Постанова
Іменем України
08 червня 2022 року
м. Київ
справа № 201/2635/18
провадження № 61-8188св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій В`ячеславович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Меньшикова Кристина Олександрівна,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги:ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2019 року і додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2020 року, ухвалені у складі судді Федоріщева С. С., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області, діючи в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування майна.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2014 року визнано спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , відумерлою та передано квартиру АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради.
Рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 19 лютого 2015 року № 68 вказану квартиру прийнято до комунальної власності м. Дніпропетровська.
23 квітня 2016 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. протиправно видав свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_1 як рідній сестрі померлої ОСОБА_4 .
На підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Меншиковою К. О., зазначена квартира відчужена ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Прокурор вказував на те, що вказане нерухоме майно вибуло з володіння власника без згоди та поза його волею.
З урахуванням зазначеного прокурор просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 квітня 2016 року, видане ОСОБА_1 на спадщину - квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В. у реєстрі за № 201 у спадковій справі № 7/2016, та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 910245212101).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2019 року позов першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 квітня 2016 року, видане ОСОБА_1 на спадщину - квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В. в реєстрі за № 201 у спадковій справі №7/2016.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 910245212101).
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно відчужене на користь ОСОБА_2 , а Дніпровська міська рада як власник спірного майна, яке вибуло з її власності поза її волею, має право на його витребування шляхом пред`явлення віндикаційного позову на підставі статті 388 ЦК України.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь прокуратури Дніпропетровської області витрати зі сплати судового збору за подачу заяви про забезпечення позову у сумі по 440,50 грн з кожної.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, задовольняючи позовні вимоги, суд не вирішив питання щодо розподілу судових витрат за подачу заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , який не брав участі у справі, подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 березня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2019 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2020 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, установивши, що спірна квартира вибула з комунальної власності поза волею її власника, оскільки після визнання спадщини відумерлою та передачу її у комунальну власність територіальної громади м. Дніпра та прийняття цієї квартири до комунальної власності 19 лютого 2015 року, на неї протиправно 23 квітня 2016 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_1 та надалі відчужено на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 - ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 18 травня 2016 року ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку про те, що позивач має право витребувати спірну квартиру від добросовісного набувача ОСОБА_2 на підставі положень статті 388 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У травня 2021 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що він не був залучений до участі у справі при розгляді судом першої інстанції, проте рішенням суду вирішено питання про його права та обов`язки, оскільки воно безпосередньо стосується його права власності.
Вказував на те, що ОСОБА_2 є його дружиною, шлюб із якою укладено 20 грудня 2014 року. Квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_2 за спільні кошти подружжя. На укладення договору купівлі-продажу від 18 травня 2016 року він надавав згоду, оскільки для придбання майна використовувалися спільні кошти подружжя, а безпосередньо договір укладався під час шлюбу.
Отже, спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому суд фактично витребував майно, співвласником якого є він.
Зазначав, що судові рішення попередніх інстанцій не відповідають принципам, викладеним у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, а також відсутнє підтвердження прокурором повноважень на пред`явлення цього позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) постановах Верховного суду від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц (провадження № 61-13212св19), від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц (провадження № 61-35744св18), від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11 (провадження № 61-12731св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 369/6400/17 (провадження № 61-4840св20).
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 10 листопада 1999 року ОСОБА_4 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , житловою площею 17,1 кв. м, загальною 30,0 кв. м.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
У встановлений законодавством термін спадщину ніхто не прийняв, із заявою щодо вступу у спадщину після смерті ОСОБА_4 ніхто не звертався.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2014 року у справі № 201/16062/14-ц визнано спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , відумерлою та передано квартиру АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради.
Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19 лютого 2015 року № 68 вказану квартиру прийнято до комунальної власності м. Дніпропетровська.
23 квітня 2016 року приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Мазуренко С. В. видав свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_1 як рідній сестрі померлої ОСОБА_4 , що мешкала разом з нею у квартирі АДРЕСА_1 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 18 травня 2016 року № 979, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Меньшиковою К. О., квартиру АДРЕСА_1 відчужено представником ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 .
На виконання ухвали суду від 25 лютого 2019 року Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області проведено перевірку дотримання приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Мазуренком С. В. порядку вчинення нотаріальних дій при видачі 23 квітня 2016 року свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 .
Цією перевіркою встановлено, що всупереч вимог статей 5, 49 Закону України «Про нотаріат», пунктів 4.2, 4.12 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусом України № 296/5 від 22 грудня 2012 року, приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Мазуренко С. В. за відсутності документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії - свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повного витягу з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копій актових записів, копій рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин, 23 квітня 2016 року видав ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 201 по спадковій справі 7/2016, внаслідок чого квартира АДРЕСА_1 незаконно вибула із комунальної власності територіальної громади міста.
Відповідно до інформації з адресно-довідкового підрозділу ГУ УМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 зареєстрованою або знятою з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 не значиться.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди мають враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності.
Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.
Цивільним кодексом України передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.