Постанова
Іменем України
13 червня 2022 року
місто Київ
справа № 638/15736/15-ц
провадження № 61-10158св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дряблов Олександр Володимирович,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 січня 2021 року, постановлене суддею Омельченко К. О., та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у вересні 2015 року звернулася до суду із позовом, у подальшому уточненим, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дряблов О. В., про визнання договорів дарування недійсними.
Позивач обґрунтовувала свої вимог тим, що з 1976 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
Стверджувала, що під час перебування у шлюбі за рахунок спільних коштів подружжя набуло у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення цоколю АДРЕСА_2 , право власності на які були оформлені на ОСОБА_2 .
Під час звернення у 2014 році до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом про поділ майна позивач дізналася, що відповідач без її згоди оформив договори дарування квартири та нежитлового приміщення на їх дочку ОСОБА_3 , які позивач просить суд визнати недійсними, оскільки вони укладені з порушенням ЦК України, а саме без її письмової згоди.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позову, зазначила, що майно, яке є предметом договорів дарування, не придбано за спільні кошти подружжя та не може вважатися спільною сумісною власністю, згода на відчуження якої є обов`язковою.
ОСОБА_2 також заперечував проти позову.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 13 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 21 травня 2021 року, Дзержинський районний суд м. Харкова залишив без задоволення позов ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що на момент укладення оспорюваних правочинів позивач був власником спірного майна і мав право розпоряджатися ним на власний розсуд. Спірне нерухоме майно не мало будь-яких обтяжень права власності, не перебувало ані під арештом, ані під заставою.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що спірне нерухоме майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки воно набуте ОСОБА_2 за безоплатним договором відступлення права вимоги. Квартира АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення цоколю АДРЕСА_2 були особистою власністю ОСОБА_2 , який за договором дарування подарував це нерухоме майно своїй дочці ОСОБА_3
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 18 червня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Визначення заявником підстав касаційного оскарження та узагальнений виклад доводів касаційної скарги
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у:
постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року
у справі № 454/2786/17-ц (провадження № 61-975св20), від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18), щодо отримання згоди другого із подружжя на укладення договору про розпорядження спільним майном;
постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 726/1606/17 (провадження № 61-3533св19), про те, що розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя;
постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/12236/17 (провадження № 61-12878св20), про застосування положень статей 16, 17 Закону України «Про власність» та статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України);
постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі
№ 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), про презумпцію спільності майна подружжя;
постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору;
- суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18);
- суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, а саме прибутковий касовий ордер від 18 лютого 2003 року № 50 про внесення відповідачем ОСОБА_3 внеску у розмірі 145 543, 00 грн, який, на переконання заявника, не підтверджує джерело походження цих коштів, а отже, суди не дослідили докази щодо належності спірної квартири до спільного сумісного майна подружжя.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 надала до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відповідач зазначила, що заявник навела як підставу касаційного оскарження нерелевантні постанови Верховного Суду. Щодо касового ордера як доказу у справі, то відповідач вважає, що він є належним та допустимим доказом, а питання походження ордера не є предметом спору.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 16 липня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою відкриття касаційного провадження у справі, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 жовтня 1976 року до 30 червня 2010 року.
У шлюбі у подружжя народилося троє дітей: ОСОБА_4 , 1976 року народження, ОСОБА_3 , 1980 року народження, та ОСОБА_5 , 1989 року народження.
ОСОБА_3 та Закрите акціонерне товариство «Макрокап Девелопмент Україна» 18 лютого 2003 року уклали договір № 34 про участь у будівництві, за умовами якого забудовник зобов`язаний був передати ОСОБА_3 у власність двокімнатну квартиру, загальною площею орієнтовно 82, 7 кв. м, яка розташована на другому поверсі, а також паркувальне місце за зазначеною адресою, а ОСОБА_3 зобов`язувалася взяти участь у будівництві та сплатити внесок в сумі 146 543, 00 грн за квартиру та 35 000, 00 грн за паркувальне місце.
Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 50 ОСОБА_3 сплатила внесок відповідно до згаданого договору у розмірі 145 543, 00 грн 19 лютого 2003 року та 35 000, 00 грн - 28 лютого 2003 року.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 01 лютого 2005 року підписали угоду про відступлення права вимоги за договором про участь у будівництві. Відповідно до умов угоди сторони погодили, що ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 право вимоги за договором про участь у будівництві. На момент укладення цього договору ОСОБА_3 повністю сплатила пайовий внесок за договором від 18 лютого 2003 року та за закінченням будівництва має право вимагати передачі їй квартири та паркувального місця.
ОСОБА_2 06 грудня 2006 року прийняв від забудовника квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 81, 93 кв. м, а також паркувальне місце на виконання договору про участь у будівництві, що підтверджується актом пройму-передачі квартири.
09 серпня 2007 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на зазначену квартиру, а також право власності на нежитлове приміщення цоколю АДРЕСА_2 - місце паркування в літ. А-18, площею 28, 0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення цоколю АДРЕСА_2 - місце паркування в літ. А-18, площею 28, 0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , належали на праві особистої приватної власності відповідача, оскільки майно набуте ним за безоплатним договором відступлення права вимоги.
06 вересня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловим О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 801.
Згідно з пунктом 1 цього договору ОСОБА_2 безоплатно передав у власність ОСОБА_3 зазначену квартиру, яка належить йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (б/н), виданого Дзержинською районною в м. Харкові радою 26 липня 2007 року.
Також ОСОБА_3 та ОСОБА_2 20 грудня 2013 року уклали договір дарування нежитлового приміщення цоколю АДРЕСА_2 - місце паркування в
літ. А-18, площею 28, 0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловим О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1100.
Відповідно до пункту 1 цього договору ОСОБА_2 безоплатно передав у власність ОСОБА_3 зазначене нежитлове приміщення, яке належить йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (б/н), виданого Дзержинською районною в м. Харкові радою 26 липня 2007 року.