Постанова
Іменем України
12 травня 2022 року
м. Київ
Справа № 635/6172/17
Провадження № 14-167цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач), від імені якого діє представниця - адвокатка Приходько Олена Іванівна (далі - адвокатка), до Держави України в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМ України), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи,
за касаційною скаргою, поданою від імені КМ України Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області(далі - ГТУЮ у Харківській області), на рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 квітня 2019 року, ухвалене суддею Бобко Т. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. У 2015 році у Донецькій області на тимчасово окупованій території України у період проведення антитерористичної операції (далі - АТО) загинула жінка. Обставини її загибелі достеменно невідомі. За однією з версій це сталося, коли вона їхала непідконтрольною уряду територією в автомобілі, який поблизу блокпоста наїхав на міну. За іншою - причиною смерті став обстріл селища, в якому жила жінка, незаконними збройними формуваннями організації «Донецька народна республіка». Син загиблої звернувся до суду з позовом до Держави України про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері внаслідок терористичного акту.
2. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що Держава Україна відповідальна за завдання позивачеві моральної шкоди через загибель його матері. Тому задовольнили позов, але частково (у відмінному розмірі від того, про який просив позивач). Відповідач із судовими рішеннями не погодився та подав касаційну скаргу. Стверджував, зокрема, що сама по собі наявність моральної шкоди, оціненої у будь-якому розмірі, не породжує обов`язку її компенсації державою, оскільки необхідно встановити наявність усіх елементів цивільного правопорушення.
3. Розглядаючи цю справу, Велика Палата Верховного Суду мала відповісти на такі ключові питання: 1) Чи мав позивач легітимні очікування відшкодування державою на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» (далі - Закон № 638-IV) моральної шкоди, завданої через загибель матері внаслідок терористичного акту? 2) Які обов`язки має держава за статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що гарантує право на життя? 3) Чи обґрунтованою є вимога позивача про відшкодування державою моральної шкоди, якої він зазнав через загибель матері внаслідок терористичного акту?
(2) Короткий зміст позовної заяви
4. 23 жовтня 2017 року позивач подав до суду позовну заяву про «відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи». Просив стягнути з Держави України в особі КМ України за рахунок коштів Державного бюджету України 1 000 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, «заподіяної терористичним актом, що призвів до загибелі матері» позивача - ОСОБА_2 (далі - матір). Позовну заяву мотивував так:
4.1. 12 березня 2015 року внаслідок терористичного акту у селищі Красний Партизан (нова назва - Бетманове) Ясинуватського району (згідно з новим адміністративно-територіальним поділом - Донецького району) Донецької області матір загинула. Факт родинних відносин позивача із нею підтверджує рішення Харківського районного суду Харківської області від 25 березня 2016 року. Причиною смерті згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 13 березня 2015 року були множинні вибухові травми тіла внаслідок бойових дій.
4.2. Оскільки жодних відомостей від правоохоронних органів щодо розслідування смерті матері позивач не отримував, 12 липня 2017 року він надіслав заяву до Управління Служби безпеки України в Донецькій області (далі - УСБ України в Донецькій області), після чого 29 липня 2017 року слідчий відділ УСБ України в Донецькій області вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 22017050000000244 відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 258 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (терористичний акт, який призвів до загибелі людини).
4.3. Згідно з розпорядженням КМ України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 2 грудня 2015 року № 1275-р селище Бетманове належить до населених пунктів, в яких проводилася АТО.
4.4. Оскільки КМ України організовує боротьбу з тероризмом, забезпечує необхідні сили, засоби та ресурси за Законом № 638-IV, то у спірних правовідносинах він є представником Держави України.
4.5. Позивач підтримував із матір`ю близькі родинні та дружні стосунки. Спілкування з нею відбувалося під час особистих зустрічей (дуже часто), а також щоденних телефонних розмов. Втрата матері для позивача є «довічною» та непоправною, призвела до суттєвої негативної зміни життя, що відобразилося на погіршенні його здоров`я. Спосіб отримання інформації про загибель матері й обставини, пов`язані з її похованням (під час похорон позивач піддавав ризику власне життя), підтверджують завдання позивачеві моральної шкоди. Його моральні страждання та характер відносин із матір`ю засвідчує висновок психологічного експертного дослідження від 22 вересня 2017 року № 1/9/17 (далі - висновок психологічного експертного дослідження), медична документація, протокол опитування дружини позивача від 8 серпня 2017 року.
4.6. Згідно з приписами Конституції України, Конвенції, статті 19 Закону № 638-IV та статей 1167, 1168 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач має право на відшкодування Державою Україною моральної шкоди, завданої смертю матері.
4.7. До ситуації, в якій опинився позивач, застосовними є висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), сформульовані в його рішеннях від 8 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» (Ayder and Others v. Turkey, заява № 23656/94) та від 7 липня 2011 року у справі «Аль-Скейні та інші проти Сполученого Королівства» (Al-Skeini and Others v. the United Kingdom, заява № 55721/07).
(3) Короткий зміст рішень суду першої інстанції
5. 24 квітня 2019 рокуХарківський районний суд Харківської областіухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив частково: стягнув з Державного бюджету України шляхом списання ДКС України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи; у задоволенні решти вимог відмовив. Мотивував рішення так:
5.1. 12 березня 2015 року матір отримала множинні вибухові травми тіла внаслідок бойових дій під час проведення АТО у селищі Красний Партизан, що є тимчасово окупованою територією. Від цих травм матір померла. Факт її загибелі у результаті бойових дій - обстрілу з боку незаконних збройних формувань терористичної організації «Донецька народна республіка» селища Красний Партизан - також підтверджує витяг з ЄРДР від 29 липня 2017 року щодо кримінального провадження № 22017050000000244.
5.2. Факт наявності душевних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок смерті матері, підтверджують матеріали справи, показання свідка (дружини позивача).
5.3. Відповідно до законодавства обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, переходить право вимоги до винної особи. Наявність обвинувального вироку суду щодо осіб, які вчинили терористичний акт, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 Закону № 638-IV.
5.4. Обов`язковою умовою для задоволення вимоги про «відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої під час проведення АТО, є завдання такої шкоди на території АТО та внаслідок АТО». Відсутність відповідного закону не може бути перешкодою для захисту права позивача на відшкодування моральної шкоди від держави на підставі статті 19 Закону № 638-IV. Таке відшкодування не може залежати від бюджетних асигнувань.
5.5. Враховуючи вимоги об`єктивності, розумності та справедливості, а також обставини справи щодо визначення розміру завданої позивачеві моральної шкоди, достатнім є її відшкодування у сумі 300 000,00 грн.
(4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
6. 30 липня 2019 року Харківський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 квітня 2019 року змінив у частині розміру відшкодування моральної шкоди шляхом збільшення суми стягнення до 500 000,00 грн. Мотивував постанову так:
6.1. Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди відповідає вимогам закону й обставинам справи.
6.2. Згідно зі статтею 4 Закону № 638-IV саме КМ України у межах його компетенції здійснює організацію боротьби з тероризмом в Україні. Інші суб`єкти, які зазначені в цій статті, є такими, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.
6.3. Для виникнення обов`язку держави з відшкодування шкоди не має значення, чи виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.
6.4. У рішенні від 8 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» ЄСПЛ вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (§ 70).
6.5. Відповідно до висновку психологічного експертного дослідження можливий розмір грошової компенсації за завдані позивачеві страждання (моральну шкоду) складає від 500 000,00 грн до 1 000 000,00 грн. Відповідачі зазначений висновок не спростували.
(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 29 серпня 2019 року КМ України, від імені якого діяло ГТУЮ у Харківській області, подав касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року й ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.
(6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
8. 18 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що у цій справі є виключна правова проблема, вирішення якої потрібне для забезпечення розвитку права таформування єдиної правозастосовної практики у спорах про відшкодування шкоди, завданої смертю (ушкодженням здоров`я) цивільних осіб на території проведення АТО (Операції об`єднаних сил), у тому числі на території, яка є неконтрольованою.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
9. КМ України мотивував касаційну скаргу так:
9.1. Терміни «антитерористична операція» та «терористичний акт» не є тотожними. Стаття 19 Закону № 638-IV передбачає відшкодування шкоди, завданої саме терористичним актом, і не передбачає відшкодування шкоди, завданої під час проведення АТО.
9.2. Позивач не надав доказів, що стосовно нього КМ України вчинив незаконні дії чи бездіяльність. А сама по собі наявність шкоди у будь-якому розмірі не породжує обов`язку її компенсації державою, оскільки необхідно встановити наявність всіх елементів цивільного правопорушення, зокрема правильно визначивши відповідального суб`єкта.
9.3. КМ України не є належним відповідачем у справі, оскільки визначені законодавством завдання та повноваження КМ України не передбачають поновлення порушеного права позивача.
9.4. Висновок психологічного експертного дослідження складений через два роки після смерті матері. Тому надати об`єктивну оцінку морального стану позивача експерт не міг. Крім того, цей висновок не може бути доказом того, що саме внаслідок протиправних дій КМ України чи за наявності вини його посадових осіб позивачеві завдано моральних страждань.
9.5. Суди першої й апеляційної інстанцій не оцінили витяг з ЄРДР від 7 червня 2018 року щодо кримінального провадження № 120140508830001734, розпочатого 30 червня 2014 року, у якому причиною смерті матері вказаний підрив на міні, тобто інша причина, ніж у витягу з ЄРДР від 29 липня 2017 року щодо кримінального провадження № 22017050000000244.
(2) Позиція позивача
10. У жовтні 2019 року позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення. Мотивував відзив так:
10.1. Заподіяння позивачеві шкоди саме терористичним актом підтверджують досліджені докази та встановлені під час розгляду справи обставини, зокрема витяг з ЄРДР від 7 червня 2018 року щодо кримінального провадження № 120140508830001734.
10.2. КМ України є належним представником Держави України у спірних правовідносинах.
10.3. Для притягнення до відповідальності на підставі статті 1167 ЦК України не обов`язково встановлювати наявність всіх елементів цивільного правопорушення.
10.4. Відсутність закону, необхідність прийняття якого передбачена у статті 19 Закону № 638-IV, не може бути перешкодою у захисті права позивача.
10.5. Висновок психологічного експертного дослідження є письмовим доказом наявності завданих позивачеві моральних страждань через загибель матері та можливого розміру грошової компенсації.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Чи мав позивач легітимні очікування відшкодування державою на підставі статті 19 Закону № 638-IVморальної шкоди, завданої через загибель матері внаслідок терористичного акту?
11. Суди першої й апеляційної інстанцій вказали, що згідно з витягом з ЄРДР від 29 липня 2017 року щодо кримінального провадження № 22017050000000244 того дня слідчий відділ УСБ України в Донецькій області вніс до ЄРДР відомості про те, що 12 березня 2015 року внаслідок обстрілу селища Красний Партизан з боку незаконних збройних формувань терористичної організації «Донецька народна республіка» загинула матір позивача На підставі лікарського свідоцтва про смерть суди зазначили, що безпосередньою причиною її загибелі стали множинні вибухові травми тіла.
12. Позивач наполягав на тому, що відповідно до частини першої статті 19 Закону № 638-IV має право на відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку із загибеллю матері. Суди попередніх інстанцій вважали, що вказана стаття дозволяє розраховувати на таке відшкодування за рахунок держави, тобто породжує у позивача легітимні очікування на отримання цього відшкодування від держави. На думку Великої Палати Верховного Суду, такий висновок судів є помилковим і не узгоджується зі змістом обов`язків держави за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
13. Велика Палата Верховного Суду має встановити, чи охоплюється поняттям «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції право на відшкодування державою шкоди, передбачене у статті 19 Закону № 638-IV.
14. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (частина перша статті 1 Першого протоколу до Конвенції).
15. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 5 січня 2000 року у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).
16. Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», § 35).
17. Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 2 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 50).
18. Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
19. Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
20. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
21. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
22. Моральна шкода, завдана смертю фізичноїособи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).
23. Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього кодексу у редакції, чинній до 3 липня 2020 року, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (пункт 53)).
24. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України).
25. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ЄСПЛ, проаналізувавши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 9 червня 2013 року, та статті 1207 цього кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення в Україні ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08) і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine, заява № 3958/13)).
26. Частина перша статті 19 Закону № 638-IVпередбачає спеціальне правило, згідно з яким відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону № 638-IV).
27. З огляду на зміст вказаних приписів Закону № 638-IVреалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами. Більше того, у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України»).
28. Отже, передбачене у статті 19 Закону № 638-IVправо на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за моральну шкоду, завдану позивачеві внаслідок загибелі матері під час терористичного акту у період проведення АТО незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт. Узаконодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача щодо права вимоги на підставі Закону № 638-IV до держави про відшкодування нею моральної шкоди, завданої у зв`язку із загибеллю матері позивача у період проведення АТО (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункти 36, 69), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 (пункти 7.5, 7.11)).
29. Аргумент відзиву на касаційну скаргу про те, що відсутність закону, необхідність прийняття якого передбачена у статті 19 Закону № 638-IV, не може бути перешкодою у захисті права позивача, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятним з огляду на її висновок про відсутність права у позивача згідно з указаною статтею. З тієї ж причини помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про можливість часткового задоволення позову на підставі статті 19 Закону № 638-IV. Аргумент касаційної скарги про те, що ця стаття передбачає відшкодування шкоди, заподіяної громадянам лише терористичним актом, і не передбачає відшкодування шкоди, заподіяної у результаті проведення АТО, Велика Палата Верховного Суду не розглядає з огляду на її висновок про незастосовність приписів зазначеної статті до ситуації позивача.
(1.2) Які обов`язки має держава за статтею 2 Конвенції, що гарантує право на життя?
30. Позивач просив стягнути з Держави України відшкодування моральної шкоди, завданої «терористичним актом, що призвів до загибелі матері», тим самим притягнути відповідача до відповідальності за порушення статті 2 Конвенції. Суд апеляційної інстанції вважав, що у цій справі вказана стаття є застосовною у частині обов`язку держави вживати належні заходи для того, аби захистити життя тих, хто знаходиться під її юрисдикцією. Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що на правовідносини стосовно відшкодування шкоди, завданої порушенням права на життя, стаття 2 Конвенції поширюється. Однак у цій справі проблема полягає у тому, щоби встановити, чи перебувала матір позивача під юрисдикцією Держави України у сенсі статті 1 Конвенції, та чи порушила Держава України певні її обов`язки з тих, які випливають із указаної статті.