ОСОБА_2, усвідомлюючи, що своїми діями поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, маючи можливість надати допомогу останньому, діючи умисно, в порушення п. 2.10 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), не зупинив транспортний засіб, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, не вжив усіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, не надав першу медичну допомогу і не викликав бригаду швидкої медичної допомоги, та, залишивши ОСОБА_2, який був позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження, у небезпеці, покинув місце вчинення дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
Вироком Кропивницького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання - скасовано. Ухвалено свій вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Ковальов А.І. в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Аргументуючи свою позицію, зазначає, що апеляційний суд не в повній мірі взяв до уваги усі обставини справи та дійшов хибного висновку про неможливість застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України. Крім цього, стверджує, що апеляційний суд необґрунтовано взяв до уваги поведінку обвинуваченого, яка передувала вчиненню інкримінованого злочину, так і мала місце в подальшому. Вважає, що призначене апеляційним судом ОСОБА_1 покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та його особі і є надмірно суворим.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу захисника представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвокат Кричун Ю.А. подав письмові заперечення, де зазначив, що заявлені вимоги потерпілі не підтримують та просять залишити вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 без зміни.
Під час касаційного розгляду захисник Ковальов А.І. та засуджений ОСОБА_1 просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор Сингаївська А.О. просила залишити судове рішення щодо засудженого ОСОБА_1 без зміни як законне, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 135 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому колегія суддів у цій частині судових рішень не перевіряє.
Наведені доводи захисника щодо безпідставного незастосування апеляційним судом положень ст. 75 КК України щодо ОСОБА_1 є слушними з огляду на таке.
Як зазначено в ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, відповідно до якої якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.