Постанова
Іменем України
14 червня 2022 року
м. Київ
справа № 757/40395/20
провадження № 61-16059св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Еквіфін Україна», яке змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Містер Кеш»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіфін Україна» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору та захист персональних даних
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2021 року у складі судді Волкової С. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СС Лоун», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіфін Україна» (далі - ТОВ «Еквіфін Україна»), яке на підставі загальних зборів учасників, оформлених протоколом від 02 серпня 2021 року № 0208/21 змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю«Містер Кеш» (далі - ТОВ «Містер Кеш»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Велліфін», Товариства з обмеженою відповідальністю «Займер» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору та захист персональних даних.
Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 21 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Еквіфін Україна» виділив в окреме провадження, які є предметом розгляду цієї справи.
У позовній заяві ОСОБА_2 просила визнати дії відповідача вчиненими із застосуванням нечесної підприємницької практики і такими, що порушують її права як споживача; визнати договір від 01 липня 2020 року № 142745, укладений між нею і ТОВ «Еквіфін Україна», недійсним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилалася на те, що в період з 29 червня до 01 липня 2020 року невідомі особи здійснили від її імені реєстрацію на декількох онлайн-сервісах кредитування і, скориставшись її особистими та персональними даними, оформили кредити з подальшим заволодінням грошовими коштами фінансових організацій.
Під час оформлення оспорюваного договору її волевиявлення на його укладення не було. Про існування договору, укладеного, зокрема з ТОВ «Еквіфін Україна», вона дізналась вже після його оформлення невідомою особою, яка заволоділа її персональними даними та вказала не належний їй рахунок, на який були перераховані кредитні кошти.
Відповідач здійснив та продовжує здійснювати незаконний збір, у зберігання та інші дії з її персональними даними. Також відповідач порушив її конституційні права у вигляді втручання в особисте життя, приниження її честі і гідності. Через відкриті на її ім`я кредити вона не може повноцінно користуватись певними банківськими продуктами через зіпсовану кредитну історію, що дає хибне сприйняття її як ненадійного та непорядного позичальника. У зв`язку із цим просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 13 січня 2021 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки ТОВ «Еквіфін Україна» надало належні та допустимі докази на підтвердження факту укладання між сторонами 01 липня 2020 року кредитного договору № 142745 та отриманням позивачкою кредитних коштів у розмірі 500,00 грн. Водночас позивачка не надала доказів на підтвердження заявлених вимог.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 18 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2021 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження рішення зазначила необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; а також те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду безпідставно посилався на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, оскільки вона прийнята за інших фактичних обставин. Разом з тим у цій справі суди не оцінили належним чином докази та не з`ясували обставини справи. Зокрема, суди не звернули уваги на те, що рахунок, на який були перераховані гроші за оспорюваним кредитним договором, не належить позивачці. Суди не взяли до уваги доказ у вигляді флеш-накопичувача з аудіозаписом, який доданий до заперечень на відповідь на відзив. На цьому аудіозаписі є голос сторонньої особи жіночої статі, яка видає себе за ОСОБА_1 , називає недостовірні відомості, зокрема адресу проживання, місце роботи, та не може відповісти на прості запитання, проте отримує погодження на кредит.
У листопаді 2021 року ТОВ «Містер Кеш» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
23 грудня 2021 року справа № 757/40395/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що, звертаючись до суду з цим позовом про визнання дій ТОВ «Еквіфін Україна» вчиненими із застосуванням нечесної підприємницької практики та такими, що порушують права ОСОБА_1 як споживача; визнання недійсним договору від 01 липня 2020 року № 142745, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Еквіфін Україна», позивачка як письмові докази додала копії: листа на адресу ТОВ «Еквіфін Україна» від 31 липня 2020 року, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 03193002266236, фіскального чека від 20 листопада 2020 року, листа ТОВ «Еквіфін Україна» вих. № 14/08-4, витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12020100030004388, сформованого 04 серпня 2020 року, довідок Акціонерного товариства «Універсал Банк» від 19 листопада 2020 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Частиною першою статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.