Постанова
Іменем України
09 червня 2022 року
м. Київ
Справа № 740/5917/18
Провадження № 51-4832 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Костюка О.С.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018270180001292 за обвинуваченням
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Ніжин Чернігівської області, проживає по АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 125 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 жовтня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року щодо нього.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 було предʼявлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 125 КК України за наступних обставин.
06 жовтня 2018 року, приблизно о 22:00, ОСОБА_1 під час проведення в м.Ніжині Чернігівської області щорічного ярмарку, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння на території міського парку ім. Т.Г.Шевченка, поблизу будівлі, розташованої в м.Ніжині Чернігівської області, вул.Шевченка, 12, де на той час знаходився розважальний атракціон, під час раптово виниклого конфлікту через суперечки щодо з`ясування черговості проходження до атракціону, вступив у словесний конфлікт та штовханину із ОСОБА_2, під час якого, використовуючи гладкоствольну вогнепальну зброю самозахисту-самозарядний пістолет "ПМ-Т", серії № НОМЕР_1, калібру 9 мм Р.А., промислового виготовлення, який ОСОБА_1 заздалегідь мав при собі та носив, помістивши його за пояс штанів, з метою спричинення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, здійснив один постріл із даного пістолета в сторону останнього, де на той час також перебувало скупчення людей у кількості не менше п`яти осіб.
У результаті здійсненого пострілу ОСОБА_1 заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_3, який на той час стояв поряд з ОСОБА_2, у вигляді відкритого перелому середньої фаланги третього пальця правої кисті, що згідно висновку експерта відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості, а також забійно-рваних ран правої кисті, які згідно висновку експерта відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я.
У подальшому, намагаючись залишити місце події, ОСОБА_1 06 жовтня 2018 року, приблизно о 22:05, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння на території міського парку ім.Т.Г.Шевченка, поблизу будівлі, розташованої в АДРЕСА_2, з метою уникнення негативних для себе наслідків скоєного протиправного діяння, з мотивів необхідності припинення дій ОСОБА_2, спрямованих на перешкоджання зникненню ОСОБА_1 з місця їх вчинення, заподіяв ОСОБА_2 укус першого пальця лівої руки, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді укушеної рани нігтьової фаланги першого пальця лівої руки, які згідно висновку експерта відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я.
Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 жовтня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.4 ст.296 КК України та виправдано у зв`язку з недоведенням в його діянні складу кримінального правопорушення.
Цим же вироком суду ОСОБА_1 засуджено за:
- ч.1 ст.122 КК Українина 3 роки позбавлення волі;
- ч.2 ст.125 КК Українина 2 роки обмеження волі.
За сукупністю злочинів на підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання ОСОБА_1 у виді 3 років позбавлення волі.
Зараховано ОСОБА_1 в строк відбування покарання термін його попереднього ув`язнення з 06 жовтня 2018 року по 08 жовтня 2018 року включно, з розрахунку одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 3 роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Вирішено питання про процесуальні витрати, речові докази та скасовано арешт майна у кримінальному провадженні.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року вищевказаний вирок залишено без зміни.
Виправдовуючи ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 296 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, суд вказав на те, що обстановка і обставини події, динаміка їх розвитку та об`єктивні ознаки поведінки обвинуваченого свідчать про те, що вона була зумовлена особистою неприязню до потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_4, яка виникла раптово через обопільну словесну сварку та штовханину у черзі до атракціону, прагненням помститися потерпілим, а не бажанням протиставити себе суспільству і продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. У діях ОСОБА_1 відсутній мотив явної неповаги до суспільства, що є обов`язковою юридичною ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений вважає постановлені судові рішення в частині визнання його винуватим за ч. 1 ст. 122 та ч. 2 ст. 125 КК України незаконними у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, а в частині виправдання за ч. 4 ст. 296 КК України - залишити без зміни. Стверджує, що в його діях наявна необхідна оборона. Зазначає про те, що слідчі Божок Б.А. та Горбунов Р.В. здійснювали досудове розслідування без відповідних повноважень; постанова про призначення групи прокурорів не була підписана керівником місцевої прокуратури, а тому прокурор Сірик І.В. не мав процесуальних повноважень об`єднувати провадження № 12018270180001516 та № 120182701800011518 в одне кримінальне провадження за № 12018270180001292. Прокурором була надана в судовому засіданні постанова про призначення групи прокурорів, з підписами уповноважених осіб, однак вказаний документ не був відкритий стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України. Стверджує, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги захисника, не зазначив підстав, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою.
Позиції учасників судового провадження
До початку касаційного розгляду на адресу Суду надійшли письмові заперечення прокурора на касаційну скаргу засудженого, в яких прокурор просить залишити судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни.
Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто, касаційний суд не перевіряє судові рішення у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Судові рішення щодо ОСОБА_1 в частині виправдання за ч. 4 ст. 296 КК України засудженим в касаційній скарзі не оскаржуються.
Що стосується доводів, викладених у касаційній скарзі про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 122 та ч. 2 ст. 125 КК України, то колегія суддів касаційного суду виходить з наступного.
Згідно фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, 06 жовтня 2018 року, приблизно о 22:00, ОСОБА_1 під час проведення в м.Ніжині Чернігівської області щорічного ярмарку, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння на території міського парку ім. Т.Г.Шевченка, поблизу будівлі, розташованої в м.Ніжині Чернігівської області, вул.Шевченка, 12, де на той час знаходився розважальний атракціон, під час раптово виниклого конфлікту через суперечки щодо з`ясування черговості проходження до атракціону, вступив у словесний конфлікт та штовханину із ОСОБА_2, під час якого, використовуючи гладкоствольну вогнепальну зброю самозахисту-самозарядний пістолет "ПМ-Т", серії № НОМЕР_1, калібру 9 мм Р.А., промислового виготовлення, який ОСОБА_1 заздалегідь мав при собі та носив, помістивши його за пояс штанів, з метою спричинення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, здійснив один постріл із даного пістолета в сторону останнього, де на той час також перебувало скупчення людей у кількості не менше п`яти осіб. У результаті здійсненого пострілу ОСОБА_1 заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_3, який на той час стояв поряд з ОСОБА_2, у вигляді відкритого перелому середньої фаланги третього пальця правої кисті, що згідно висновку експерта відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості, а також забійно-рваних ран правої кисті, які згідно висновку експерта відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я.
У подальшому, намагаючись залишити місце події, ОСОБА_1 06 жовтня 2018 року, приблизно о 22:05, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння на території міського парку ім.Т.Г.Шевченка, поблизу будівлі, розташованої в м.Ніжині Чернігівської області, вул.Шевченка, 12, з метою уникнення негативних для себе наслідків скоєного протиправного діяння, з мотивів необхідності припинення дій ОСОБА_2, спрямованих на перешкоджання зникненню ОСОБА_1 з місця їх вчинення, заподіяв ОСОБА_2 укус першого пальця лівої руки, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді укушеної рани нігтьової фаланги першого пальця лівої руки, які згідно висновку експерта відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я.
Згідно із ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які би не перевищували меж необхідності, а шкода, заподіяна особі, яка здійснює посягання, не перевищувала би необхідну.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їхнє співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
З установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи вбачається, що до моменту з`ясування питання черговості у черзі до атракціону потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з обвинуваченим ОСОБА_1 раніше знайомими не були. Потерпілий ОСОБА_2 звинуватив ОСОБА_1 в проходженні поза чергою до атракціону, із-за чого останній почав штовхати потерпілого, а жінки припинили конфлікт, і ОСОБА_1 відійшов трохи в бік.
Перевірялися судами доводи засудженого про те, що саме потерпілий ОСОБА_2 з компанією поза чергою, намагалися пройти на атракціон і на його справедливе зауваження зайняти чергу, розпочали бійку.
Так, спростовуючи ці доводи, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що аргументи сторони захисту, що на ОСОБА_1 напали потерпілі, а потім, коли заступився за нього його брат (свідок ОСОБА_5 ), почали завдавати побої йому, і він змушений був дістати зброю і застосувати її, щоб перестали бити брата не узгоджуються з фактичними обставинами справи та судово-медичними даними.
У свідка ОСОБА_5 було виявлені тілесні ушкодження, які могли утворитися як від ударів, так і при одноразовому відштовхуванні і падінні на площину з висоти власного зросту. Після того як обвинувачений здійснив постріл і почав втікати, він не переконався, що брату немає фізичної загрози з боку інших осіб. Свідок ОСОБА_5 на час приїзду працівників поліції із своєю дівчиною опинився на значній відстані від місця конфлікту.
З урахуванням встановленого експертом механізму утворення комплексу тілесних ушкоджень у обвинуваченого (удари тупими предметами з елементами тертя та ковзання), суд дійшов обґрунтованого висновку, що вони могли бути спричинені ОСОБА_1 в момент, коли він намагався втекти після здійснення пострілу, але був затриманий потерпілими. При цьому, ОСОБА_2 не заперечував того факту, що після того, як обвинувачений вистрелив та заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_4, під час затримання обвинуваченого міг завдати йому тілесні ушкодження, який при цьому падав, що узгоджується з показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що пострілу обвинуваченого ОСОБА_1 з травматичного пістолета передувала обопільна сварка, штовханина між ним та потерпілим ОСОБА_2, спровокована, у тому числі, і ним самим, при цьому особа, що завдала шкоду, не може посилатися на стан необхідної оборони, якщо саме насильство було спровоковано нею ж самою, тобто було передбачуваним наслідком її власної поведінки.
Встановлені судом обставини не свідчать про те, що потерпілий ОСОБА_2 та потерпілий ОСОБА_4 мали намір застосувати більший ступінь насильства, ніж той, що застосовувався в попередньому епізоді сварки та штовханини.
А тому доводи касаційної скарги засудженого про те, що в його діях була наявна необхідна оборона є безпідставними.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що місцевий суд, установивши обставини кримінального провадження та проаналізувавши зібрані органом досудового слідства докази, дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, а саме заподіяння ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я.
Обґрунтовано судом покладено в основу вироку фактичні дані, що містяться в протоколі огляду місця події від 06 жовтня 2018 року, протоколі огляду речей від 08 жовтня 2018 року, висновки експертиз, дані протоколів слідчих експериментів та інші досліджені судом докази, зміст яких детально викладено у вироку.
Однак, колегія суддів касаційного суду вважає, що судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КК України.
За нормативним визначенням умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК України) з об`єктивної сторони характеризується: 1) дією або бездіяльністю, спрямованими на заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження; 2) наслідком у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинним зв`язком між вказаними діянням та наслідком; а із суб`єктивної сторони - прямим або непрямим умислом (ст. 24 КК України). Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.