ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2022 року
м. Київ
справа № 344/6631/17
провадження № 51-1316км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Бородія В. М., Єремейчука С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Сингаївської А. О.,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Івано-Франківського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, постановлений у кримінальному проваджені, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017090010000701, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Лозова Лозовського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 24 лютого 2017 року, приблизно о 15:00, будучи в стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, які виникли під час сварки з ОСОБА_2, умисно завдав останньому декількох ударів ножем у живіт, грудну клітку, шию та інші частини тіла, внаслідок чого заподіяв потерпілому тяжке тілесне ушкодження, за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 16 грудня 2020 року вищевказаний вирок суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 02 вересня 2021 року задовольнив касаційну скаргу прокурора та частково - касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2, скасував ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За наслідком нового апеляційного розгляду за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого, Івано-Франківський апеляційний суд 05 жовтня 2021 року, в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасував вирок місцевого суду і постановив свій, яким призначив засудженому покарання за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації своїх дій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду та призначити йому покарання не пов`язане із позбавленням волі.
Суть доводів касаційної скарги засудженого зводиться до незгоди з рішенням апеляційного суду, яким йому призначено покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням.
Вважає, що під час ухвалення рішення апеляційний суд не врахував ст. 69 КК, відповідно до якої суд, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, може перейти до іншого більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті Особливої частини Кодексу за злочин, який інкримінується.
На переконання ОСОБА_1, апеляційний суд належним чином не мотивував необхідність призначення йому покарання саме у виді позбавлення волі.
Як наголошує засуджений, призначене йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 рок не відповідає його особі через суворість, оскільки, призначаючи зазначене покарання, суд не в повній мірі врахував дані про його особу, а саме похилий вік, наявність міцних соціальних зав`язків, те, що він є учасником бойових дій та відповідні державні нагороди, має незадовільний стан здоров`я, а також те, що він став на шлях виправлення, веде здоровий спосіб життя, утримується від вживання алкоголю.
На його думку, суд апеляційної інстанції при ухваленні свого рішення керувався виключно позицією сторони обвинувачення.
Заперечень на касаційну скаргу не надходило.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
Засуджений ОСОБА_1, навівши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити і призначити йому покарання не пов`язане з позбавленням волі.
Прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у касаційній скарзі засудженого доводів, заперечила проти її задоволення, просила вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Захисник Крамаренко К. С. подала до Верховного Суду заяву, в якій просила касаційний розгляд проводити за її відсутності.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених і перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині засуджений не оскаржує.
Частиною 1 ст. 420 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Вказаних вимог процесуального закону апеляційним судом дотримано.
Що стосується доводів засудженого про невідповідність призначеного його підзахисному покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши наведені обставини суд з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.
Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, положень статей 69, 75 КК.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).
Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу засудженого, який раніше несудимий, позитивно характеризується, є особою похилого віку, хворіє, перебуває на консультативному обліку в наркологічному диспансері з приводу зловживання алкоголем, щиро розкаявся у вчиненому, добровільно частково відшкодув завдані збитки. Вказані обставини та дані про особу засудженого місцевий суд визнав такими, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, а вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння суд визнав обставиною, що обтяжує покарання.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, про можливість призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК тобто нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті, за якою його засуджено.
Крім того, за таких обставин місцевий суд вважав, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і що можна застосувати до нього положення статей 75, 76 КК, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду прокурор та потерпілий ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.