Постанова
Іменем України
08 червня 2022 року
м. Київ
справа № 751/6859/21
провадження № 61-2867 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду
м. Чернігова від 27 жовтня 2021 року у складі судді Карапути О. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 січня 2022 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Онищенко О. І, Харечко Л. К.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області про відшкодування майнової шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що вона є особою із інвалідністю третьої групи, учасником ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС) і відноситься до першої категорії.
Вказувала, що на неї поширюється дія положень статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон
№ 796-ХІІ). Відповідно до частини третьої статті 54 вказаного Закону
№ 796-ХІІ, у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності
з 01 січня 2015 року, умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання,
і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.
Мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва
чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено у Порядку обчислення пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зі змінами (далі - Порядок обчислення пенсії № 1210).
Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)2021 від 07 квітня
2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) за конституційною скаргою громадянина України ОСОБА_2 та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону України
від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частину третю статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону
№ 76-VIII
Конституційний Суд України у своєму Рішенні зазначив, що з метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України вважає, що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII.
Позивачка вважала, що неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України, є підставою для застосування наслідків, передбачених у статті 1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними, стосується також і випадків визнання неконституційними законів. Зважаючи на те, що встановлення невідповідності Конституції України правового акта або його частини передує зверненню до суду із вимогою відшкодувати завдану шкоду і виступає визначальною передумовою для такого звернення, остання має розглядатися у порядку цивільного судочинства.
Позивачка зазначала, що завдана їй майнова шкода виражається у вигляді доходів, які вона могла б реально одержати за звичайних обставин
(за умови застосування частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ), якби її право не було порушено застосуванням до неї визнаного неконституційним правового акта (частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII). Вказувала, що сума завданої їй шкоди за період з 01 січня
2015 року по 31 серпня 2021 року становить 411 090 грн: (664 290 грн (кошти, які б вона мала отримати) - 253 200 грн (фактично отримані нею кошти) = 411 090 грн (сума завданої шкоди).
Посилаючись на викладене, а також на положення статті 152 Конституції України, статті 1175 ЦК України ОСОБА_1 просила суд стягнути
з Державного бюджету України на її користь шляхом безспірного списання майнову шкоджу у розмірі 411 090 грн з КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 жовтня
2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що згідно із положеннями частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою
у встановленому законом порядку. Проте закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на цей час не прийнятий.Посилання позивачки на положення статті 1175 ЦК України
є безпідставними, оскільки вказана норма встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним
і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових
і службових осіб цих органів. Тому вказана норма права не поширюється
на спірні правовідносини, оскільки вона врегульовує відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним
і скасований, а не законом, який визнаний неконституційним.
Крім того, позивачка звернулася до суду з позовом до держави
Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, яке є самостійною юридичною особою та
не відповідає за зобов`язаннями держави. Про порушення своїх прав чи законних інтересів саме Головним управлінням Державної казначейської служби України у Чернігівській області позивачка не вказувала. Разом з тим, Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на виконання рішення суду, що набрало законної сили. Тобто, коли вже є рішення суду, яким встановлено зобов`язання держави щодо виплати коштів особі та визначена сума таких коштів, у конкретному, передбаченому положеннями нормативно-правових актів випадку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 жовтня 2021 року залишено без змін.
Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також вказав, що згідно зі статтею 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Положення частини третьої статті 152 Конституції України містять в собі посилання на спеціальний закон і за цих обставин відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку. Закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, не прийнятий. При цьому положення статті 1175 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини, так як вони регламентують відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований,
а не законом, визнаним неконституційним.
Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що держава не відповідає за зобов`язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зобов`язаннями держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є у її розпорядженні. У разі їх недостатності, відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна. Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області є самостійною юридичною особою, і не відповідає за зобов`язаннями держави. При цьому Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області не є тим органом, який порушив права або інтереси позивачки, а тому не може відповідати за завдану їй шкоду.
Короткий зміст касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали
з Яготинського районного суду Київської області, оскільки відповідно
до розпорядження Голови Верховного Суду від 08 березня 2022 року
№ 2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність судових справ
з Новозаводського районного суду м. Чернігова на Яготинський районний суд Київської області.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2022 року справу за позовом
ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області про відшкодування шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 жовтня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 січня 2022 року призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що неприйняття і відсутність спеціального закону, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може бути підставою
для відмови у задоволенні позову. Визнанням такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII, Конституційний Суд України по суті припинив обмеження її права власності з боку держави, яке діяло протягом майже семи років та апріорі завдало їй збитків. Вказані збитки відносяться до шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, вони мають відшкодовуватись державою і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації. Відсутність відповідного закону не може бути підставою для відмови у позові, а є підставою застосувати аналогію закону, а в разі відсутності подібної правової норми - аналогію права, з огляду на те, що норми Конституції України є нормами прямої дії.
Якщо держава не запровадила дієві компенсаційні механізми
за шкоду, заподіяну внаслідок дії статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII, це не має унеможливлювати захист її прав, які гарантовані Конституцією України. Вона має право на компенсацію від держави
за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Водночас закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, завданої внаслідок дії статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону
№ 76-VII, не був прийнятий як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду цієї справи судом.
При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати вказаного відшкодування (рішення Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України»(Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42) але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності
від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08). Таким чином, передбачене у Рішенні Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) право (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вона зазнала внаслідок дії статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VII, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування.
Крім того, висновки судів про те, що Державна казначейська служба України не вчиняла будь-яких протиправних дій відносно неї, а тому відсутні підстави для стягнення коштів, є помилковими, оскільки належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава,
як учасник цивільних відносин. При цьому, держава бере участь у справі,
як відповідач через відповідні органи державної влади. Орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (територіальний орган Державної казначейської служби України), може бути відповідачем у такій категорії справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада