Постанова
Іменем України
13 червня 2022 року
місто Київ
справа № 278/2592/20
провадження № 61-11128св21
Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 ,
третя особа - Тетерівська сільська рада Житомирського району Житомирської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області) від 25 вересня 2017 року № 6-6119/14-17-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 1, 1200 га, кадастровий номер 1822083800:01:000:087, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Житомирського району за межами населених пунктів Тетерівської об`єднаної територіальної громади.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що оспорюваний наказ суперечить чинному законодавству. ОСОБА_1 зазначав, що до спірної земельної ділянки входить земельна ділянка, площею 0, 05 га, яку він просив надати йому у власність, проте відповідач відмовив через те, що ця ділянка відноситься до земель водного фонду.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ГУ Держгеокадастру у Житомирській області заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 19 березня 2021 року Житомирський районний суд Житомирської області позов задовольнив.
Суд визнав недійсним та скасував наказ ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 25 вересня 2017 року № 6-6119/14-17-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 1, 1200 га, кадастровий номер 1822083800:01:000:087, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Житомирського району за межами населених пунктів Тетерівської об`єднаної територіальної громади.
Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що частина земельної ділянки знаходиться в межах прибережної захисної смуги, а інша вкрита лісом. Надання у власність таких земель не передбачено законодавством України. Документація, розроблена на замовлення ОСОБА_2 , як і погоджувальні висновки не відповідають дійсності, оскільки невірно визначено класифікацію земель та їх належність. Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що частину земельної ділянки раніше не було надано у власність позивачу, оскільки вона перебувала у межах прибережної захисної смуги річки Тетерів.
Постановою від 27 травня 2021 року Житомирський апеляційний суд скасував рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 березня 2021 року, ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи цю постанову, суд апеляційної інстанції навів такі аргументи. Оскільки позивачу відмовлено в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (0, 05 га) у зв`язку з тим, що така ділянка за своєю категорією відноситься до земель водного фонду, то скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 25 вересня 2017 року № 6-6119/14-17-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 1, 1200 га, не є безумовною підставою для надання земельної ділянки, площею 0, 05 га, на яку претендує позивач і яка розміщена у прибережній захисній смузі річки Тетерів, саме позивачу. Отже, видання оспорюваного наказу не впливає на можливість реалізації позивачем права на отримання цієї ділянки у власність (користування), тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не забезпечує його реального захисту. Також суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що до апеляційної скарги додано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого 12 листопада 2018 року право власності на спірну земельну ділянку, кадастровий номер 1822083800:01:000:0871, зареєстровано за ОСОБА_3 . Позивач в суді першої інстанції не заявляв клопотання про залучення ОСОБА_3 співвідповідачем. Наведене залишилося поза увагою суду першої інстанції, що призвело до неправильного вирішення спору.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 02 липня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 березня 2021 року залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив, що:
- судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 30 січня 2020 року у справі № 587/2121/18 (провадження № 14-595цс19), від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20), у постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 278/727/16-ц (провадження
№ 61-15069св18), від 03 червня 2021 року у справі № 296/5781/18 (провадження № 61-6549св20);
- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення на підставі неналежних та недопустимих доказів, зокрема, протоколу погодження меж земельної ділянки, у якому суміжні землекористувачі не ставили свої підписи, та проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 лісового та водного фонду, цільове призначення якої змінено;
- суд апеляційної інстанції безпідставно розглянув справу за правилами загального позовного провадження, яка розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, та всупереч висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 176/585/17 (провадження № 61-2122сво19), апеляційний розгляд відбувся за відсутності позивача.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ГУ Держгеокадастру у Житомирській областіу вересні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 05 серпня 2021 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 27 травня 2021 року та відкрив касаційне провадження у справі.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 18 червня 2015 року ГУ Держгеокадастру у Житомирській області відмовило позивачу в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0, 05 га, у власність на території Корчацької сільської ради Житомирського району Житомирської області у зв`язку із тим, що обрана позивачем земельна ділянка за категорією відноситься до земель водного фонду (прибережна захисна смуга річки Тетерів).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 15 червня 2017 року № 6-377/14-17-СГ надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Житомирського району, за межами населених пунктів Тетерівської об`єднаної територіальної громади (реорганізованої Корчацької сільської ради). Орієнтовний розмір земельної ділянки 1, 1200 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
У 2017 році на замовлення ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_4 розробив проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1, 1200 га, кадастровий номер 1822083800:01:000:0871.
18 серпня 2017 року експертом державної експертизи ОСОБА_5 надано висновок № 8896/82-17 про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 1, 12 га, у власність ОСОБА_2 за межами населених пунктів Тетерівської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області (реорганізованої Корчацької сільської ради). Зауваження та пропозиції до проєкту землеустрою відсутні, проєкт землеустрою погоджено.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 25 вересня 2017 року № 6-6119/14-17-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 на території Житомирського району за межами населених пунктів Тетерівської об`єднаної територіальної громади (реорганізованої Корчацької сільської ради). Також цим наказом ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку, загальною площею 1, 1200 га, кадастровий номер 1822083800:01:000:0871, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.
29 вересня 2017 року здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на зазначену земельні ділянку.
Право, застосоване судом
Положеннями статті 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частинами першою-третьою статті 116 Земельного кодексу України
(далі - ЗК України) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема шляхом одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2, 0 гектара (стаття 121 ЗК України).
Згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб передають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.
Стаття 118 ЗК України визначає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Цей орган розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Не можуть передаватися у власність земельні ділянки, які уже перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб. Такі земельні ділянки можуть бути передані у власність лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законодавством.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Тож обов`язковою умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем.
Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Отже, вирішенню питання про ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права передує вирішення судом питання чи порушені права позивача, оскільки лише порушені, невизнані чи оспорювані права підлягають захисту судом. В разі якщо права позивача не порушені, суд має відмовити саме з цих підстав, не надаючи оцінку обраному позивачем способу захисту.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).