Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 737/670/19
провадження № 61-5819св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2020 року в складі судді Лібстер А. С. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2021 року в складі колегії суддів: Бобрової І. О., Шитченко Н. В., Мамонової О. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, коштів за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні.
Позов обгрунтований тим, що з 07 грудня 2018 року вона працювала на посаді кухаря кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 », власником якого є ФОП ОСОБА_2 .
Протягом чотирьох місяців роботи заробітну плату не отримувала, а після скарг та вимог виплатити належну заробітну плату відповідач повідомила про її звільнення.
Трудову книжку отримала наприкінці травня 2019 року, у якій вказано про звільнення відповідно до наказу від 12 квітня 2019 року № 16 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Звільнення проведено з порушенням вимог законодавства, не дотримана процедура оформлення прогулу, не доведено належним чином факту прогулу, не відібрано письмові пояснення щодо причин її відсутності на роботі, не складено акти про відмову та про відсутність на робочому місці, а також у порушення вимог статей 47, 116 КЗпП України відповідач не здійснив розрахунок при звільненні.
Уточнивши позовні вимоги, просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення від 12 квітня 2019 року № 16;
- поновити її на роботі на посаді кухаря кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1»;
- стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь невиплачену заробітну плату за період роботи з грудня 2018 року по квітень 2019 року в розмірі 17 102 грн;
- стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки з виплати заробітної плати в розмірі 26 537,68 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2020 року, яке залишене без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2021 року, позов задоволено частково. Стягнено з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 1 517, 24 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 26 537,68 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що роботодавець мала підстави для звільнення позивача у зв`язку з прогулом, проте порушено порядок такого звільнення, оскільки відсутні письмові пояснення працівника з приводу невиходу на роботу. Однак, встановивши, що ОСОБА_1 не навела і не довела існування обставин, які є об`єктивно непереборними, пов`язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на оскарження наказу ФОП ОСОБА_2 про звільнення від 12 квітня 2019 року № 16.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої заробітної плати за період роботи з грудня 2018 року до квітня 2019 року в розмірі 17 102,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що ФОП ОСОБА_2 не сплатила ОСОБА_1 заробітну плату за квітень 2019 року, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 05 травня 2020 року, тому наявні підстави для стягнення заборгованості з виплати заробітної плати в розмірі 1 517,24 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 26 537,68 грн.
Позов в частині стягнення заробітної плати за період роботи з грудня 2018 року до березня 2019 року суд першої інстанції вважав необґрунтованим та таким, що спростовується матеріалами справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ФОП ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2021 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, повинен був зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки існує очевидна неспівмірність стягнутої заробітної плати в розмірі 1 517,24 грн щодо стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 26 537,68 грн.
Виплата ОСОБА_1 заробітної плати за квітень 2019 року підтверджується показаннями свідків та витягом з реєстру застрахованих осіб.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.У задоволенні клопотання ФОП ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2021 року відмовлено.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 07 грудня 2018 року ОСОБА_1 прийнята на постійну роботу на посаду кухара кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 », власником якого є ФОП ОСОБА_2 .
Згідно з табелями обліку робочого часу з грудня 2018 року по квітень 2018 року ОСОБА_1 працювала кожного дня, з двома вихідними днями на тиждень, до 12 квітня 2019 року прогулів не мала.
Відповідно до доповідної записки ОСОБА_3 від 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 не з`явилась на робочому місці.
Того ж дня ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 склали акт про те, що ОСОБА_1 не з`явилась на роботу 12 квітня 2019 року з 10.00 год до 18.00 год.
Наказом ФОП ОСОБА_2 від 12 квітня 2019 року № 16 (зі змінами) ОСОБА_1 звільнено за прогул 12 квітня 2019 року протягом усього робочого дня.
18 травня 2019 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 склали акт про те, що ОСОБА_1 відмовилась від підпису про отримання трудової книжки.
Матеріали справи містять відомості про отримання працівниками ФОП ОСОБА_2 заробітної плати за період з грудня 2018 року по квітень 2019 року, у тому числі, підпис ОСОБА_1 .
Згідно з витягом з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про індивідуальні відомості про застраховану особу, сформованого 07 липня 2019 року Пенсійним Фондом України, заробітна плата ОСОБА_1 у грудні 2018 року становила 1 384, 00 грн, у січні-березні 2019 року - 4 173, 00 грн, у квітні 2019 року - 1 670, 00 грн.
Згідно з висновком за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 08 травня 2020 року, наданим Чернігівським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_1 в наказі про звільнення від 12 квітня 2019 року № 16 виконаний не ОСОБА_1 . Підпис від імені ОСОБА_1 у відомостях про отримання заробітної плати за квітень 2019 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 225/5266/18, провадження № 61-7884св19, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження №14-623цс18.
Згідно зі змістом касаційної скарги судові рішення оскаржуються в частині задоволення позову, тому в іншій частині судові рішення на предмет законності й обґрунтованості суд касаційної інстанції відповідно до вимог частини першої 400 ЦПК України не перевіряє.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною четвертою статті 43 Конституції Українигарантовано право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці», частини першої статті 4 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.