Постанова
Іменем України
08 червня 2022 року
м. Київ
справа № 676/205/20
провадження № 61-2206св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 січня 2021 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що 05 січня 2015 року ОСОБА_2 взяв у неї в борг кошти у розмірі 32 000,00 дол. США та зобов`язався їх повернути до 01 січня 2020 року, що підтверджується розпискою, наданою їй ОСОБА_2 05 січня 2015 року.
Однак взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 не виконав, зокрема грошові кошти у розмірі 32 000,00 дол. США, що в еквіваленті на день звернення з позовом складає 762 560,00 грн, не повернув.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, на підставі статей 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в розмірі 32 000,00 дол. США, що на день складення позовної заяви становить 762 560,00 грн, відповідно до боргової розписки від 05 січня 2015 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2020 року у складі судді Вдовичинського А. В., з урахуванням ухвали Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 листопада 2020 року про виправлення описки, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 січня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 32 000,00 дол. США.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що за своєю суттю розписка ОСОБА_2 від 05 січня 2015 року про отримання в борг грошових коштів та зобов`язання їх повернути до 01 січня 2020 року, оригінал якої знаходиться у ОСОБА_3 , є документом, який підтверджує укладення договору позики, засвідчує отримання боржником від кредитора грошової суми. Тому відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 січня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження постанови Хмельницького апеляційного суду від 11 січня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц (провадження № 61-20376св18), від 07 серпня 2019 року у справі № 753/22661/14 (провадження № 61-10263св19), від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 02 березня 2020 року у справі № 355/1301/18 (провадження № 61-15895св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18 (провадження № 61-6634св20).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що розписка від 05 січня 2015 року не містить інформації про те, що саме ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 кошти в борг та що ОСОБА_2 зобов`язується повернути їх саме ОСОБА_1 .
Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що розписка від 05 січня 2015 року містить відомості про отримання ОСОБА_2 боргу, тобто в даному випадку позикодавцем виступає саме ОСОБА_2 , якому було повернуто борг, про що і написано розписку. В другому пункті цієї розписки зазначено, що ОСОБА_2 були отримані кошти в борг, які зобов`язується повернути, але не зазначено ні суми отриманих коштів, ні ідентифікуючих даних про позикодавця. Отже, цей пункт розписки має не завершену дію та ніяких зобов`язань у зв`язку з цим не виникає. Тобто за змістом розписка є свідченням того, що ОСОБА_2 були повернуті кошти. Отже, це не боргова розписка, а розписка про повернення боргу.
Також судом апеляційної інстанції безпідставно не допущено на судове засідання представника ОСОБА_2 за довіреністю у порушення вимог статті 60 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить доводів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 січня 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.
У березні 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 січня 2021 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 січня 2021 року і витребувано із Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області цивільну справу № 676/205/20.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Відповідно до розписки від 05 січня 2015 року ОСОБА_2 отримав борг в сумі 32 000,00 дол. США. Отримані в борг кошти зобов`язався повернути до 01 січня 2020 року (а. с. 4).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.