Постанова
Іменем України
09 червня 2022 року
м. Київ
справа № 520/9588/16-ц
провадження № 61-11925св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідачі: держава Україна, Державна казначейська служба України, Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 січня 2021 року у складі судді Науменко А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С.М., Гірняк Л. А., Комлевої О.С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна, Державної казначейської служби України, Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (далі - ДП «МТП «Чорноморськ») про відшкодування майнової та моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що в результаті незаконних дій прокуратури м. Ленінграда його було заарештовано та надалінаправлено для проведення судово-психіатричної експертизи. За час перебування під вартою та у медичному закладі він був позбавлений житла у м. Ленінграді та був вимушений переїхати до м. Одеси, продовжив трудову діяльність в Іллічівському морському торгівельному порту (далі - ІМТП, порт).
26 грудня 1986 року начальник 4-го району Іллічівського морського торгівельного порту вилучив у нього посвідчення, чим фактично відсторонив його від роботи, однак у порушення вимог законодавства, відповідний наказ виданий не був. У процесі оскарження відсторонення від роботи йому стало відомо, що воно відбулося на підставі листа, направленого на ім?я начальника порту працівником Іллічівської транспортної прокуратури ОСОБА_3 . Унаслідок таких дій, він був відсторонений від роботи та до теперішнього часу не має можливості працевлаштуватися та оформити пенсію за віком, на яку має право з 2010 року.
Крім того, позивач наполягав на зарахуванні до трудового стажу час, протягом якого він не працював у зв?язку з незаконним перебуванням у психіатричній лікарні та незаконним відстороненням його від роботи. На підтвердження зазначених обставин посилався на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2007 року у справі № 2-390/07, яким на його користь був вирішений трудовий спір з Іллічівським морським торгівельним портом.
Неодноразово уточнюючи позовні вимоги, в їх кінцевій редакції від 06 травня 2019 року ОСОБА_1 просив відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету України майнову та моральну шкоду у розмірі 4 013 553,80 грн, завдану необґрунтованим порушенням кримінальних справ, незаконним поміщенням його до психіатричної лікарні, незаконним відстороненням його від роботи, відмовою надати належним чином оформлену трудову книжку, а також порушенням прав на пенсію і соціальне забезпечення, що гарантовані статтею 46 Конституції України, зарахувати до трудового стажу час, протягом якого він не працював у зв?язку з незаконним поміщенням його до психіатричної лікарні та незаконним відстороненням його від роботи.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щообставини незаконного відсторонення ОСОБА_1 від роботи, звільнення та відмови видати належним чином оформлену трудову книжку за наслідком неправомірних дій прокуратури не доведені позивачем, тому і позовна вимога про включення до його трудового стажу часу, протягом якого позивач не працював у зв?язку з незаконним поміщенням до психіатричної лікарні та незаконним відстороненням від роботи за наслідком протиправних дій прокуратури також є безпідставною.
Щодо позовних вимог про відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальної та моральної шкоди у розмірі 4 013 553,80 грн, завданої необґрунтованим порушенням кримінальних справ, незаконним поміщенням до психіатричної лікарні, незаконним відстороненням від роботи і відмовою надати належним чином оформлену трудову книжку, а також порушенням права на пенсію та соціальне забезпечення, гарантованих статтею 46 Конституції України, то такі вимоги також позивачем не доведені належними та допустимими доказами.
Щодо незаконного поміщення ОСОБА_1 до психіатричної лікарні, то як зазначає позивач такі події відбувалися в м. Ленінграді та були вчинені працівниками Ленінградської прокуратури, а тому не можуть бути предметом розгляду в рамках цієї справи.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 січня 2021 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам та правильно застосував норми матеріального права. Позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, а тому суд першої інстанції дійшовправильного висновку про недоведеність позивачем обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України, пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України) та витребувано матеріали справи.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтовано посиланням на те, що:
1) судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню у зв?язку з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
2) суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування з Київського районного відділу поліції, зі слідчого управління ГУ ГУНП в Одеській області, а також з Миколаївського управління ДБР результатів розслідувань за злочинами, передбаченими частиною першою статті 172, частиною першою статті 175, частиною другою статті 189, частиною першою статті 357, частиною першою статті 358, частиною першою статті 366, частиною другою статті 368, частиною другою статті 375 та частиною другою статті 382 КК України, які згідно зі статтею 129 КПК України необхідні для постановлення рішення про відшкодування шкоди;
3) судові рішення ухвалені на недопустимих доказах, які відсутні серед матеріалів справи і не були досліджені в судових засіданнях.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 11 жовтня 2021 року.
Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 від учасників справи до Верховного Суду не надходили.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом начальника ІМТП від 02 березня 1984 року № 45/о позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду інженера-технолога 1-го району ІМТП.
Наказом начальника ІМТП від 02 квітня 1986 року № 65/о ОСОБА_1 переведений на посаду старшого стивідора 4-го району порту.
На підставі наказу начальника порту від 30 жовтня 1986 року № 742 посаду старшого стивідора, яку займав позивач ОСОБА_1 , скорочено.
Наказом від 30 грудня 1986 року № 257/о він був переведений на посаду старшого стивідора - заступника начальника складу 4 району з 26 грудня 1986 року.
Пропуск до роботи оформлений 03 березня 1987 року, а виданий 11 травня 1987 року.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 1987 року з ІМТП на користь ОСОБА_4 стягнуто оплату за вимушений прогул з 17 березня 1987 року по 20 квітня 1987 року у розмірі 240,68 крб.
21 травня 1988 року позивач звернувся до суду з позовом до ІМТП, редакції газети «Іллічівець» про визнання його таким, що перебуває у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу з 17 серпня 1987 року до 26 січня 1988 року та про захист честі і гідності.
02 вересня 1988 року порт повідомив ОСОБА_4 про те, що наказом начальника порту від 16 серпня 1988 року № 169/о він звільнений з посади старшого стивідора - заступника начальника складу 4 району, за прогули 13, 27, 30, 31 травня, червень, липень 1988 року за пунктом 16 Статуту про дисципліну працівників морського транспорту, з 28 липня 1988 року.
Після домовленості з ІМТП про вирішення спору в позасудовому порядку вказаний наказ був змінений.
Наказом від 21 лютого 1989 року № 37/о змінено формулювання підстави звільнення ОСОБА_4 , а саме зазначено, що він звільнений з роботи на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України у зв`язку з переведенням у фірму «Маяк» Одеського побутового обслуговування населення.
Того ж дня, 21 лютого 1989 року, позивач ОСОБА_1 отримав трудову книжку і відмовився одержати розрахунок при звільненні, проведений адміністрацією порту, оскільки не погодився з розміром цієї суми.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 23 червня 1988 року, залишеною без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 23 серпня 1988 року, відмовлено у прийнятті позовної заяви ОСОБА_1 до ІМТП, редакції газети «Іллічівець» про визнання його таким, що перебуває у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу з 17 серпня 1987 року до 26 січня 1988 року та про захист честі і гідності.
Постановою президії Одеського обласного суду від 26 квітня 1989 року вказані ухвали судів скасовано, а матеріали справи направлені на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надалі, у 1989 році незакінчене провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ІМТП, редакції газети «Іллічівець» про визнання його таким, що перебуває у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу та про захист честі і гідності втрачено.
На час виникнення спірних правовідносин між сторонами (1984-1989 роки), діяло цивільне процесуальне законодавство Української РСР, а саме ЦПК Української РСР 1963 року.
Втрата справи, у якій Одеським обласним судом скасовані у квітні 1989 року процесуальні рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд (незакінчене провадження), не було перешкодою для звернення до суду з таким же позовом відповідно до статті 136 ЦПК Української РСР 1963 року.
У період з 1989 року до 1998 рік (тобто протягом 9 років) позивач ОСОБА_1 не звертався до суду із заявами до ІМТП про захист порушених трудових прав, що підтверджено відповіддю заступника голови Одеського обласного суду від 23 квітня 1999 року.
Натомість, після спливу 10 років, а саме 11 листопада 1999 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відновлення втраченого провадження за позовом до ІМТП, редакції газети «Іллічівець» про визнання його таким, що перебуває у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу з 17 серпня 1987 року до 26 січня 1988 року та про захист честі і гідності.
Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Одеської області від 02 червня 2006 року заявнику ОСОБА_5 відмовлено у відновленні судового провадження, втраченого до закінчення судового розгляду за заявою від 11 листопада 1999 року, а зазначену позовну заявувід 21 травня 1988 року направленодо суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Ухвалою суду першої інстанції від 14 грудня 2006 року об`єднані провадження за позовною заявою ОСОБА_1 від 20 листопада 2006 року та його позовною заявою від 21 травня 1988 року.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2007 року у справі № 2-390/07 позовні вимоги ОСОБА_1 до ІМТП про визнання наказів неправомірними, поновлення на роботі, зобов`язання оформити трудову книжку, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 29 травня 2008 року, рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2007 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасувавши рішення суду першої інстанції від 15 березня 2007 року, яким задоволені вимоги позивача, в тому числі про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу-18 років 10 місяців і 19 днів, у розмірі 402 019,92 грн та моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн, та вирішивши спір по суті, суд апеляційної інстанції зазначив, що спірні трудові правовідносини щодо розрахунку при звільненні ОСОБА_4 , оплати вимушеного прогулу та звільнення з роботи виникли між сторонами у травні, вересні 1988 року та у лютому 1989 року і до них повинно застосовуватися трудове законодавство, яке діяло на той час.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що після звільнення з роботи згідно з наказом від 21 лютого 1989 року № 37/о позивач ОСОБА_1 не звернувся у встановлений законом місячний строк до суду з вимогами про поновлення на роботі, а заявив вимоги лише 25 червня 2004 року, тобто більше, ніж через 15 років, що підтверджено матеріалами справи.
Суд також дійшов висновку про те, що позивач ОСОБА_1 пропустив без поважних причин строк для вирішення трудового спору про стягнення заборгованості за заробітною платою та розрахунком при звільненні, оскільки судом встановлено, що він з 1989 року по 1998 рік не звернувся за вирішенням цих питань у передбачені статтею 231 КЗпП Української РСР органи, які на той час розглядали трудові спори: або в комісії по трудових спорах, які на той час були обов`язковим первинним органом для трудових спорів, або в профспілкові організації, або в суд, що підтверджено матеріалами справи, зокрема відповіддю заступника голови Одеського обласного суду від 23 квітня 1999 року.
Суд зазначив, що сам по собі факт втрати у 1989 році незакінченого судового провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ІМТП, редакції газети «Іллічівець» про визнання його таким, що перебує у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу та про захист честі і гідності, і надалі, через 10 років, вирішення питання відновлення втраченого провадження за заявою від 11 листопада 1999 року, не може вважатися поважною причиною пропуску встановленого законом строку.
Тому, виходячи із вимог частини другої статті 227, статей 229-232 КЗпП Української РСР, з наступними змінами, які діяли на час виникнення правовідносин сторін, та відповідних роз`яснень, що містились у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду Української РСР від 30 березня 1984 року «Про деякі питання застосування судами Кодексу законів про працю Української РСР» про застосування строків позовної давності у зв`язку з пропуском без поважних причин, незалежно від заяв сторін, та, врахувавши положення статті 232 цього Кодексу, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог позивача до ІМТП про визнання наказів неправомірними, поновлення на роботі, зобов`язання оформити трудову книжку, стягнення заборгованості за заробітною платою, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди у зв`язку з пропуском місячного та тримісячного строків.
30 липня 2008 року Верховний Суд України постановив ухвалу про відмову в допуску скарги ОСОБА_1 до касаційного провадження у зв`язку з винятковими обставинами (провадження № 6-16258сво08).
Вищевикладені обставини також встановлено упостанові Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у справі №520/842/14 за позовом ОСОБА_4 до ІМТП, який змінив свою назву на ДП «МТП «Чорноморськ». У вказаній постанові апеляційний суду зазначив про неодноразове зловживання позивачем своїми процесуальними правами.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування