Постанова
Іменем України
14 червня 2022 року
місто Київ
справа № 465/7570/18
провадження № 61-11631св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Науково-виробниче об`єднання «Термоприлад ім. В. Лаха»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2020 року, ухвалене суддею Кузь В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Шандри М. М., Левика Я. А., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у грудні 2018 року звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Термоприлад ім. В. Лаха» (далі - ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 29 вересня 1961 року його прийнято в Конструкторське бюро «Термоприлад» на посаду інженера-випробувача, з 04 квітня 2001 року призначено на посаду заступника генерального директора, а 15 жовтня 2002 року переведено на посаду заступника генерального директора - головного інженера.
Наказом ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» від 19 листопада 2018 року № 12 його звільнено з роботи в зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Позивач вважав звільнення незаконним, оскільки відповідач не виконав вимог частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» щодо надання первинній профспілковій організації інформації про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень.
Також відповідач порушив термін введення в дію наказу від 01 серпня 2018 року № 67-К, яким затверджено штатний розпис ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха».
Позивач зазначав, що роботодавцем не дотримано вимог статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі та статті 43 КЗпП України, оскільки профспілкова організація відмовила у наданні згоди на розірвання трудового договору.
На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив:
- поновити його на роботі в ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» на посаді заступника генерального директора - головного інженера.
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, який за період з 19 листопада 2018 року до 11 жовтня 2019 року становив 150 501, 12 грн.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 05 жовтня 2020 року Франківський районний суд м. Львова позов задовольнив.
Суд скасував наказ ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» від 18 вересня 2018 року № 87-к «Про реалізацію наказу №67-К «Про внесення змін до штатного розпису, переведення та скорочення чисельності працівників від 01 серпня 2018 року».
Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора - головного інженера ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха».
Стягнув з ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 листопада 2018 року до 11 жовтня 2019 року у розмірі 150 501, 12 грн.
Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без попередньої згоди профспілкового органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є позивач. Також відповідач не надав доказів пропонування позивачу інших вакантних посад та професій.
Постановою від 01 червня 2021 року Львівський апеляційний суд скасував рішення Франківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2020 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із законності звільнення позивача та зазначив, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату, які стали підставою для вивільнення працівників, у тому числі ОСОБА_1 , попередженого за два місяці про наступне вивільнення.
Оскільки позивач займав посаду заступника генерального директора, тому, за висновками апеляційного суду, з урахуванням вимог частини першої статті 43-1 КЗпП України, розірвання з позивачем трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації є правомірним. Суд врахував, що частина друга статті 49-4 КЗпП України встановлює вичерпний перелік випадків, коли роботодавець зобов`язаний проводити відповідні консультації з профспілковими організаціями, який не поширюється на обставини цієї справи. Також оскільки скорочена єдина посада заступника генерального директора - головного інженера, на якій працював позивач, тому немає підстав для застосування переважного права залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 07 липня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 01 червня 2021 року повністю, скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 315 111, 22 грн.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм процесуального права та порушенням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:
- судом першої інстанції ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16, щодо підстав для зменшення судом розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17 (провадження № 61-47646св18), щодо встановлення дійсності підстав для скорочення чисельності штату, та у постановах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, щодо обов`язку роботодавця запропонувати працівнику вакантну посаду чи роботу на підприємстві.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» у серпні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до наказу від 03 квітня 2001 року № 25 позивача призначено на посаду генерального директора Акціонерного товариства «Термоприлад» 04 квітня 2001 року, наказом від 10 жовтня 2002 року № 103 переведено на посаду заступника генерального директора - головного інженера.
01 серпня 2018 року ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» видало наказ № 67 к «Про внесення змін до штатного розпису, переведення та скорочення чисельності працівників», яким, зокрема, з 03 жовтня 2018 року скорочено та виведено із штатного розпису посаду заступника генерального директора - головного інженера (підрозділ 100), затверджено штатний розпис ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» в новій редакції з урахуванням змін, зазначених у наказі.
Відповідно до наказу від 18 вересня 2018 року № 87 к «Про реалізацію наказу № 67 К «Про внесення змін до штатного розпису, переведення та скорочення чисельності працівників від 01 серпня 2018 року» з 19 листопада 2018 року скорочено посаду «заступник генерального директора - головний інженер»; наказано відділу кадрів запропонувати заступнику генерального директора - головному інженеру ОСОБА_1 , який підпадає під скорочення, перевести за його згодою на вакантні посади та професії, а у разі відмови від переведення або відсутності вакантних посад підготувати документи для звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України; затверджено штатний розпис ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» в новій редакції з врахуванням змін, зазначених в наказі.
18 жовтня 2018 року первинна профспілкова організація, членом якої був позивач, відмовила у надані згоди на розірвання трудового договору (звільнення) заступника генерального директора - головного інженера ОСОБА_1 .
Наказом ПрАТ «НВО «Термоприлад ім. В. Лаха» від 19 листопада 2018 року № 12 заступника генерального директора - головного інженера ОСОБА_1 звільнено за скороченням чисельності працівників, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Право, застосоване судом
У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.