ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2022 року
м. Київ
Справа № 753/10252/16-к
Провадження № 51 - 126 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів: Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Кузнецова С.М.,
засудженого ОСОБА_1,
його захисника адвоката Кривов`яза М.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100020004894 від 23 червня 2014 року, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ромни Сумської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, останній раз за вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2014 року за ст. 185 ч. 2, ст. 296 ч. 1 КК України до покарання у виді 6 місяців арешту, звільненого 04 травня 2014 року по відбуттю строку покарання,
за ст. 186 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Кривов`яза М.С. на вирок Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 05 червня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України та виправдано його у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 186 ч. 2 КК України, вчинене обвинуваченим.
Скасовано обраний ОСОБА_1 запобіжний захід згідно ухвали слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня 2014 року у виді застави.
Вироком Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року задоволено апеляційну скаргу прокурора, скасовано вирок Дарницького районного суду м. Києва від 05 червня 2020 року та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України та призначено йому за ст. 186 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Вироком апеляційного суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
22 червня 2014 року близько 19 години 00 хвилин ОСОБА_1, перебуваючи під мостом біля станції метро "Харківська", що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Бажана, в стані алкогольного сп`яніння, помітив раніше невідому йому ОСОБА_2, яка в цей час рухалась в бік маршрутного таксі № 317. З метою повторного відкритого викрадення чужого майна, діючи умисно, з корисливих мотивів, наздогнав потерпілу ОСОБА_2 та обхвативши її своєю рукою за шию, завдав їй фізичного болю, застосувавши таким чином насильство, яке не є небезпечним для здоров`я потерпілої. Тримаючи ОСОБА_2 за шию однією рукою, іншою в цей час зірвав золотий ланцюжок з хрестиком, вартістю 5 000 гривень, після чого з місця вчинення злочину зник, завдавши потерпілій ОСОБА_2 матеріальний збиток на загальну суму 5 000 гривень.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Кривов`яз М.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 посилаючись на ст. 438 ч. 1 п. 1, ст. 440 ч. 1, ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та закрити кримінальне провадження, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Заперечує встановлені апеляційним судом обставини того, що сукупність зібраних та досліджених в судовому засіданні доказів вказує на ОСОБА_1 як на особу, яка скоїла напад на потерпілу ОСОБА_2 . Заперечує належність та допустимість доказів у вказаному кримінальному провадженні, оскільки жоден із них не підтверджує обставин інкримінованого ОСОБА_1 діяння і ряд з цих доказів зібрані та оформлені із порушеннями вимог процесуального закону. Також вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону допущені апеляційним судом, оскільки як було зазначено у вироку суду першої інстанції у вказаному кримінальному провадженні пропущені строки досудового розслідування на момент направлення обвинувального акту до суду, на чому також наголошувала сторона захисту в судових дебатах 09 листопада 2021 року, проте відповідної оцінки судом апеляційної інстанції вказаній обставині у вироку надано не було. Крім того, заперечує можливість двічі виконувати вимоги ст. 290 КПК України, що також мало місце у вказаному кримінальному провадженні. Вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалив обвинувальний вирок з порушенням вимог статей 62 Конституції України, 17, 22 КПК України, 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Кривов`яз М.С. та засуджений ОСОБА_1 в судовому засіданні висловили доводи на підтримання касаційної скарги та просили її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 420 ч. 2 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
В даному кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглянув виправдувальний вирок суду першої інстанції та не погодився із висновками місцевого суду щодо виправдання ОСОБА_1 у пред`явленому йому обвинуваченні за ст. 186 ч. 2 КК України, безпосередньо дослідивши та надавши іншу оцінку доказам у кримінальному провадженні. При цьому суд апеляційної інстанції, заперечуючи та спростовуючи висновки суду першої інстанції, в порушення вищезазначених вимог процесуального закону, не обґрунтував свій вирок з дотриманням вимог ст.ст. 370, 374 КПК України щодо ОСОБА_1 з огляду на наступне.
Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого при грабежі, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров`я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, тощо) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров`я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються частиною другою статті 186 КК України і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК України не потребують.
Суд апеляційної інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, та встановивши у вироку, що він, обхвативши потерпілу ОСОБА_2 своєю рукою за шию, завдав їй фізичного болю, застосувавши таким чином насильство, яке не є небезпечним для здоров`я потерпілої, не обґрунтував такий свій висновок та не послався на конкретні матеріали кримінального провадження або показання осіб, які б підтверджували таку обставину. З встановлених у вироку апеляційного суду показань потерпілої ОСОБА_2 не вбачається, що вона, будучи допитаною в суді апеляційної інстанції, вказувала на те, що ОСОБА_1 хватав її рукою за шию та завдав їй фізичного болю. З інших зазначених у вироку показань та проаналізованих письмових доказів апеляційним судом не встановлювалося наявності цієї кваліфікуючої ознаки злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України.
Не обґрунтував свій висновок апеляційний суд і щодо того, яким чином показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які були понятими під час проведення огляду місця події, узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні, оскільки вони, будучи допитаними під час апеляційного розгляду справи, зазначили, що вилучення ланцюжка відбувалось за їх участю у особи, на яку працівники поліції вказували як на підозрювану у вчиненні грабежу, яка перед проведенням слідчої дії була в кайданках. Крім того, перед проведенням вказаної слідчої дії працівники поліції повідомили їм, що під час огляду місця події буде вилучатись ланцюжок у обвинуваченого та навіть вказали, що цей ланцюжок буде вилучений з кишені. При цьому у самому протоколі огляду місця події від 22 червня 2014 року зафіксовано, що ланцюжок був вилучений не у обвинуваченого ОСОБА_1, а у іншої особи - ОСОБА_5 .
Не дав власної оцінки апеляційний суд і обставині того, що зазначений в обвинуваченні золотий ланцюжок, який є предметом злочину та який був вилучений після його скоєння, у передбачений процесуальним законом спосіб не був належним чином зафіксований, речовим доказом визнаний не був, його огляд та впізнання також не проводилися, та не переконався, що він належить саме потерпілій ОСОБА_2 .
Крім того, апеляційний суд не усунув неузгодженості між відомостями, що викладені у формулюванні обвинувачення, де зазначено, що у потерпілої ОСОБА_2 був викрадений золотий ланцюжок із хрестиком, і відомостями, які містяться в заяві потерпілої ОСОБА_2 щодо викрадення у неї лише ланцюжка, та в протоколі огляду місця події від 22 червня 2014 року, де вказано про те, що у ОСОБА_5 був вилучений лише ланцюжок без хрестика.
Презумпція невинуватості, гарантована ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 62 Конституції України, ст. 17 ч. 1 КПК України, полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.