Постанова
Іменем України
13 червня 2022 року
місто Київ
справа № 607/13078/20
провадження № 61-10442св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Костіва О. З., Міщія О. Я., Шевчук Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у серпні 2020 року звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України»
(далі - АТ «НСТУ») про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що згідно з наказом від 08 липня 2020 року № 62-К її 10 липня 2020 року було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України - за угодою сторін.
На переконання ОСОБА_1 , її звільнення є незаконним, оскільки перед написанням заяви про звільнення з роботи протягом тривалого часу вона зазнавала систематичного психологічного тиску від керівництва Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (далі - ПАТ «НСТУ») «Тернопільська регіональна дирекція». Зазначила, що 08 липня 2020 року вона змушена була подати заяву про звільнення з роботи за угодою сторін з 10 липня 2020 року, яка нею відкликана 09 липня 2020 року. АТ «НСТУ», незважаючи на відкликання нею заяви про звільнення, звільнило її з роботи 10 липня 2020 року за абсолютної відсутності її волевиявлення на звільнення з роботи.
У зв`язку з викладеним позивач просила суд скасувати наказ про звільнення її з роботи, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначив, що позивач не обґрунтувала та не довела законність її позовних вимог, а тому, на переконання АТ «НСТУ», у задоволенні позову ОСОБА_1 потрібно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 04 березня 2021 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд скасував наказ, підписаний тимчасово виконуючим обов`язки менеджера (філії) ПАТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» ОСОБА_3, від 08 липня 2020 року № 62-к про звільнення ОСОБА_1 з посади редактора творчої групи «Ранок» ТО телерадіопрограм 10 липня 2020 року за угодою сторін.
Суд поновив ОСОБА_1 на посаді редактора творчої групи «Ранок» телерадіопрограм у філії ПАТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» з 11 липня 2020 року.
Стягнув з АТ «НСТУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 липня 2020 року до 04 березня 2021 року у сумі 82 000, 00 грн.
Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що посилання позивача на те, що заява про звільнення не відповідає її волевиявленню, а її написанню слугували незаконне притягнення її до дисциплінарної відповідальності та вчинений на неї тиск з боку керівництва філії, є безпідставними, оскільки відповідно до пояснень позивача вона не оскаржувала наказ про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у визначені законом строки. Позивач не довела, що причини звільнення пов`язані із віком чи стажем та тривалістю роботи у АТ «НСТУ». Стосовно доводів позивача про психологічний тиск, який чинився у кабінеті інспектора з кадрів, про що зазначено й у поясненнях свідка, то суд вважав, що висловлювання керівництва про звільнення за недоліки в роботі чи порушення трудової дисципліни, що призвело до підвищеного емоційно-психологічного стану позивача, не можна вважати примусом до зазначеної дії.
Водночас суд першої інстанції встановив, що відповідач не довів, що згода про припинення трудового договору з ОСОБА_1 була надана та оформлена наказом про її звільнення уповноваженим органом власника у порядку, передбаченому законом та установчим документами АТ «НСТУ». Відповідач не довів, що надання позивачу відповіді про відсутність згоди власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору була надана в межах повноважень т. в. о. менеджера філії ОСОБА_2 та не вимагалося для цього внесення подання продюсером.
Тож суд вважав, що позивач неправомірно звільнена із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто у зв`язку із припиненням трудового договору за угодою сторін.
Постановою від 02 червня 2021 року Тернопільський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 та задовольнив апеляційну скаргу АТ «НСТУ».
Апеляційний суд скасував рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 березня 2021 року, ухвалив нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовив.
Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «НСТУ» судовий збір у розмірі 2 522, 00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не довів наявність у т. в. о менеджера (філії) ОСОБА_3 повноважень на підписання наказу про звільнення, оскільки 17 червня 2020 року ПАТ «НСТУ» видало довіреність № 01-8/41, за пунктом 8 якої ОСОБА_3 надано право за поданням продюсера філії призначати та звільняти творчих працівників філії. Враховуючи такі обставини, апеляційний суд вважав, що помилковим є висновок суду першої інстанції, що т. в. о. менеджера (філії) ОСОБА_3 не дотримався порядку звільнення творчого працівника філії ОСОБА_1 .
Апеляційний суд зазначив, що оскільки докази, які відповідач просить долучити до справи, стосуються спростування висновків суду першої інстанції щодо обставин, які не були заявлені як підстава позову, таке клопотання підлягає задоволенню.
У частині висновків суду першої інстанції про те, що позивач не довела брак волевиявлення на звільнення, а також чинення на неї психологічного тиску, суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 22 червня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 березня 2021 року залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції ухвалив з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження цього судового рішення те, що:
- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах:
Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), від 26 червня 2021 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 04 грудня 2019 року № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження
№ 61-18064св18), про те, що «суд знає закони» та під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. На переконання заявника, суд першої інстанції відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») правильно встановив, що наказ про звільнення є неправомірним, відповідач не надав до суду першої інстанції доказів щодо дотримання порядку звільнення працівника, а також, що наказ виданий повноважною особою;
Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), щодо дослідження нових доказів у суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд, за твердженнями заявника, незаконно визнав поважними причини неподання відповідачем доказів до суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не навів мотивів щодо прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи;
Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16, щодо застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
АТ «НСТУ» у наданому до суду відзиві просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Відповідач зазначив, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, за волевиявленням сторін, позивач не довела, що написала заяву під психологічним тиском. Також АТ «НСТУ» зазначило, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, розглянув позов з підстав, які не заявляла позивач. Такі порушення норм процесуального права усунув апеляційний суд.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 30 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За правилами частин першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з трудовою книжкою, серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 01 жовтня 2015 року була прийнята на роботу у порядку переведення на посаду ведучої програм відділу художніх, культурологічних та просвітницьких програм творчо-виробничого об`єднання телевізійних програм у Філію Національної телекомпанії України «Тернопільська регіональна дирекція» (наказ від 01 жовтня 2015 року № 1-К).
У зв`язку з перетворенням Національної телекомпанії України в ПАТ «НСТУ» філія Національної телекомпанії України «Тернопільська регіональна дирекція» перейменована у філію ПАТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» (наказ від 19 січня 2017 року № 1).
У подальшому, 18 грудня 2017 року, на підставі наказу від 12 грудня 2017 року № 68, ОСОБА_1 переведена на посаду редактора творчого об`єднання «Ранок».
23 квітня 2018 року ОСОБА_1 переведено на посаду редактора творчої групи «Ранок» ТО телерадіопрограм.
08 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до т. в. о. менеджера філії ПАТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» ОСОБА_3 із заявою про звільнення за угодою двох сторін 10 липня 2020 року.
Цього ж дня т. в. о. менеджера філії ПАТ «НСТУ» ОСОБА_3 на цій заяві написав резолюцію, зазначивши таке: «До наказу звільнити з 10.07.2020 (року)».
На підставі наказу філії ПАТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» про звільнення ОСОБА_1 від 08 липня 2020 року № 62-К, який підписаний т. в. о. менеджера філії ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , редактора творчої групи «Ранок» ТО телерадіопрограм, на підставі заяви від 08 липня 2020 року, звільнено 10 липня 2020 року за угодою сторін, пункт 1 частина перша статті 36 КЗпП України.
09 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Філії ПАТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» із заявою про відкликання своєї заяви про звільнення з роботи за угодою двох сторін, мотивуючи це тим, що вона написала під тиском.
На заяву ОСОБА_1 від 09 липня 2020 року про відкликання заяви про звільнення т. в. о. менеджера філії ОСОБА_3 у письмовій формі повідомив ОСОБА_1 про відмову у її проханні про відкликання заяви про звільнення та зазначив, що звільнення ОСОБА_1 відбудеться у визначений та спільно погоджений термін, тобто 10 липня 2020 року.
10 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області про притягнення керівництва філії до кримінальної відповідальності за перевищення службових повноважень та порушення трудового законодавства.
Апеляційний суд встановив, що відповідно до пункту 4.7 строкового трудового договору з менеджером філії ПАТ «НСТУ» від 16 лютого 2018 року № 05-стд менеджер визначає час і порядок використання своєї щорічної відпустки відповідно до графіка відпусток, який узгоджується із виконавчим директором ПАТ «НСТУ». Менеджер одночасно надає пропозиції щодо кандидатури особи, яка буде виконувати його обов`язки на час перебування у відпустці.
12 червня 2020 року менеджер філії ОСОБА_4 звернувся із заявою до голови правління ПАТ «НСТУ» Аласанії З. Г. про надання щорічної відпустки з 29 червня 2020 року тривалістю 19 календарних днів. У заяві ОСОБА_4 запропонував виконання обов`язків на період його відпустки покласти на головного інженера філії ОСОБА_3 .
На заяві міститься резолюція «До наказу», що свідчить про погодження відпустки та погодження покладення обов`язків на запропонованого працівника.
На підставі наказу АТ «НСТУ» від 12 червня 2020 року № 35-вр «Про надання відпустки», який підписаний головою правління Аласанією З. Г., ОСОБА_4 надано щорічну відпустку з 29 червня 2020 року до 17 липня 2020 року.
Відповідно до наказу АТ «НСТУ» «Тернопільська регіональна дирекція» від 18 червня 2020 року № 51-в «Про надання відпустки ОСОБА_4 », який підписано менеджером філії ОСОБА_4 , виконання обов`язків менеджера філії на період відпустки ОСОБА_4 покладено на головного інженера ОСОБА_3