Постанова
Іменем України
01 червня 2022 року
м. Київ
справа № 640/748/19
провадження № 61-752св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: Шоста харківська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Уварова Анастасія Вікторівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Шоста харківська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області (далі - приватний нотаріус) Уварова А. В., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання спадщини відумерлою та передачу її у власність територіальної громади м. Харкова.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42018221080000050 від 13 лютого 2018 року за частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), прокуратурою виявлено факт незаконного заволодіння квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Власницею зазначеної квартири була ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 21 березня 2008 року Восьмою харківською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 346/2008 щодо майна померлої ОСОБА_3 . Із заявою про прийняття спадщини після її смерті звернувся ОСОБА_4 , який не встиг оформити спадкові права, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після померлого ОСОБА_4 . Шостою харківською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 9/2009. Спадкоємицею за заповітом ОСОБА_4 є ОСОБА_1 , яка 01 листопада 2012 року звернулася до Київського районного суду м. Харкова із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року в частині вирішення її позову про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а саме, що ОСОБА_3 доводилася рідною племінницею ОСОБА_4 .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року у справі № 640/2532/13-ц у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року в частині відмови у задоволенін позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_6 , про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2013 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року залишено без змін у зв'язку з недоведеністю юридичного факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Незважаючи на наявність рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року про відмову у встановленні факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , 25 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення зазначеного юридичного факту.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
На підставі зазначеного судового рішення, 02 грудня 2017 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_3 .
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відночин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , Дзержинський районний суд м. Харкова не врахував, що Київським районним судом м. Харкова вже розглядалась аналогічна заява ОСОБА_1 у справі № 640/2532/13-ц, та є рішення суду, ухвалене що спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 02 травня 2018 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2017 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин залишено без розгляду.
Зазначеними судовими рішеннями підтверджено, що ОСОБА_1 не мала права на спадкування, а тому спірна квартира після смерті ОСОБА_3 повинна була перейти у власність територіальної громади м. Харкова як відумерла спадщина, тоді як ОСОБА_1 незаконною нею заволоділа. В подальшому, ОСОБА_1 відчужила зазначену квартиру на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Уваровою А. В., зареєстрованого в реєстрі за № 172.
Посилаючись на те, що пред`явлення прокурором зазначеного позову в інтересах держави в особі Харківської міської ради обумовлено необхідністю збереження комунальної власності територіальної громади м. Харкова, створення умов для ефективного її використання та оскільки Харківська міська рада не вжила необхідних заходів реагування щодо оспорювання правочину щодо спірного об`єкта нерухомого майна, прокурор просив:
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 02 грудня 2017 року № 6-1095, видане ОСОБА_1 . Шостою харківською державною нотаріальною конторою;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Уваровою А. В., зареєстрований у реєстрі за № 173.
- визнати відумерлою спадщину, що складається з квартири АДРЕСА_2 , що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передати її у власність територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради;
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до Харківської місцевої прокуратури № 2, ОСОБА_1 , треті особи: Шоста харківська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Уварова А. В., про визнання права власності на квартиру.
Зустрічний позов мотивував тим, що наведені в первісному позові доводи прокурора про те, що після смерті ОСОБА_3 квартира АДРЕСА_2 повинна була перейти у власність територіальної громади м. Харкова як відумерла спадщина є помилковими, в їх основу покладено заперечення факту наявності родинного зв`язку між ОСОБА_3 та її рідним дядьком- ОСОБА_4 , та запереченням права ОСОБА_1 (правнучка ОСОБА_4 та його спадкоємиця за заповітом) на спадкове майно ОСОБА_3 , тоді як підставою визнання ОСОБА_1 належним спадкоємцем та визнання права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру є документальне підтвердження наявності родинного зв`язку між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Зазначав, що ОСОБА_3 , якій на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_3 , її рідний дядько ОСОБА_4 звернувся в установлений законом строк із заявою про прийняття спадщини до Восьмої харківської державної нотаріальної контори, тобто прийняв спадщину, однак не зімг отримати свідоцтво про право на спадщину у зв'язку з втратою оригінала свідоцтва про народження ОСОБА_3 , що підтверджувало родинний зв`язок зі спадкодавицею, а отримати копію актового запису про народження ОСОБА_3 в органах реєстрації актів цивільного стану не вдалося у зв`язку з частковим збереженням архіву під час Другої світової війни.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, залишивши заповіт на все своє майно на ім`я своєї правнучки ОСОБА_1 . До складу спадщини серед іншого увійшла квартира його племінниці ОСОБА_3 , після смерті якої він прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав. ОСОБА_1 у встановлений законодавством строк спадщину прийняла та згодом оформила свої спадкові права на частину спадщини.
У зв`язку з прийняттям спадщини ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 за законом та ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 за заповітом, єдиною відсутньою ланкою для підтвердження законних спадкових прав ОСОБА_1 на спірну квартиру залишалося документальне підтвердження наявності родинного зв`язку між ОСОБА_3 та її рідним дядьком по батькові ОСОБА_4 . Зважаючи на те, що знайшовся оригінал свідоцтва про народження ОСОБА_7 беззаперечно документально підтверджує цей родинний зв`язок та, що ОСОБА_1 , яка за договором купівлі-продажу відчужила йому спірну квартиру, є законним спадкоємцем спірної квартири після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2020 року позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину від 02 грудня 2017 року
№ 6-1095, видане ОСОБА_1 . Шостою харківською державною нотаріальною конторою
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 18 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Уваровою А. В., зареєстрований у реєстрі за № 173.
Визнано відумерлою спадщину, що складається з квартири АДРЕСА_2 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передано її у власність територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судовими рішенням ОСОБА_1 неодноразово було відмовлено (за відсутності доказів) у встановленні факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , від вирішення якого залежало питання законності спадкування ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 . Зокрема, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року у справі № 640/2532/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2013 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_6 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування. Крім того, постановою Апеляційного суду Харківської області від 02 травня 2018 року у справі № 638/8048/17 частково задоволено апеляційну скаргу Харківської місцевої прокуратури № 2, скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2017 року, а заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин залишено без розгляду. Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 незаконно заволоділа спірною квартирою, а тому після смерті ОСОБА_3 зазначене нерухоме майно повинно було перейти у власність територіальної громади м. Харкова як відумерла спадщина. Посилання у зустрічному позові на те, що на час звернення до суду із зазначеним позовом знайшовся оригінал свідоцтва про народження ОСОБА_8 не спростовує висновків судів, що мають преюдиційне значення при вирішенні зазначеної справи, про відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження наявності родинного зв`язку між ОСОБА_3 і прадідом ОСОБА_1 - ОСОБА_4 . За умови наявності у ОСОБА_2 нових доказів, що підтверджують, на його думку, зазначений вище юридичний факт, він не позбавлений можливості звернутися до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами раніше прийнятих судових рішень у справах № 640/2532/13-ц та № 638/8048/17.
Оскільки наявність оспорюваного свідоцтва про право на спадщину від 02 грудня 2017 року та договору купівлі-продажу спірної квартири від 18 грудня 2017 року позбавляє Харківську міську раду можливості звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою після спливу одного року з часу відкриття спадщини, за умов визначених статтею 1277 ЦК України, суд вважав наявними підстави для задоволення вимог прокурора про визнання недійсними оспорюваного свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу спірної квартири, визнання відумерлою спадщини, що складається з квартири АДРЕСА_2 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передачі її у власність територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.
Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , суд зазначив, що він не є учасником спірних правовідносин щодо можливого родинного зв`язку між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , не є родичем зазначених осіб, тому його права та законні інтереси не порушені. Оспорювання прокурором укладеного на користь ОСОБА_2 договору продажу спірної квартири від 18 грудня 2017 року ґрунтується на недотриманні при укладенні цього правочину вимог чинного законодавства, зокрема статей 178, 655, 658, 1277 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 на дату вчинення правочину не мала законного права продажу спірної квартири. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки під час розгляду справи № 640/748/19 як відповідач мав доводити законність укладення договору купівлі-продажу від 18 грудня 2017 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2020 року в частині вирішення позову прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позову Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської радимотивовано тим, що на час розгляду справи № 640/2532/13 у ОСОБА_1 були відсутні актові записи про народження братів ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , а також свідоцтво про народження спадкодавиці ОСОБА_3 . У зв`язку з цим, ОСОБА_1 як спадкоємиця ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування спочатку за померлим ОСОБА_4 , а потім за собою. Під час розгляду справи № 670/748/19 ОСОБА_1 надала достатньо доказів на підтвердження наявності у померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 спадкоємців. Відповідно до експертного висновку Українського бюро лігнвістичних експертиз від 16 березня 2018 року
№ 056/320-а/2, прізвища ОСОБА_18 (свідоцтво про народження, запис російською мовою ОСОБА_4 , отец ОСОБА_10 , мать ОСОБА_11 ; посвідка про народження, запис ОСОБА_12 , батько ОСОБА_13 ; архівна довідка, видана Державним архівом Харківської області від 26 квітня 2011 року № 01-19/3-667, запис ОСОБА_14 ) та ОСОБА_19 (архівна довідка, видана Державним архівом Харківської області від 28 серпня 2015 року № 01-29/3-1703, 1705, запис ОСОБА_15 сын ОСОБА_16 ) у документах зазначеної особи, наданих для експертизи, є ідентичними. Узагальнюючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено факт родинних між ОСОБА_9 (батьком ОСОБА_3 ) та ОСОБА_4 , як рідних братів, а отже ОСОБА_4 був спадкоємцем третьої черги після померлої племінниці ОСОБА_3 , що дає підстави вважати недоведеними аргументи прокурора про відсутність спадкоємців у померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, а отже відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм статті 1277 ЦК України, яка регулює відумерлість спадщини.
Зауважив, що незважаючи на вимоги статті 43 ЦПК України щодо обов`язку учасників процесу сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню обставин справи, прокурор не повідомив суд, що постановою слідчого Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Мазур В. В. від 26 квітня 2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018221080000050 від 13 лютого 2018 року закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Зі змісту постанови від 26 квітня 2019 року про закриття провадження у справі вбачається, що ОСОБА_4 прийняв спадщину після померлої племінниці ОСОБА_3 шляхом подання у встановлений законом строк заяви про прийняття спадщини до Восьмої харківської державної нотаріальної контори.
Установивши відсутність підстав для задоволеня вимоги прокурора про визнання визнання недійсними оспорюваних свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу, апеляційний суд вважав необгрунтованими і вимоги прокурора про визнання спадщини відумерлою.
Суд також зазначив, що вимоги прокурора про визнання спадщини відумерлою, вимога прокурора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання недійсним договору купівлі-продажу не є ефективним способом захисту в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки не може призвести до поновлення прав позивача. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для витребування майна від особи, яка є його останнім набувачем, оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 не оскаржувалося, а тому відповідно до вимог статті 367 ЦПК України у зазначеній частині апеляційним судом не переглядалося.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури, в якій він просив постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року скасувати і залишити в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права, зокрема статті 178, 203, 391, 661, 1258, 1277, 1301 ЦК України, статтю 68 Закону України «Про нотаріат», без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 520/11547/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 641/1689/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 643/10756/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 640/17297/15-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 522/11473/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 344/2548/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 755/12071/18, від 28 вересня 2020 року у справі № 522/14953/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), а також на те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга прокурора у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, у порушення статті 89 ЦПК України, не надав належної оцінки доказам прокурора, що вказували на недійсність свідоцтва про право на спадщину № 6-1095 від 02 грудня 2017 року та договору купівлі-продажу від 18 грудня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що призвело до необґрунтованої відмови в задоволенні позову. Апеляційний суд не застосував положення частини четвертої статті 82 ЦПК України, згідно з якими преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу. Суд не урахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 520/11547/15-ц, відповідно до якого суд, погоджуючись з висновками судів про наявність підстав для визнанння спадщини відумерлою, зазначив, що «посилання у касаційній скарзі на те, що він постійно проживав із ОСОБА_2 однією сім`єю на момент смерті та звертався до суду із заявою про встановлення даного факту не приймаються до уваги, оскільки рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2014 року про встановлення факту проживання відповідача однією сім`єю разом з ОСОБА_2 скасовано ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 липня 2014 року, заяву ОСОБА_1 - залишено без розгляду. Зазначене рішення апеляційного суду набрало законної сили».
Вирішуючи спір, суд не врахував наявність судових рішень у справах №№ 2018/2076/11 (№ 640/2532/13-ц) і № 638/8048/17 про відмову в задоволенні позову та про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 , які мають преюдиційне значення не лише для ОСОБА_1 , а й для Харківської міської ради. Зокрема суд залишив поза увагою, що спір щодо спадкового майна спадковдавиці ОСОБА_3 , що виник у 2008 році між ОСОБА_4 (після його смерті - ОСОБА_1 ) та іншими потенційними спадкоємцями ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ), з огляду на недоведеність зазначеними особами родинного зв`язку зі спадкодавицею, був вирішений по суті судом у справі № 2018/2076/11 (№ 640/2532/13-ц), за наслідками його вирішення усім позивачам відмовлено у задоволенні позову. Таким чином, апеляційний суд проігнорував раніше прийняті судові рішення, якими вирішено по суті спір про спадкування майна ОСОБА_3 (квартири АДРЕСА_2 ), чим порушив принцип правової визначеності, підтверджений усталеною практикою Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.
Висновки апеляційного суду про те, що оригінал свідоцтва про народження ОСОБА_3 є необхідним документом для підтвердження її родинного зв`язку з ОСОБА_4 суперечить зібраним у справі доказам, та ґрунтується виключно на твердженнях самої ОСОБА_1 , викладених в її апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, оскільки матеріали спадкових справ, заведених після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не містять постанов нотаріусів про відмову у видачі свідоцтв про право на спадщину з обґрунтуванням переліку документів, яких не вистачає потенційним спадкоємцям для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 . Апеляційний суд не витребував пояснень від Шостої харківської державної нотаріальної контори щодо того, яких саме документів не вистачало ОСОБА_1 на підтвердження родинного зв`язку з ОСОБА_3 та оформлення спадщини після її смерті. Натомість, з витребуваних апеляційним судом копій спадкових справ, заведених після смерті ОСОБА_3 і ОСОБА_4 убачається, що усім заявникам спадкових прав було рекомендовано звернутися до суду у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджували родинний зв`язок з померлою ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02 грудня 2017 року № 9/2009 було видано ОСОБА_1 на підставі встановленого рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2017 року факту родинних відносин, яке в подальшому було скасовано постановою Апеляційного суду Харківської області від 02 травня 2018 року.
Апеляційний суд не застосував статтю 1301 ЦК України та не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц та від 02 вересня 2020 року у справі № 755/12071/18. Зокрема, у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц Верховний Суд зазначив, що «зміна власника спірної квартири відбулась на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване. Наведене свідчить про наявність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім`я ОСОБА_3, недійсним на підставі статті 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування». У постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 755/12071/18 року Верховний Суд зауважив, що «судами попередніх інстанцій установлено, що первісною підставою для зміни власника спірної квартири було свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом КМНО Чернявською Н. Ю. 02 грудня 2016 року на підставі рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2016 року про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Проте, ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 17 січня 2017 року указане рішення суду було скасоване, а позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.З огляду на вказане суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що єдина правова підстава для набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 відпала, а тому свідоцтво про право на спадщину від 02 грудня 2016 року підлягає скасуванню, як таке, що видане особі, яка не належить до жодної з черг спадкування за законом та, відповідно, не є спадкоємцем ОСОБА_5. Крім того, усі подальші правочини щодо відчуження спірної квартири є такими, що вчинені без належного обсягу цивільної дієздатності, та не можуть створювати будь-яких правових наслідків».
Вказуючи на неефективність обраного прокурором способу захисту шляхом визнання недійсними свідоцтва про право на спадщини та договору купівлі-продажу, апеляційний суд не врахував правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 643/10756/16-ц про те, що територіальна громада, від імені якої діє орган місцевого самоврядування, не може бути позбавлена можливості на захист свого права на майно (легітимних і виправданих очікувань набути майно), щодо якого розглядається питання визнання його відумерлою спадщиною. Разом з тим, визнати спадщину відумерлою та визнати право власності на спірне нерухоме майно за наявності оформленого та неоспореного права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є можливим.
У справі, яка переглядається, територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради не набула права власності на спірну квартиру, а лише за відсутності спадкоємців померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 набула право майнової вимоги про визнання спадщини відумерлою та передачу спірної квартири у власність. Аналогічні правові висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 641/1689/15-ц, який погодився з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення віндикаційної вимоги прокурора у подібних правовідносинах. У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 640/17297/15-ц Верховний Суд також дійшов висновку про правильність визнання недійсним всього ланцюгу договорів, за якими відчужувалася відумерла спадщина.