Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа №755/18665/19
провадження № 61-11347св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Савченка С. І., Кашперської Т. Ц.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва»), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
На обґрунтування позову посилалася на таке. На підставі ордеру від 29 квітня 1963 року № 90364 її матері надано жиле приміщення у квартирі АДРЕСА_1 .
Мати позивачки ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням виконкому Дніпровської районної Ради народних депутатів м. Києва від 09 березня 1992 року № 183 дозволено змінити договір найму двокімнатної кватири АДРЕСА_1 та укладено його з батьком позивачки ОСОБА_6 у складі сім`ї: дочка ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), син ОСОБА_2
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На цей час у квартирі зареєстровані позивачка, її чоловік ОСОБА_9 , дочка ОСОБА_4 та брат ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає, витрат на її утримання не несе. За утримання будинку і прибудинкової території, опалення квартири та інші комунальні платежі сплачує лише сім`я позивачки.
Відповідач у квартирі не проживає, не реєструє своє фактичне місце проживання, має у власності житло - 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач не надає згоди на приведення облікових даних відповідно із фактичними обставинами та на укладання позивачкою, як споживачем комунальних послуг, відповідних договорів.
Посилаючись на зазначене, а також на те, що ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі близько 10 років, майна у квартирі не має, перешкоди у користуванні квартирою йому не чинились, позивачка просила визнати його таким, що втратив право користування спірною квартирою.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 січня 2021 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі протягом строку, що перевищує шість місяців без поважних причин, що є підставою для визнання його таким, що втратив право користування спірним житлом.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 січня 2021 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача є наявне інше житло, проте не врахував, що і позивачка має інше житло, оскільки вони з відповідачем є співвласниками спадкового будинку, їхні частки у праві власності є рівними. Суд першої інстанції, пославшись на акт про непроживання відповідача у спірній квартирі, не встановив з якого часу відповідач там не проживає та не врахував що вказаний акт не відповідає вимогам щодо його складання, а також не врахував неможливість проживання відповідача у квартирі за наявності конфлікту між сторонами.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції взяв до уваги документи, які не стосуються періоду доказування і створені після того, як відповідач втратив право користування житлом, тобто після отримання останнім позовної заяви. Період створення документів, які були додані до апеляційної скарги, не стосується періоду втрати відповідачем права користування житлом, оскільки на дату подання позову відповідач вже втратив це право і позов поданий з метою доведення і визнання цього факту. Тому всі дії щодо спірного житла, які вчинялися ОСОБА_2 після подання позову, не мають значення для вирішення цього позову. В апеляційній скарзі відповідач не зазначив жодного обґрунтування на підтвердження причин поважності неподання доказів. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не мотивував прийняття цих доказів та не обговорював з учасниками справи клопотання щодо їх прийняття, тому встановив обставини справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та зробив висновки у справі на припущеннях, а не на підставі належних доказів.
Як на підставу касаційного оскарження посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 369/6361/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17; встановлення обставин справи, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.
У серпні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що у зв`язку з необізнаністю про розгляд справи у суді першої інстанції, він надав докази до суду апеляційної інстанції. Спір між сторонами щодо спірного житла існує з 1992 року, що підтверджується рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 березня 1997 року у справі № 2/362 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою. Він не має іншого житла для проживання, оскільки будинок у с. Рудня не придатний для проживання в осінньо-зимовий період. Він не має можливості платити за комунальні послуги у спірній квартирі, оскільки особовий рахунок не розділений. У спірній квартирі перебувають його особисті речі, які він не має можливості забрати, через що порушена кримінальна справа.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційнепровадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Суди встановили, що основним квартиронаймачем спірного житла за адресою: АДРЕСА_1 ; була мати сторін у справі - ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_10 з сім`єю з двох осіб видано ордер № 90364 на право зайняття однієї кімнати площею 15,51 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 . Склад сім`ї: ОСОБА_10 , ОСОБА_12 - батько. Ордер виданий на підставі рішення виконкому Московської районної Ради від 28 квітня 1963 року № 705 (а. с. 6).
Згідно з витягом з рішення Виконавчого комітету Дніпровської районної Ради народних депутатів м. Києва від 09 березня 1992 року № 183 «Про закріплення і обмін житлової площі, зміну договору найму та внесення змін в попередні рішення» дозволено житлово експлуатаційній конторі змінити договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , та укласти його з ОСОБА_6 , склад сім`ї: він, дочка ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 , у зв`язку зі смертю дружини (а. с. 8).
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 9).
ОСОБА_1 12 лютого 2019 року звернулась до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» із заявою про укладання договору, однак їй було повідомлено, що відповідно до статей 103, 104 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) зміна договору найму житлового приміщення (переведення особового рахунку) або розподіл відбувається лише за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, у разі відмови членів сім`ї дати згоду на укладання окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку (а. с. 14-16).
Право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровано.
Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 11-13, 74).
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 14 грудня 2004 року та з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить по 1/2 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 25-27).
На підтвердження позовних вимог позивачка надала акт, складений та підписаний ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , відповідно до якого у квартирі АДРЕСА_1 громадянин ОСОБА_2 не проживає біля десяти років, його речей у квартирі немає (а. с. 18).
У відповіді на запит, наданій Дніпровським управлінням поліції Національної поліції у м. Києві НП України від 31 жовтня 2019 року, зазначено, що звернень до відділу від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , щодо перешкоджання йому у користуванні квартирою
АДРЕСА_1 не надходило (а. с. 17).
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.